«Динамо» – «Металіст»: мегахіт сезону

Якось зимою під час однієї із частих розмов про шанси українських кубів в 1/16 фіналу Кубка УЭФА мій добрий знайомий, знавець футболу, так охарактеризував можливість виходу трьох наших команд у наступний раунд: «Якщо пройдуть три, то Кубок УЭФА цього сезону буде в Україні, якщо вийде одна – можна вважати, що це – щастя, а якщо не вийде ніхто, це буде закономірність». Цей чоловік аж ніяк не песиміст, він просто поінформований реаліст. І якщо у той вечір я готовий був посперечатися з ним щодо того, чи можна вважати невихід жодного з наших клубів закономірністю, то відстоювати точку зору щодо проходу усіх трьох просто не став.

Ні, віра у безпрецедентний успіх в глибині серця теплилася, але от скепсис все ж переважав. Щоправда, невдала гра усіх трьох суперників у внутрішніх чемпіонатах долю песимізму відчутно зменшувала – і «Валенсія», і «Тоттенхем», і «Сампдорія» дружно програвали і втрачали очки за очками. Однак щось заважало вірити у те, що пройдуть усі.

Найбільше все ж побоювалися «Валенсії» з її двома Давидами – Вільєю і Сільвою, і перший раунд 1/16 цей острах за результат лише посилив, тоді як «Металіст» і «Шахтар», навпаки, зробили свої впевнені кроки в 1/8-му. Яка все ж таки вийшла розв‘язка, просто не можна не захопитися! Тут дифірамбів не шкода: молодці «металісти», які вже у першому таймі вирішили всі питання; потім змусив похвилюватися «Шахтар», котрий був за один точний удар від того, щоб грати в «овертаймі», але Фернандіньо блискучим ударом зняв всі питання; і, нарешті, «Динамо» під кінець гри зусиллями досі ну ніяк не розкритого таланта Кравця підтвердило свій статус найбільш титулованої і авторитетної команди в єврокубках! Так, усе це, справді, символічне для нашого футболу і дуже цінне, при цьому не лише рейтинговими очками, хоч вони і мають велике значення. Особливо цінне те, що наш футбол нарешті починає здобувати авторитет на континенті. За всі роки незалежного українського футболу в 1/8 фіналу УЭФА двічі вибивався лише «Шахтар» (2007 року програв у цьому раунді іспанській «Севільї», а 2005-го не зміг гідно протистояти голландському «Алкмаару»). Ну а про європейську весну у Лізі чемпіонів взагалі годі казати – глибина спогадів сягає далекого 2000-го, коли у другому груповому турнірі «Динамо» забракло зовсім нічого, щоб вийти до чвертьфіналу того розіграшу. Близько до того спогаду «мемуари» про найкращий сезон в історії наших виступів у Лізі чемпіонів – динамівський півфінал сезону 1998/1999.

З того часу якраз 10 років минає. Може й правда настав час раз на 10 років нашій «палиці» вистрелити? Тим більше що у Кубку УЭФА українцям особливо пишатися нічим: ті ж самі динамівці, котрі в союзні часи овіяли себе славою перемог у Кубку володарів кубків та Суперкубку УЭФА, у цьому турнірі вище 1/8 фіналу не проходили.

Зараз же щонайменше одна українська команда гратиме у чвертьфіналі. Перше в історії внутрішньоукраїнське протистояння в Кубку УЭФА затьмарило чергову українсько-російську дуель «Шахтар» – ЦСКА.

Зрештою, усе це може бути лише початком «українського підкорення Європи». Хто переможе у «своїй» парі? Більшість вважають, що досвід «Динамо» зіграє вирішальну роль. Інші ставлять на перший план дуель тренерів. От з цим би цілковито погодився: Маркевич і Сьомін – два найцікавіших тренери минулого року. Їхні стратегічні рішення на різні матчі і вміння вносити необхідні і часто неочікувані (але ефективні) корективи за ходом гри роблять цих спеціалістів найбільш авторитетними в сучасному клубному футболі держави. Хто кого переграє – от в якій площині перш за все варто розглядати протистояння, яке вже назвали головним у сезоні.

У такій ситуації хочеться просто зацікавлено і дещо розслаблено спостерігати, хто ж виявиться хитрішим. Адже вперше в історії ми маємо таку розкіш: у глобально українському контексті все одно залишимося у виграші. А якщо вірити моєму скептичному знайомому, то виграш цей має дійти до самого «топу» турніру.