ГлавнаяОбществоЖиття

Невизначеність і підпілля. Як «червона зона» впливає на життя в містах

З 14 вересня в Україні діє новий карантинний розподіл: 37 окремих міст і районів потрапили до «червоної зони». Це означає, що там на два тижні заборонена робота закладів харчування, шкіл, університетів і садочків, кінотеатрів і ТРЦ, не зупиняються потяги, а виїхати за межі «зони» можна тільки власним транспортом

Проте не всі міста дотримуються рекомендацій МОЗ. Наприклад, мер Тернополя, що у вересні вдруге потрапив до «червоної зони», відмовився посилювати карантин. Він назвав ці умови «транспортною і економічною блокадою міста». Ще в серпні Тернопільська міська рада визнала постанову уряду незаконною

Таку ж позицію мають деякі інші мери ― наприклад, очільник Івано-Франківська. Тож міністр охорони здоров’я Максим Степанов уже зустрівся з мерами і заявив, що МОЗ ініціюватиме зміни до рекомендацій адаптивного карантину. 16 вересня зміни таки внесли: тепер у «червоній зоні» працюватимуть школи і садочки, а обмеження в регіоні визначатимуть спільним рішенням ТЕБ і НС.

LB.ua розповідає про життя у «червоній зоні».

Фото: facebook/Велике будівництво

Життя у підпіллі

Терполянка Валентина Кузь працює з дому. Вона HR і product-менеджеркою у місцевій дизайн-агенції. До офісу приходить лише на важливі заплановані зустрічі, тож карантин не так вплинув на роботу, як на відчуття реальності. 7 вересня Тернопіль став “червоною зоною”.

― У мене відчуття, ніби роблю все підпільно. Ресторани, кав’ярні і бари працюють, але час від часу може підійти офіціант і сказати, що у випадку приїзду поліції всім доведеться піти. І ми сидимо в очікуванні цього, але у п’ятницю ввечері справді складно знайти вільний столик, ― розповідає Валентина. 

Валентина працювала в івент-сфері і має багато знайомих серед місцевих музикантів. За час карантину закрилися два легендарних заклади, де влаштовували концерти, а також репетиційна база. 

― У місті немає де послухати живу музику чи виступити, ― розповідає дівчина. ― Щоб сфера не завмерла, влаштовують вечірки «Тепер тут» ― організатори просто ставлять посеред парку колонки і пульт, люди приходять танцювати. У лісах влаштовують рейви з обмеженою кількістю гостей, які намагаються дотримуватися дистанції, іноді танцюють у масках. 

Репетиційну базу закрили, бо власник не мав коштів сплачувати рахунки за електроенергію. Замість неї відкрили нову ― далеко від центру міста, але у великому приміщенні. Там проводять онлайн-концерти, впускають у студію лише по чотири людини, щодня мають певні години для прибирання і дезінфекції всього приміщення. 

― Складно говорити про проблеми культури, коли тебе не чують, ― говорить Валентина. ― Відчуття, що це нікому не потрібно. Ніби людей викидають за борт їхнього ж корабля. 

Фото: kufer.media

«Головне ― втримати робочі місця, а не заробіток»

Оксана Камінська ― операційна директорка івано-франківської мережі «23 ресторани». У власності мережі ― шість закладів, ще один ― міський ресторан Urban Space 100 ― в управлінні. Загалом у них працює 160 людей. Під час весняного карантину разом з іншими власниками та власницями бізнесу мережа долучилися до допомоги лікарям. 

Оксана вважає, що політика локдауну у випадку, коли не проводять достатньо тестів і не відстежують контакти, завдає більше шкоди, ніж користі. Ресторатори Івано-Франківська створили петицію з проханням послабити рекомендації. Також у мережі відкрили літні майданчики і готуються юридично відстоювати своє право на роботу, адже вважають заборону неконституційною. 

― Ми не хочемо бути проти влади, ― каже жінка. ― Але з такою роботою ми навіть «в нуль» не виходимо. Ми за власний кошт тестуємо працівників, закупили достатньо масок і антисептиків, не виводимо на роботу тих, хто хоча б трохи погано почувається. Ми збільшили відстань між столиками, зменшили посадку, але все одно не можемо працювати тільки на самовивіз чи доставку. 

Фото: kufer.media

Директорка пригадує: у перший день введення в місті режиму «червоної зони» до неї підійшли технічні працівниці одного з ресторанів, старші жінки, що витратили всі заощадження ще під час першого локдауну, і сказали: «А що нам робити далі?».

Поки що вдається не звільняти людей. Але втриматися на плаву подекуди складніше, ніж під час весняних заборон: якщо тоді орендодавці йшли на поступки, бо всі сподівалися, що карантин не триватиме довго, то тепер домовитися складніше. Усі ресторани мережі наразі сплачують 100% вартості оренди, хоча отримують заледве 50% від докарантинного прибутку. До прикладу, влітку, ще до введення адаптивного карантину, заклади були заповнені на 80-90% від звичних показників. Великої фінансової подушки мережа не має ― зазвичай прибуток витрачали на оновлення техніки, зміни в закладах. Оксана каже, що ці показники могли бути значно гіршими. 

Найбільший острах викликає кінець жовтня і листопад ― зазвичай це найменш прибутковий період, а в таких умовах він може стати критичним. Якщо заклади будуть «іти в мінус», зможуть проіснувати щонайбільше кілька місяців.

Оксана вважає, що вже зараз ситуація могла би бути гіршою, але пощастило з погожим вереснем. 

Фото: kufer.media

― Ми з іншими рестораторами міста порахували, що закритися на два тижні для половини закладів Івано-Франківська означає закритися назавжди, ― розповідає Оксана. ― Це ж більше тисячі людей без роботи. У нас не промислове місто ― ми побудовані на малому і середньому бізнесі. Ми навіть не просимо пільг ― просимо тільки не заважати нам працювати. Зараз головне ― втримати робочі місця, а не прибуток. 

Звичайна робота Оксани ― це оптимізувати витрати і забезпечити безперебійну роботу мережі. Вона контролює постачання продукти і техніки, кількість персоналу. Від початку дії рекомендацій «червоної зони» частина обов’язків просто зникла ― тепер ніхто не думає про технічне оновлення. Важливо уникнути додаткових витрат і боргів. Після досвіду весни перелаштуватися на новий режим було простіше ― працівники самостійно облаштували зони видачі, закупили необхідну кількість одноразової тари, швидше адаптувалися психологічно. 

Щоб зменшити рівень стресу, Оксана почала бігати, медитувати, більше читає. Проте тривоги додає донька-першокласниця. Поки що школи міста не працюють, але з кінця вересня батькам пропонують відновити навчання ― наразі без деталей, але Оксана підозрює, що буде як з дитячими садочками: батьки напишуть заяву, що всю відповідальність за здоров’я дитини беруть на себе.

― Мені страшно, як донька піде в школу. Ми з чоловіком ще вагаємося, бо це ж діти ― вони не знають, що таке соціальна дистанція, ― каже Оксана.

Разом з тим, жінка помічає, що люди втомилися жити в страху і прагнуть соціалізації, хоча в Івано-Франківську багато хто має родичів чи знайомих, що перехворіли. 

Фото: kufer.media

― І ми дуже вдячні тим, хто обирає приходити до нас, ― додає вона, ― бувають моменти, коли хочеться опустити руки, але просто треба зібратися і рухатися далі ― за нами стоять люди. 

Дистанційне навчання: важко і батькам, і вчителям

Оскільки мер Тернополя і міська рада відмовилися виконувати рекомендації щодо карантину в «червоній зоні», школи і дитячі садочки продовжили працювати. Школу, де навчалася Валентина, поліція вже оштрафувала, на директора склали адміністративний протокол. Це ― один з десятків випадків у місті. А у Каневі батьки вийшли на протести проти «червоної зони» і дистанційного навчання зокрема. 

Проте в більшості міст, що потрапили до «червоної зони», заклади освіти все-таки не працюють. Ірина (ім’я на її прохання змінене), вчителька біології в одній з районних шкіл, каже, що до дистанційного навчання готувалися і морально, і технічно, проте не очікували, що змінити формат доведеться так швидко. 

― Під час першого карантину вчителі вже опанували потрібні програми, звикли, створили різні підходи, ― розповідає жінка. ― Тоді на це пішло два тижні, а зараз ми простіше перелаштувалися. 

Перші два тижні школа працювала з суворим дотриманням карантинних вимог ― були маски, антисептики. Директорка, що знаходиться у віковій групі ризику, контролювала кількість осіб у приміщеннях, усім міряли температуру.

Фото: kufer.media

Ірина каже, що діти були раді й такому формату ― карантин і перебування поза колективом їх дуже пригнічує. Одна молодша учениця писала їй, що «сумує за дітками», інших батьки не могли витягнути на вулицю ― аж настільки їм все обридло. Дистанційне навчання сприймають як не зовсім вдалі канікули. Натомість процес складний і для батьків, яким треба виконувати більше роботи, і для самих дітей, яким важко сконцентруватися, і для вчителів: 

― Ми пропонуємо дітям допомогу ― це безкоштовно, навіть не репетиторство, ― каже Ірина. ― Закриваємо очі на запізнення або відсутність на онлайн-уроці. Батьки часто телефонують, щоб щось уточнити, перепитати. Так, це теж навчання, але ми не можемо показати щось на таблиці, намалювати на дошці, викликати для відповіді. Діти ж не можуть працювати за інструкцією. 

Ірина й сама має сина, тож з власного прикладу знає, наскільки складно батькам. Каже, що хоч і весь час вдома, але працює, і на власну дитину просто бракує часу. Зрештою син обіймає її ввечері і каже, що скучив ― хоча цілий день був у сусідній кімнаті. 

Руслана працює у музичній школі в Калуші. Місто вперше потрапило до «червоної зони» у вересні. Жінка викладає гру на скрипці, і каже, що інструмент складно опанувати, коли поруч немає наставника чи наставниці ― потрібен фізичний контакт і підказки. 

― Під час навчання я можу сама легенько повернути смичок або ж показати, як повинні працювати м’язи руки, ― розповідає жінка. ― А дистанційно це неможливо зробити. Важливо відчувати дитину, адже вона не просто вчиться музиці ― вона таким чином вивчає світ. 

Під час весняного локдауну, каже Руслана, колеги ще панікували і не уявляли, як можна працювати віддалено. У серпні ненадовго вийшли на роботу, налаштували і відремонтували дітям скрипки, забрали додому потрібні ноти ― і знову втрапили на карантин. 

Фото: facebook/Чернівецька обласна державна адміністрація

Цьогоріч Ірина викладає в 11 дітей. Першого класу вона не веде, а працювати з тими, хто вже має досвід гри, простіше. Дирекція строго дотримується карантинних рекомендацій, тому вчителів і вчительок, що проводитимуть заняття у звичному режимі, штрафуватимуть. Колективи дозволили збирати меншими групами ― по троє дітей. Поки що спільних виступів ніхто не планує. 

Через зміну форми навчання ані скорочень зарплати, ані звільнень у калуській школі не планують, хоча в деяких про таке вже йдеться. Часто учнів і учениць до музичної школи прослуховують у звичайній школі, проте під час карантину це неможливо. Тож влітку вчителі і вчительки шукали охочих серед знайомих. 

― Зараз ми не такі перестрашені, як під час першого карантину, ― каже Руслана. ― Але все одно намагаємося сидіти вдома. Одна моя знайома таки захворіла на ковід ― і вона сиділи в звичайній черзі на рентген з людьми, які можуть і не мати цього захворювання. Такі ж черги у лабораторіях.

«Це б’є не тільки по кишені, а й по емоційному стану»

Ярослав Адамчук ― гід та екскурсовод Чернівцями і Буковиною. Зазвичай літо і теплі місяці ― найбільш активний сезон у туристичній сфері: щотижня Ярослав має групу від туроператора, не рахуючи індивідуальних екскурсій чи проектів. Іноді кількаденних. Проте цього літа до нього звернулося лише три групи. Враховуючи негрупові замовлення, він має лише 10% від звичного обсягу роботи. Каже, туристи і туристки не приїжджають через увагу медіа до поширення коронавірусу в області, а також через те, що потяги в місті не спиняються ― з переходом у «червону зону» ситуація тільки погіршилася. 

― Туристичні оператори, з якими я співпрацював, перестали возити групи до Чернівців. Влітку, ще до того як ми стали «червоною зоною», приїжджали хіба по 15 людей замість звичних 20-50. В університет впускають оглядові групи, але тільки до 10 людей. Не працюють готелі, робота з туроператорами ускладнена, треба постійно передомовлятися, ― додає Ярослав. 

Тепер, каже чоловік, українці обирають для подорожей більш безпечні області, наприклад, Житомирщину чи Полтавщину. 

Фото: Новинарня

Навіть безкоштовні міські екскурсії, де щонеділі збиралося до пів сотні людей, зараз ніхто не відвідує. Деякі колеги почали додатково працювати в SMM або ж мають дохід з родинного бізнесу, хтось перекваліфіковується на гіда-супроводжуючого ― їде з групами з Буковини до інших регіонів. Ярослав каже, що головне мати хоча б якусь роботу: 

― Насправді, у такому режимі ми вже пів року, і я витратив набагато більше, ніж заробив. Маю ще інші проекти, але якщо так далі триватиме, моїх заощаджень вистачить щонайбільше на кілька місяців у режимі жорсткої економії. Найгірше очікує нас взимку ― ця пора ніколи не була прибутковою.

Незважаючи на обмаль туристів, місто лишається активним. Ярослав каже, що заборони в Чернівцях обходять. Кав’ярні і ресторани продовжують працювати ― хто на літньому майданчику, а хто і зовсім впускає гостей у зал. Якщо у магазинах ще дотримуються санітарних норм, то на міському ринку, що не припинив роботу, ніхто це не контролює. Проте і в ресторанному бізнесі є серйозніші порушення: 

― У нас продовжують святкувати весілля на кількасот людей, ― розповідає Ярослав. ― Навіть якщо ресторан здається закритим, це не завжди так ― гості заходять через кухню або «чорний хід». На такому весіллі мій знайомий і заразився коронавірусом.

Ярослав каже, що всі розслабилися в червні: тепер рідко кого можна зустріти на вулиці в масці, а кав'ярні та центр міста людні. 

Фото: kufer.media

― Навесні ми ще сподівалися, що кілька місяців потерпимо і все владнається. Бо ж це б’є не тільки по кишені, а й по емоційному стані. 

Перевізники порушують правила

Ярослав каже, що на автовокзалі взагалі немає відчуття, що в місті ― карантин. Так само порушують правила і міські перевізники. Комунальний транспорт ― у Чернівцях це тролейбуси ― дійсно перевозить пасажирів і пасажирок лише зі спеціальними перепустками. Такі видають людям, що працюють у важливих для функціонування міста сферах ― наприклад, у медицині чи комунальних підприємствах. 

Проте приватні перевізники-маршрутки правил не дотримуються і впускають у салон усіх. Єдине обмеження ― маска на обличчі і сидячі місця. Вартість проїзду підвищили на дві гривні. 

Про підвищення цін на перевезення згадує і Любов з Ніжина. Місто опинилося у «червоній зоні», а район ― у помаранчевій. Тож виїхати за межі Ніжина можна хіба що власним транспортом. 

Фото: mynizhyn.com

― З понеділка вулиці спорожніли. Не ходить міський і міжміський транспорт, зачинена навіть автостанція, ― розповідає Любов. 

У перший день перебування міста в «червоній зоні» приватні перевізники зібралися, щоб відвезти людей до сусіднього села. Зазвичай квиток на такий рейс коштує до 20 гривень. На виїзді з міста їх зупинила й оштрафувала поліція ― більше автобуси не вирушали в дорогу. Проте власники автомобілів підбирають подорожніх ― така поїздка коштує у 10 разів дорожче, ніж автобусна у докарантинні часи. 

Окрім автобусів, у «червоній зоні» також не зупиняються потяги. У Тернополі, що вже вдруге потрапив до «червоної зони», ще в серпні намагалися протидіяти цій забороні. Наприклад, пасажири, що купували квиток ще до настання нових правил, влаштовували бунт, а одного разу потяг таки спинили, адже виходити в місті мусили діти з ДЦП. 

Терполянка Валентина Кузь розповідає, що також поверталася до міста в день впровадження «червоної зони». Вийти на станції заборонили, тож добиралися від наступної вже автостопом. 

Користуватися BlaBlaCar або їхати автостопом сама дівчина не хоче, хоч і планувала поїздку у Львів. Каже, що не почувається у безпеці, сідаючи в машину до незнайомців. Тож наразі лишається у місті. 

Оксана Расулова, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram