Процес реформ давно вже став частиною національної міфології.
У ній процес завжди важливіший за результат. А результат звично виявляє неспроможність процесу.
Справа навіть не в тому, що хтось щось кепсько спланував. Хоча з цим у нас теж проблем не спостерігається. Час вже не тече. Він мчить з такою швидкістю, що будь-який результат стає архаічним, ще не оформившись.
Час, до речі, мчить повз нас. Це досить очевидно. Понад те, що до інших країн він чомусь прихильніший.
Справа в точці відліку. Чим більш давню структуру ви реформуєте, тим більше цей процес загрожує виявитися вічним.
Гаразд, перейдемо від розігріваючих узагальнень до конкретики. Поговоримо про реформу СБУ.
Хоча б тому, що у масової аудиторії примітивний запит на театральну каральність і вибіркову справедливість нікуди не подівся. Тема, до того ж, лоскоче інстинкт самозбереження, а неосвіченим людям додає почуття важливості і навіть доленосності .
Базовим для наступних висновків і припущень є те, що ми, більш-менш сучасні люди, живемо в стрімко занепадаючій пострадянській державі. Живемо теж здебільшого в турботах про минуле. Охлялість сприймаємо і трактуємо, як вінтажну боротьбу за ідентичність.
Консенсусний договорняк комуністичної більшості зі своїми ж ренегатами в 1991 році досить грайливо закріпив цей статус в Конституції. Періодична «перестановка ліжок» в цьому «козацькому бароко» нічого по суті не змінила. Надії на природне вимирання «червоних директорів» теж виявилися марними. Тому що нові і не дуже нові люди, які сідали в пострадянські крісла будь-якої гілки влади, виявляли там масу приємних зручностей.
Я от вам ще гірше скажу.
Навіть ті нечисленні люди, які рішуче сідали в ці крісла з твердим наміром поламати систему, через кілька місяців м'яко з'їжджали з теми. Тому що не можна, образно кажучи, в наказовому порядку перевести слюсарні інструменти на американську дюймову систему, якщо у тебе в моторі все гайки і болти - метричні.
Красиво, сучасно, і майже підходить. Можна навіть притулити і зробити селфі. Але ні відкрутити, ні підтягнути нічого не можна.
Національна спецслужба за походженням своїм займалася державною безпекою. Це означає, що охорона державної машини з її метричною системою цінностей була безумовним пріоритетом. А окрема людина з її правами та свободами була радше перепоною і перешкодою для здійснення головного завдання.
Але час ішов дедалі швидше, а потім і взагалі побіг. З'явився, розвивається і вдосконалюється концепт «національна безпека» . Далебі, відображає ось ці самі вимоги часу. І хоча частина суспільства, як в казці про солом'яного бичка, зав’язла в гризні на тему «що таке «національне»?», концепт, як цілком сучасний, наші союзники сприйняли, як належне, і заходилися підбадьорювати, як вміли.
Вкусимо і ми трошки цей «смоляний бочок».
Мало хто знає, що постановою Верховної Ради України 1581-Х II від 20 вересня 1991 року була створена саме «Служба національної безпеки України». «Виходячи з Акта проголошення незалежності України, необхідності негайної реформи колішньої союзно-республіканської системи органів державної безпеки, ліквідації існуючого відомчого монополізму в цій сфері...» ... які чудові, сучасні слова!
Розвиток тривав на достеменно правовій основі. Втім, слово «національна» загубилося 25 березня 1992 року в новому Законі ВР "Про Службу безпеки України" .
Як човен переназвали, так він і перепоплив.
Що ми маємо на сьогоднішній день в соціальному вимірі та у відкритому доступі?
Маємо той факт, що приблизно в 2017 році терпіння союзників України, які передбачали, що реформування сектора оборони і безпеки буде відбуватися не на словах, а на ділі, луснуло остаточно. Відносини знову стали формальними, зрідка з додатками ультиматумів, широко відомих у вузьких колах. Це, так би мовити, зовнішня рамка.
Внутрішня - той факт, що безпеку іншої країни можуть розвивати лише країни, які у такий спосіб піклуються про власну безпеку. Тобто пріоритет завжди - спочатку власна країна, а потім вже дружньо-союзницька.
З цієї причини багаторічні спроби зробити «розвідку НАТО» насилу завершилися появою на світ в 2017 році «Об'єднаного управління розвідки та безпеки». Тому що у кожної країни, як вже говорилося вище, пріоритетом є свої національні інтереси. Хоч би що там заявлялося під музику Бетховена публічно.
А тут взагалі контррозвідка, ще більш внутрішня справа. Національне, якщо можна так сказати.
Ми почали розмову з питання часу і сучасності. Так ось, час дійсно диктує імплементацію сучасних стандартів національної безпеки держави і захисту його інфраструктури з урахуванням кращих світових практик в сфері безпеки і правопорядку.
Ми живемо в гібридному світі, воюємо в гібридній війні, і прийняття таких стандартів - питання виживання, хоча в них побічно закладений і західний політичний інтерес. Не тільки безкоштовних сніданків не буває, безкоштовних реформ теж.
Потрібне повне перезавантаження, згідно з цим підходом. Осучаснення форм, методів і засобів діяльності. Яким чином гарантувати результат? По-перше, це все ті самі союзники. Котрих належить трактувати не як набридливих менторів, від яких не можна просто відмахнутися, а як контрактників. Терміном на п'ять років з високою мотивацією і конкуренцією між собою. Якщо США, з причин політичного краху демократів та їхніх провайдерів тут, Україною навряд чи буде цікавитися найближчим часом, то є ж, наприклад, Великобританія і Канада. Одні взагалі родоначальники всього, другі молоді та зухвалі. Екзотичні варіанти на кшталт Ізраїлю, звичайно, можна пропонувати, але тільки в Фейсбуці, і не з нашим щастям.
По-друге, кримінальна відповідальність - до 10 років - за саботаж, як би він юридично правильно не називався.
Навіть при таких чарівних умовах на перезавантаження піде не менше чотирьох років, якщо почати ось вже прямо зараз. Далі - довше.
У ці чотири роки вкладається короткострокова трирічна стратегія з чіткими маркерами реалізації, а не в цілому і взагалі. Повний ребрендинг - повернення до старої назви 1991 року.
Публічні маркери - відновлення довіри з боку міжнародних партнерів і громадянського суспільства. Вона начебто і є. Але це «начебто» неквапом, але неухильно теж зростає.
Принципи кадрового оновлення - мотивація, кваліфікація, відповідальність - повинні бути стандартними для будь-якого відомства. Але в цій сфері, як і в армії, консерватизм в поганому сенсі цього слова визначає майже все.
До речі, про армію та демілітаризацію СБУ, на якій так наполягає Захід. А ось і ні. Люди в погонах, при всьому різноманітті цілком справедливих жартів на цю тему, однак розуміють, що таке дисципліна, порядок, правила, і системний підхід. Якщо кілька поколінь громадян в суспільстві теж це розуміють, і у своєму цивільному житті високоорганізовані, дисципліновані і взагалі японці або сінгапурці - тоді звісно що так, цілком можна полковників перетворювати в агентів, або як там ми собі вирішимо з точки зору культурних традицій.
Та в загальній деградації суспільства військові, при всій їх важкореформованості, виявляються системоутворюючим прошарком. Поки що не головним, але одним з - напевне. Ну і як бачимо, весь цей нав\'язуваний пацифізм досить болісно сприймається. Так що - ні.
Якщо трохи докладніше говорити про принципи кадрового оновлення, то компетентність - це спеціальні знання, вміння та навички, це безумовне знання англійської. Позапартійний патріотизм - важко, але доведеться звикати. Відсутність корупційних репутаційних ризиків. У цьому місці погані новини, як, втім, щодо кадрового наповнення будь-якої галузі (про про це буде трохи нижче). Припустима публічність. Це про те, що публічні особи в спецслужбі повинні мати низький ризик позиціонування, а інших взагалі не повинно існувати в інформаційному просторі.
Відсутність копрометуючих обставин. (Та почекайте ж, про корупцію буде пізніше!). Я маю на увазі перш за все відсутність комунікативних і сімейних зв'язків з РФ. Тут все зрозуміло. Але і не тільки. Гібридна війна - це проксі-війна, через посередників, жодна країна не може вважатися цілком безпечною, як і рідня в ній цілком може бути інструментом шантажу, вербування та тиску.
Оптимізація функцій і повноважень починається з конкретизації процесуального статусу і функцій оперативних підрозділів та модернізації системи оперативного обліку. Sapienti sat .
Є вже широко відомі підходи та вимоги ліквідації Головного слідчого управління, ГУ КЗЄ, ГУ «К», і так далі.
Ось ми до теми корупції підійшли.
Немає в Україні ніякої корупції.
Корупція - це цивілізоване поняття. Корупціонери чемні з кримінальним правом і бояться суду. З ним ніжно і рішуче борюкаються благородні джентльмени і леді. І цей політичний БДСМ розтягується у них на покоління до загальної втіхи. А потім вони приїжджають і вчать нас своїм схемам і як з ними бороться. Ну як діти, чесне слово.
У нас же по коліїі змінюються клани злодіїв в Основному Законі, шахраїв від демократії і грабіжників від запоребріка. А коли злодії і шахраї одначе тіснять грабіжників і частково навіть женуть їх за поребрик, це називається торжеством демократії.
З точки зору культурних країн всі ці біляекономічні «маски-шоу», звичайно ж, виглядають вельми брутально.
А який регуляторний механізм ефективного управління кримінальним і напівкримінальним бізнесом, щоб він не безпредельнічав, у нас є? Суди, чи що? Ви б ще про совість олігархів згадали.
Ось сідаєш ти у крісло начальницьке, гадаючи, що це Тесла якась, тому що крісло модернізоване, либонь. І переводиш реформаторський погляд вперед, звісно. А перед тобою не кермо і не дисплеї. А віжки і батіг. І ще кінські дупи в трепетному очікуванні.Так що можеш їхати тільки ось так, а можеш не їхати, якщо принциповий. Злазь, бажаючі знайдуться прожогом.
Я в даному випадку як «адвокат диявола», тому що структури ці дійсно не мають відношення до контррозвідки, незалежно від того, гарні вони чи погані. І ось уявіть, що вони вмить, загадковим чином зникають, як мексиканці у фільмі «День без мексиканця». І демократія заливається сльозами розчулення.
А весь нелегальний трафік усього, всі експортери краденого, всі схемщики і пірамідщики - заливаються сльозами щастя.
Тому що пострадянська система нікуди дітися не може. Тоталітарна держава і її спецслужба тоталітарними методами стримували організовану економічну злочинність, допоки існувала на те політична воля. Ця система тіньової економіки - дійсно системоутворююча. Вона погана, авжеж, і тому з нею поганими методами борються. Спроби підготувати на зміну цієї ліквідаціїІ різні ГБР і НАБУ обертаються тим часом лише гучними скандалами. Можливо, не без старань конкурентів, але поза тим.
Повернути розвідку в систему СБУ - створити «Центральне управління розвідки СНБУ».
Ще в задачі оптимізації входить уточнення правового статусу офіцерів діючого резерву і інституту уповноважених. Це питання взаємодії з правоохоронними органами та фахівцями з антитерору.
Ну і модернізація завдань згідно новим гібридним загрозам.
Їх можна поділити наступним чином:
- тактичні, оперативні та стратегічні виклики національній безпеці;
-
розвідувальні заходи і захист національних інтересів за кордоном;
-
припинення розвідувально-підривної діяльності проти національної безпеки України;
-
терористично-диверсійні загрози національній інфраструктурі;
-
загрози громадянському суспільству і національної державності.
Гібридні загрози - тема окремої і, можливо, непублічної розмови. Зауважу лише, що блогерські міркування на цю тему так само далекі від реальності, як «доктрина Герасимова» від реальних військових доктрин ВС РФ.
Функції забезпечення відповіді на ці виклики лягають на :
- оперативно-технічне і пошукове забезпечення контррозвідувальних заходів;
-
діджіталізацію системи управління, технічний захист інформації та оперативні обліки;
-
матеріально-технічне, фінансове забезпечення і соціальний захист.
Число проектів реформування СБУ сьогодні впевнено наближається до десяти. Зрозуміло, що прийняті зміни перш за все повинні чітко відповідати на неприємні запитання «хто за це заплатить?» та «що на це скажуть донори країни?». Якщо не виборцям, то хоча б собі.
Але суспільство ж рано чи пізно цього «солом'яного бичка» дотріпає, і запитає про національні інтереси, про політичний курс, друзів і ворогів, програли ми війну чи либонь не зовсім, і взагалі - про наявність совісті, мізків і навіть, не побоюся цього слова, яєць.
Поки ми в очікуванні всього від усіх.
Але в славетній п'єсі Самюеля Беккета «Чекаючи на Годо» є і такі слова: «Можна і почекати, якщо є чого чекати».