Туберкульоз був відомим людству протягом тисячоріч. Ще в шумерському Кодексі Хаммурапі 1750-х років до н.е. був пункт, що дозволяв розлучення з жінкою, хворою на туберкульоз. Незважаючи на це, назва у цієї впертої хвороби з’явилася лише на початку XIX сторіччя.
Один із засновників сучасної клінічної медицини та патологічної анатомії Рене Лаеннек (Франція) докладно описав туберкульоз легенів. Він вважав туберкульозні горбки злоякісними новоутвореннями, а саму хворобу — невиліковною. На жаль, він не дожив до 1839 року, коли німецький терапевт Йоган Лукас Шенлейн назвав це захворювання “туберкульозом”, бо Лаеннек помер у 1826 році — від ураження паличкою Коха, яка не отримала цю назву ще пів сторіччя.
Сухоти — саме так раніше називали туберкульоз — були настільки поширені, що мали навіть романтичний флер у творчих людей. Наприклад, Байрон мріяв захворіти на туберкульоз, а помер від лихоманки у віці 36 років. Художник-ілюстратор Обрі Бердслей, один із родоначальників стилю “модерн” у мистецтві, 25-річним помер від туберкульозу в 1898 році. Фредеріку Шопену було 27, коли його вразила ця хвороба, і наступні 12 років він боровся з нею.
1859 року німецький лікар Герман Бремер - після того як захворів на туберкульоз, а згодом вилікувався завдяки зміні клімату - відкрив перший у світі туберкульозний санаторій. Він розташувався на висоті 518 метрів у прусській Сілезії (зараз територія Польщі) у хвойній місцевості. Згодом санаторії стали стандартом лікування туберкульозу. Наприклад, 1884 року на санаторне лікування до Криму відправився класик російської літератури Антон Чехов, який потерпав від кровотечі з легенів, спричиненої туберкульозом.
Санаторії показували певну ефективність. Їх навіть досі використовують — але вже для реабілітації. А тоді навіть Робертові Коху довелося долати спротив колег, які були впевнені — санаторно-курортного лікування досить, щоб подолати туберкульоз.
Тепер уже очевидно, що сухоти — інфекційна хвороба. Але до відкриття Коха вчені були впевнені, що туберкульоз спричиняється нестачею сонячного світла, харчування, вогкістю, скупченнями людей, “поганим повітрям” — що б це не означало.
У 1882 році, коли Кох повідомив про своє відкриття мікобактерії, італійський медик Карло Форланіні почав застосовувати в лікуванні туберкульозу нову техніку — штучний пневмоторакс (прокол легенів) для покращення доступу повітря. Ця процедура врятувала життя багатьом людям, але допомагала не при всякому туберкульозі. Наприклад, не зарадила б вона Лесі Українці, яка 1883-го захворіла на туберкульоз кісток. Кісток проколом легенів не вилікуєш, тож письменниця нездужала все життя, аж до смерті у 42 роки.
Перший протитуберкульозний диспансер було відкрито 1887 року в Единбурзі (Шотландія) — згодом такий вид медичних закладів поширився по всій Європі та Російській імперії. Коли не було антибіотиків, цей спосіб лікування хворих був справжнім проривом - адже в диспансерах надавали не тільки медичні, а й соціальні послуги.
Великим проривом у справі виявлення туберкульозу став винахід рентгенодіагностики. Російський патологоанатом, академік Олексій Абрикосов у 1904 році з'ясував, що за допомогою рентгенівських променів можна визначити, чи уражені туберкульозом легені.
Відкриття Коха вплинуло здебільшого на профілактику та діагностику туберкульозу. Першої вакцини довелось чекати аж до 1919 року. З іншого боку, хто знає, скільки б людство ще йшло до цієї вакцини, якби туберкульоз не стало легше діагностувати, а значить і визначити масштаби розповсюдження хвороби.
1919 року французькі вчені — мікробіолог Альбер Кальметт і лікар-ветеринар Каміль Герен — винайшли вакцину Bacilles Calmette-Guerin — BCG: та сама БЦЖ, всім відома із дитинства. Вперше нею щепили немовля 1921 року, 100 років тому, і вона досі бадьоро - як на свій поважний вік - крокує світом, рятуючи життя.
За цю вакцину багато віддала б письменниця Шарлотта Бронте. Вакцина могла б вилікувати всю її родину та її саму, але Шарлотта померла від ослаблення організму, зумовленого туберкульозом — за 71 рік до того, як першу дитину щепили БЦЖ. Померла вона вагітною, залишивши нам, крім “Джейн Ейр”, лише три книги.
Попри те, що туберкульоз вважався “хворобою робочого люду”, у час, коли БЦЖ вже була винайдена, багато відомих і талановитих людей: науковців, письменників, композиторів тощо — пішли з життя дуже молодими через ураження туберкульозом. Франц Кафка хворів усе своє недовге життя і помер 41-річним 1924-го. Український історик В'ячеслав Казимирович Липинський помер у 49 років 1931-го. Письменника Іллю Ільфа туберкульоз забрав 1937 року у віці лише 39 років.
Вони та багато інших людей не дожили до того моменту, коли 1943 року відбувся найбільший прорив у лікуванні туберкульозу: у лабораторії під керівництвом Зельмана Ваксмана, народженого на Вінниччині, вчений Альберт Шац винайшов перший антибіотик від туберкульозу — стрептоміцин. Зельман Ваксман отримав за цей винахід безліч нагород, включаючи Нобелівську премію. Під час її вручення його назвали “благодійником людства”.
Коли Ваксман отримав свій патент на стрептоміцин, здавалося, що про туберкульоз можна забути. З цього моменту перепонами для подолання туберкульозу були вже не так нестача технологій чи наукових знань, як брак дисципліни й освіти. Письменник Джордж Орвелл так поспішав завершити твір усього свого життя, що нехтував вчасним прийомом стрептоміцину. Свою культову книгу «1984» він устиг видати — але за пів року помер від туберкульозу.
До того ж виявилося, що підступна паличка Коха дуже стійка до антибіотиків: варто було недолікуватися, і бактерія пристосувалася до ліків, якими її “не добили” — і далі передавалася вже стійка до цих ліків форма. Учені були змушені винаходити нові й нові форми антибіотиків, які діяли б проти неї. Люди все недоліковувались і недоліковувались, бактерія все пристосовувалась, поширювалися стійкі до нових ліків форми. Так і сформувалося те, що називають мультирезистентними формами туберкульозу.
1957 року французькі дослідники П'єро Сенсі (Piero Sensi) та Марія-Тереза Тімбаль (Maria Teresa Timbal) досліджували ґрунт під Міланом — і винайшли новий антибіотик. Вони дуже любили французький кримінальний фільм “Ріфіфі” (“Du rififi chez les hommes” 1955 року), тому препарат отримав назву “рифампіцин”.
Рифампіцин на пару з ізоніазидом уже понад 50 років залишаються одними з найефективніших препаратів для лікування туберкульозу.
Після Другої світової війни в Радянському Союзі була впроваджена масова флюорографія як найефективніший засіб для виявлення туберкульозу серед населення. Сьогодні цей шлях визнано економічно збитковим для систем охорони здоров’я, натомість впроваджується скринінгова анкета, яку будь-хто може пройти у свого сімейного лікаря або лікарки.
Для більш точної діагностики виявленого туберкульозу можна зробити тест за допомогою GenXpert — спеціального автоматичного аналізу, який виявить стійкість бактерії до ліків і дозволить призначити ефективне лікування.
Тепер лікування триває від пів року до 3 років — у разі стійкої до ліків форми туберкульозу. Натомість зараз учені працюють над так званими “короткими режимами”, які дозволять лікувати мультирезистентні форми туберкульозу лише за 3-6 місяців. Знали б Кафка та Бронте!
Сьогодні вже не треба лягати до протитуберкульозного диспансеру на пів року, як це було раніше, до епохи антибіотиків. Найпрогресивнішим методом вважається амбулаторне лікування, коли людина перебуває вдома, щоденно приймаючи ліки самостійно або під наглядом лікаря. До того ж за 3-14 днів після початку лікування людина вже не виділяє палички, а отже — не становить загрози для оточуючих і може повертатися до звичного життя. Само собою, за умови, що стан здоров’я це дозволяє.
На щастя, сьогодні туберкульоз уже не є смертельною хворобою та вироком. Ви можете раз на пів року пройти скринінгову анкету у свого сімейного лікаря та переконатися, що ця хвороба оминула вас. Анкета містить прості та короткі запитання: чи є у вас кашель, який триває понад 2 тижні? чи є слабкість або спітнілість по ночах? чи є у вас температура близько 37°? За необхідності сімейний лікар направить вас на інше тестування — флюорографію або аналіз мокроти, а лікар-фтизіатр підбере та призначить лікування. В Україні лікування туберкульозу безкоштовне.
Сьогодні з погляду простоти та доступності лікування туберкульоз — хоч і неприємна, але абсолютно звичайна хвороба. Небезпечною її робить хіба наша неуважність до себе, неосвіченість і відсутність дисципліни в лікуванні. Узяти участь у боротьбі проти цього можете, поширивши цю статтю серед близьких і знайомих:) З днем боротьби з туберкульозом!