Навіщо взагалі потрібна сексуальна освіта?
Для українських підлітків середній вік першого статевого акту сягає 14-15 років. Такі дані респондентів за 2018 рік наводить Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка у дослідженні «Соціальна обумовленість та показники здоров'я підлітків та молоді». Понад 15 років цей показник лишається майже незмінним.
Дослідження сексуальної активності підлітків, на жаль, не точні, адже через певну табуйованість теми, респонденти та респондентки можуть бути схильними применшувати, або навпаки перебільшувати свій досвід у відповідях. Попри це українські дані переважно співпадають з досвідом європейських підлітків. Наприклад, не зважаючи на те, що у Великобританії вік згоди на секс регульований законодавчо — люди мають бути не молодші 16 років, — нещодавні результати опитування щодо статевих відносин та способу життя британців показали, що третина респондентів та респонденток займалася сексом раніше. При цьому 40% жінок і 26% чоловіків серед опитаних зазначили, що у свій «дебют» у них не було достатньо знань про секс і вони не відчували себе повністю готовими. Йдеться не лише про вміння користуватися презервативом, а і про те, як говорити з партнерами, як відмовитися від сексу, як озвучувати свої почуття.
Та чи пов’язано це з тим, що підлітки починають займатися сексом зарано? Результати дослідження стверджують, що не зовсім. Готовність до сексу залежить від набору чинників, які обумовлювали попередній життєвий досвід, таких як місце проживання, раса, рівень освіти, джерела інформації про секс тощо. Наприклад, дівчата, які мали перший секс до 16 років, основним джерелом інформації зазначали «друзів». Важливим було також те, з ким підлітки мали перший секс, чи був тиск зі сторони партнерів, чи були вони старшими за віком тощо. Пізніше в коментарі BBC науковці зазначали, що вік згоди не є визначальним для старту статевого життя — все залежить від індивідуальної готовності кожного.
«Сексуальна освіта в школах має допомогти молодим людям здобути правильні навички комунікації з партнером, аби підлітки мали безпечний досвід першого сексу», — вважає співавторка опитування, докторка Мелісса Палмер.
Досі основними аргументами на користь впровадження сексуальної освіти залишаються: попередження небажаних вагітностей та ризикованої поведінки, інформування про сучасну контрацепцію, зменшення кількості випадків зараження хворобами, що передаються статевим шляхом, зокрема ВІЛ. У 2013 році Європарламент опублікував брошуру «Принципи статевої освіти в ЄС», у якій зазначається, що окрім участі батьків у сексуальному вихованні, школи мають впроваджувати навчальні програми на цю тему. Це дозволить комплексно охопити емоційний і фізичний аспекти статевого життя та допоможе підліткам говорити на раніше табуйовані теми більш відкрито, у тому числі з дорослими.
Чи є сексуальна освіта в Україні?
«Більшу частину життя я прожила в умовах неможливості говорити про це, бо так було раніше, — поділилася під час онлайн-EdCamp 2020 Марія Єфросініна. — Тому я категорично не згодна з батьками, які проти сексуальної освіти в школах. Мовляв, з’явиться такий предмет і діти побіжать сексом займатися у дворі. Але є речі страшніші, ми просто боїмося не того».
Наразі ані школа, ані батьки не виступають для українських дітей першоджерелом інформації щодо сексу. Найчастіше за порадами українські діти звертаються до інтернету, однолітків і телебачення. Сімдесят відсотків тих, хто зазначили, що мали «перший раз» у 15 років, стверджували, що отримують знання про секс з інтернету. Однак це не означає, що в Україні немає сексуальної освіти взагалі.
У 2019 році Аналітичний центр CEDOS опублікував результати дослідження «Сексуальна освіта в школах: чи є що покращувати?». Дослідниці проаналізували навчальні програми обов’язкових шкільних дисциплін, а також опитали вчителів та вчительок, які викладають курси «Біологія» та «Основи здоров’я». «Саме поняття [сексуальної освіти] треба формувати. Причому воно повинно формуватися не стільки в школі, а спочатку цим повинні займатися батьки, а вже вчителі продовжувати це», — цитують дослідниці опитаних.
На першому етапі дослідження виявилося, що насправді окремі теми з сексуальної освіти, які пропонуються впроваджувати в школах у міжнародних документах та рекомендаціях, в українських навчальних закладах також є, однак включені вони до різних предметів. Наприклад, теми, що стосуються сексуального та репродуктивного здоров’я, згадуються у навчальних програмах з біології та основ здоров’я, а от тема романтичних стосунків переважно розкривається у програмах української або світової літератури, щоправда лише у контексті «вічного кохання». Також попри те, що після оновлення навчальних програм у 2017 році школярі більше не мусять вивчати тему «віктимної поведінки», у якій були звинувачення в бік постраждалих від насильства, у старих підручниках це збереглося, і ці підручники досі використовують у школах.
Дослідниці також зазначають, що тема контрацепції недостатньо розкрита — вона лише один раз згадується у програмі «Основ здоров’я» за 9 клас. Не згадується також про право на доступ до медичних сервісів та захист у випадку небажаної вагітності. Крім того, не зважаючи на те, що у навчальних програмах велику увагу приділено темі ВІЛ/СНІД, ніде не згадується про сучасні способи лікування (антиретровірусну терапію) та про групи підтримки для людей, що живуть з ВІЛ.
Загалом, опитані CEDOS вчителі та вчительки підтримують запровадження сексуальної освіти в школі, однак зазначають, що не зовсім готові до проведення таких уроків. Так, наприклад, педагоги зазначали, що їм бракує спеціальних матеріалів та ресурсів для проведення таких уроків. Також перепоною була відсутність спеціальних курсів підвищення кваліфікації про те, як такий предмет викладати. Крім того вони зазначають, що першими тему все ж мають порушувати батьки і зауважують, що на тих заняттях з сексуальної освіти, які проводяться у школах, діти досить бурхливо реагують на окремі теми та часто знають більше, ніж викладачі їм можуть розповісти.
«Мені складно до таких тем готуватися, — цитують вчителів дослідниці. — Дуже гарно було би, якби був якийсь конкретно розроблений матеріал... Я знаю, що є якісь книжки, і є досить цікаві. От якби нам хтось допоміг і зробив збірку, або розробив систему тренінгів — чесно, була би задоволена. Оскільки часу на підготовку забирає дуже багато. Дуже складно правильно їм підібрати малюнки, картинки і коректно сказати. Матеріальної бази систематизованої немає».
Чи буде сексуальна освіта у Новій українській школі?
У 2018 році ЮНЕСКО розробило Міжнародний технічний посібник з сексуальної освіти, у якому визначені основні принципи та міжнародні стандарти, що можуть враховуватися при розробці навчальних програм, як має оцінюватися такий курс у школі та які моделі занять можуть використовуватися. Відповідно до посібника сексуальна освіта має бути науково обґрунтованою, відповідати віку та не обмежуватися інформацією виключно про дітонародження і ризики статевого життя. Формати уроків можуть бути різними: як у вигляді факультативних курсів або частини певних дисциплін, так і у вигляді повноцінного шкільного предмету.
В Україні сексуальна освіта — є частиною соціальної та здоров’язабезпечувальної галузі Державного стандарту базової середньої освіти. Це рамковий документ, на основі якого складаються навчальні програми для учнів 5-9 класів. У 2019 році Міністерство освіти і науки розробило новий проєкт Держстандарту. Однак він поки що не ухвалений остаточно.
— Після розробки проєкту МОН провело громадське обговорення, під час якого ми внесли кілька пропозицій, аби елемент сексуальної освіти був більш повним в Держстандарті, — говорить аналітикиня CEDOS Тетяна Жерьобкіна. — Пропозиції були не лише у нас, їх було багато, тому після їх розгляду МОН провело повторне обговорення. Потім була зустріч профільних експертів та експерток, які також коментували проєкт. Можливо, тому процес ухвалення проєкту так затягнувся. Але зараз можна сказати, що остання версія Держстандарту більш прогресивна і змістовна відносно сексуальної освіти, зокрема, там з’явилися елементи, що стосуються репродуктивного здоров’я та розуміння гендеру. Такого раніше не було.
У проєкті Держстандарту визначається, що діти мають знати про різні складники здоров’я, у тому числі сексуальне та репродуктивне. Професорка Олена Шиян, завідувачка кафедри життєвих компетентностей Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, яка брала участь у розробці Держстандарту, каже, що врахувати усі складові майже неможливо, адже вимоги до навчальних програм встановлюються на роки, у них важко вносити зміни, тому вони мають бути чіткими і лаконічними.
— Складова сексуальної освіти у Держстандарті представлена тією ж мірою, як і решта складників галузі, — розповідає вона. — Під час громадських обговорень деякі організації просили додати більше інформації, деякі просили навпаки трохи зменшити. Крім того, в межах педагогічної автономії вчителі зможуть самі обирати, які підручники використовувати і що викладати. У Держстандарті закладений лише необхідний мінімум — ціннісні, основоположні речі, які мають сформуватися в учнів за час навчання у школі. Як на мене, на сексуальну освіту дитини впливає багато чинників, наприклад, її оточення у школі, сприйняття інших дисциплін.
Олена Шиян пояснює, що є також міжнародні стандарти, у яких, залежно від потреб країни, розписано, якою має бути сексуальна освіта. Але для України — це наступний крок, адже за новими програмами НУШ навчаються лише школярі молодших класів, а у 5-9 класах продовжують працювати за старими програмами, хоча й удосконаленими.
— Стандарт — це стратегія заснована на ключових компетентностях, те, з чим будуть жити діти у майбутньому. Навчальні програми — це вже тактичні речі. Діти змінюються, є вже абсолютно нові дослідження, які показують, що нове покоління підлітків планують пізніше вступати в сексуальний контакт за своїх попередників. Можливо, для цих дітей будуть створювати нові навчальні програми. Змінюються покоління — змінюються потреби. Але ми маємо розуміти, що статеве здоров’я — таке ж важливе, як ментальне та фізичне, і на нього треба звертати стільки ж уваги, скільки й на інші складові.