Дитинство без пряників
Надія і Віра Савченко з дитинства живуть на Троєщині – скромному районі на околиці Києва. Їх мама – модельєр-технолог, а тато – інженер сільськогосподарської техніки.
«Тато був функціонером, чесним комуністом, який вірив у партію і помер в бідності», – характеризує його Віра в розмові з LB.ua.
Хоча Віра і Надя, різниця між якими майже два роки, – пізні діти, батьки виховували дівчат строго: били їх і «ставили на гречку».
«Мама нам готувала шліхту із лободи і гнилої картоплі, щоб ми знали смак того, що люди в голод їли, і цінували те, що в нас є», – пише Надія Савченко у своїй книзі. (Тут і далі у тексті цитати Надії Савченко подані відповідно до її книги "Сильне ім'я Надія").
Кишенькових грошей донькам ніколи не давали. Дарували тільки на день народження, але одразу ж забирали, «щоб щось путнє купити, а не витребеньки». Але оскільки витребеньок все ж хотілось, Савченко чесно зізнається, що крала дріб’язок з батькового пальта. А у майбутньому й продукти могла вкрасти – «коли не було, що їсти». Надія, втім, вважає, що таке специфічне виховання «загартувало її характер».
«Де-небудь в Канаді вже б зацікавилися правами дитини, – сміється Віра Савченко. – Світ змінюється, люди свої права відбудовують по цеглинці. Наші батьки – це вважайте ваші бабуся-дідусь, а то й прабабабуся. Бо моїй мамі 80 років. Мене мама народила в 45. Тут питання поколінь. Мені це дає розуміння, чому так (виховували – LB.ua)».
Алкоголь
Савченко відверто пише, що батьки ніколи не забороняли їм з сестрою вживати алкоголь. Пиво вона пила з років 4-5-ти. Горілку спробувала вперше у шість років. Напій їй сподобався. А курити Надія почала в 16.
«На родинних святах, коли збиралася рідня за столом, наші батьки ніколи не казали: «їм не наливати, бо вони ще діти». Нам потроху наливали вина, або того, що ми хотіли. Я зазвичай горілку вибирала. Віра вино пила», – згадує Надія.
У школу Надія не дуже любила ходити, не подобалось їй і читати. Але вона з задоволенням майструвала щось руками та разом з Вірою грала в театрі. Пізніше за настанови мами вивчилась на модельєра, потім за власним бажанням вчилась рік на журналіста, але зрештою стала військовою.
Починала зі служби телефоністкою в залізничних військах. Потім перевелась у повітрянодесантні війська у Житомир (була у складі 13-го окремого батальйону 95-ї бригади), звідки у 2004 році поїхала у складі миротворчого контингенту в Ірак. В Іраку, за словами Савченко, «бухали» всі. Особливо після того, як 9 січня 2005 року під час невдалої утилізації боєприпасів на складі померло кілька її бойових побратимів.
Дух пригод
Алкоголь, схоже, тільки розпалював дух авантрюризму Савченко, і вона часто потрапляла у «веселі» історії. Наприклад, під час служби в Іраку Надії стало дуже нудно, і вона вирішила поїздити автостопом по країні. Але спершу одягла чадру і пішла «перевіряти» своїх колег по миротворчій місії на пильність. Гуляла у такому вигляді по базі, аж дійшла непоміченою до автопарку і складів з боєприпасами, а там вже зізналась своїм, що це вона.
«Довелось підняти чадру і показати, що це я так жартую, а то чого доброго ще б свої пристрелили. Хлопці спочатку не на жарт образились... Єбанута, мовляв. Потім всі дружньо ржали і зі мною фотографувалися», – розповідає Савченко.
Після того Надія випила пляшку з хлопцями «за свято», яке святом не вважала, переодягнулась в «афганку», вишмигнула з української бази і спіймала вантажівку з арабами.
«По дорозі брудному арабу все ж взбрело в голову запитати, чи я не дам «фікі-фікі» (поєбатися). Я дістала гранату (фосфорну освітлювальну, – LB.ua), рвонула кільце і, утримуючи чеку, доступно пояснила йому, що виїбе він сам себе в зад! Підерас йобаний! Далі їхали взагалі без проблем», – пише вона.
Так Савченко з арабами доїхали до бази США, де Надію зупинили американські солдати. Вони зв’язались з українським батальйоном, представники якого і забрали Савченко наступного ранку. Після цієї історії піднявся страшний ґвалт, і в автоматі Надії навіть спиляли бойок.
Першим же бортом Савченко повернули в Україну. По поверненню додому Надії поставили «посттравматичний синдром після втрати бойових товаришів», однак сама вона впевнена, що діагноз їй вписали просто тому, що керівництво батальйону хотіло здихатись її і відімстити за чесність.
Після Іраку Савченко спробувала вступити до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (ХУПС), але на навчання брати її не захотіли, бо вона вважалась вже «застарою». Надію це дуже обурило, адже вона відслужила в армії саме для того, щоб отримати необхідний для вступу в університет досвід. Тому вона звернулась особисто до міністра оборони, яким на той час був Анатолій Гриценко, з проханням допомогти. Хоча Савченко пише, що окрім письмового звернення потрапила й на особистий прийом до тодішнього міністра, сам Гриценко заявив LB.ua, що наживо з Савченко не зустрічався.
Втручання Гриценка допомогло, і Надію взяли в ХУПС.
«Міністр має право дати дозвіл вступати на навчання в таких випадках у порядку виключення, що я і зробив. Не в останню чергу і з тієї причини, що мені самому після завершення суворовського училища (коли мені не вистачало двох місяців до 17 років) так само рішенням міністра оборони дозволили поступати в авіаційне інженерне училище і приймати військову присягу до досягнення 17-річного віку, в порядку виключення. Зі мною тоді міністр так само не мав особистої розмови, прийняв рішення на підставі поданого письмового клопотання. Це звичайна практика, якщо документи оформлені правильно і обґрунтування є переконливим», – розповів Анатолій Гриценко LB.ua. Він також запевнив, що в документах Савченко не було згадки про «посттравматичний синдром». Якби це було згадано, запевнив Гриценко, він призначив би додаткову медичну експертизу.
У 2006 році, під час навчання в ХУПСі, Савченко «засвітилась» в телесюжеті про СВІМ – воєнізовані ігри для молоді з неблагополучних сімей, що проводились у Харкові.
Ігри організовував на той час заступник мера Харкова, близький до Віктора Медведчука Ігор Шурма (зараз народний депутат від «Опозиційного блоку»). Як розповів Шурма LB.ua, він звернувся в ХУПС з проханням прислати кількох курсантів – щоб ті показали дітям бойові виступи та взяли участь в іграх. Серед тих курсантів була і Савченко.
«Дивлюсь, якісь дві дівчини там. Набираю когось (з ХУПСу – LB.ua). Кажу: «Кого ви прислали? Розумієте, що ви дискредитуєте? Я просив вас військових, а ви мені дівок наслали». По великому рахунку, краще б їх не присилали. А він мені відповідає: «Там є дві сестри (Наскільки я тепер розумію, що там була і Віра), одна з них дасть вам всім прикурити, пригляньтесь до неї». Я ходжу дивлюсь – Надя відтискається, підтягується. Ну і все, я подивився, посміявся і роз’їхались», – розповів він.
Той факт, що Савченко познайомилась з людиною Медведчука ще 12 років тому, здався деяким журналістам підозрілим. Однак Шурма наголошує: це було абсолютно випадкове ситуативне знайомство. Каже, вдруге побачив Савченко вже у парламенті, й то не впізнав.
«Сказати, що я її знав – не можу, сказати, що не знав – теж», – розводить руками і просить не будувати навколо їх зустрічі конспірологічних теорій.
Двічі Савченко відраховували з Університету з формулюванням «непридатна до польотів». Проте у 2009 Савченко все ж закінчила навчання в ХУПСі і поїхала служити штурманом-оператором Мі-24 3-го окремого полку авіації ЗСУ в Броди, де, за її ж словами, почала спиватись.
Вона розповідає у своїй книзі, як одного разу випила неякісної горілки в «кабаку» і заснула в кущах по дорозі в гуртожиток, де її ненароком знайшов начальник.
«Не те, щоб я перша чи остання так у кущах спала, та й діло було після служби, от тільки неправильно зробила, що у формі пити пішла», – розмірковує вона.
Ніжність і домагання
В житті Савченко був один чоловік, про якого вона згадує з ніжністю. У книзі вона називає його «дядею Колею» – це чоловік маминої сестри. Під час Другої Світової «дядя Коля» був танкістом, і ще з війни у нього була поранена нога. Нога не загоювалась, але відрізати він її не давав.
В дяді Колі з дружиною своїх дітей не було, і вони няньчили Віру і Надю, як власних.
«Він був єдиною людиною, яка сприймала мене такою, як я є, не намагаючись змінити», – пише Надія.
«Другий тато. Це був наш особистий святий Миколайчик. Я пам’ятаю, що це було джерело величезної любові, тепла, турботи, захисту, і з ним завжди було цікаво», – додає Віра.
Про жодного чоловіка після смерті «дяді Колі» Савченко не пише з таким трепетом. Навіть про власного батька, на похоронах якого вона не пустила ні сльози. До слова, про смерть Савченко пише багато. Її колишній адвокат Марк Фейгін каже, що у в’язниці вона теж часто говорила про смерть, про те, що готова померти за Україну.
«Дивна така, майже фрейдистська історія», – коментує він.
У книзі Савченко докоряє знайомим чоловікам за слабкість і за хтивість. Згадує вона і про домагання майора в армії – зараз Героя України, як і сама Надія, – розповіддю про якого ошелешила всіх нещодавно під час засідання регламентного комітету.
Писала також і про «залицяння» в Іраку: «Бувало таке, що я лежу, а на ліжку поруч зі мною хтось відвернувся до телевізора і дрочить! Пофіг! Хай робить, що хоче, головне, аби думав, що я сплю і мене не чіпав!!! (…) Коли хлопці напивалися, теж іноді до мене за великим коханням приходили. Тоді я їх прибаюкувала на своєму ліжку – коли уговорами, коли прикладом автомата. Все від типу кавалєра залежало, і йшла спати на їхнє місце».
Товариші Савченко, з якими поговорив LB.ua згадують, що Надія завжди вимагала, аби до неї ставились, як і до побратимів-чоловіків. Вона не розуміла, чому їй потрібно жити в іншій казармі або ходити в окрему душову. Її ображали будь-які моменти, що вказували на те, що вона відрізняється від колег по службі чоловічої статі.
«Я зробив у нас бані, душові, туалет – окремо для хлопців, окремо для дівчат. Зранку підйом. Заходжу в чоловічий – дивлюся, Надька. Я питаю:, ти що тут робиш? Вона каже: «Комбат, ми на війні, в нас немає статевих признаків, ми маємо воювати, а потім розберемось, хто є хто, де хлопці, де дівчата», – згадує колишній командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук.
Така поведінка у багатьох військових викликала нерозуміння – у ній вони шукали сексуальний підтекст, через що армійські історії Савченко обросли численними міфами з еротичним присмаком.
За «Беркут» чи проти?
Чимало дискусій викликають ще два епізоди з життя Надії Савченко – її участь у Революції Гідності та в АТО. Наприклад, в інтернеті можна знайти фото, на яких Савченко гуляє Майданом поруч з
бійцями «Беркуту». На одній такій фотографії вона тримає в руці балончик з якоюсь сумішшю – поширились плітки, що це мастило для зброї, і у мережі почали звинувачувати Надію у співпраці з владою
Януковича.
Колишній АТОшник Сергій Рибалка, який знає Надію з Майдану, а пізніше служив з нею в «Айдарі», стверджує, що це маніпуляції: «Можу це спростувати. В той день якраз вона була з антифризом і водою, якою ми промивали очі».
Але при цьому визнає: «Беркут» її не чіпав, навіть не знаю чого».
На Майдані Савченко входила до сотні колишнього начальника штабу «Айдару», який потім став командиром цього батальйону - Валентина «Баті» Лихоліта. Лихоліт стверджує, що Надія була розвідником і переговорником під час Революції, і саме тому «Беркут» й оминав її стороною.
«Мене з Надею познайомив Володимир Соляр (сотник 18-ї сотні Самооборони Майдану, зараз депутат від «Народного Фронту» – LB.ua), попросив взяти в свою сотню. На Майдані Надя була переговорником. В неї була ідея домовитись з «Беркутом» про те, щоб вони перейшли на наш бік. Вона представлялась військовослужбовцем, і в принципі «Беркут» її не чіпав (на той час Савченко все ще служила в ЗСУ, і щоб приїжджати на Майдан, брала відгули і відпустки – LB.ua). Вийшло так, що фотокор зробив фото саме коли вона верталась з цих перемовин з «Беркутом», – стверджує Лихоліт.
Сама Савченко у своїй книжці зізнається, що спершу намагалась зупинити радикально налаштованих протестувальників, «бо каміння до влади й так не долетить»: «Люди на Майдані і «Беркут» – то все мій, український народ, якому я присягу давала захищати його, а тепер довелося обирати. Тому я завжди обирала бік слабшого. Того дня, як не дивно, це були МВС і «Беркут».
«Безглуздий бій з похмілля»
Савченко пішла воювати в «Айдар», будучи ще військовослужбовцем Збройних сил України – щоб приїхати в АТО, знову ж таки, взяла відпустку.
Загалом пробула в батальйоні біля двох тижнів. З Сергієм Мельничуком, на той час командиром батальйону, її познайомив той же Володимир Соляр.
Колишні бойові побратими Савченко: Сергій Мельничук, Валентин Лихоліт, Сергій Рибалка і Юрій Крижберський описують її, як людину мужню, але з дивацтвами.
«Одного разу я попросив її пофарбувати БТР – нанести на нього білі полоси, щоб коли літак зверху летить, було видно, що це свій. Вона мені його розмалювала, як тільняшку. Я потім трошки матюкався і примусив її змивати білу фарбу і перефарбовувати все», – розповідає Мельничук.
Савченко потрапила у полон 17 червня 2014 року під час, на думку деяких бійців «Айдару», абсолютно безглуздої операції. В ніч на 17 червня частина бійців батальйону дивним чином опинилась в гольф-клубі, що знаходився між містом Щастя і селищем Металіст. Там «айдарівці» потрапили в засідку.
Хто і для чого послав добровольців в гольф-клуб – невідомо. Два колишні комбати «Айдару» Сергій Мельничук і Валентин Лихоліт переводять «стрілки» один на одного. Мельничук каже, що це «Батя» відправив хлопців «помародерити». Лихоліт же стверджує, що саме Мельничук послав добробатів, щоб забрати гроші з сейфів, які начебто стояли у гольф-клубі. Сейфів там не виявилось. Зате бійці знайшли бар з дорогим алкоголем і напилися. Потім один з них вийшовши покурити, помітив сепаратистів, і «айдарівці» відкрили по них вогонь, а бойовики почали відстрілюватись.
Отримавши сигнал тривоги, Лихоліт з Мельничуком підняли решту батальйону і кинулись на порятунок. Відволікли сепаратистів, і бійці вийшли з засади. Але під час бою було поранено Валентина Лихоліта.
«В принципі на цьому можна було завершити операцію. Але Мельничук почав істерити, хотів покарати ту групу сепаратистів, які мене ранили», – зазначає Лихоліт.
За словами Лихоліта, Мельничук повіз його на базу, а командування операцією передав Савченко.
«Надя була з бодуна, вона проїхала поворот і попала в засаду. Сепаратисти почали стріляти, і Надю з трьома хлопцями змело з танку. Один залишився на танку, але і його взяли в полон. А за ними їхали ще БМП і БТР. Їх сепаратисти почали обстрілювати – померли 15 людей, а 7 в полон потрапили. Нормальна операція? Подивіться, як Надю в Миколаєві яйцями закидали. Це було якраз за 80-ту десантуру, хлопці якої загинули. Винна не вона, але вона командувала операцією. Мельничук винен, що підняв кіпіш. Але за що Наді дали героя, за те, що вона 15 людей погубила?» – обурюється Лихоліт.
В полоні
В полоні бойовиків ЛНР до Савченко ставились добре – вона й сама про це пише. Їй приносили сигарети, іноді навіть цукерки. Інших хлопців так не ніжили. Навпаки – «айдарівців», як і решту добровольців, бойовики особливо не любили.
«Для них ми були «карателями». Кожного разу, коли бійці повертались після чергувань, заходили до тебе «привітатися». Але що стосується Наді Савченко, давайте не забувати, що вона жінка. Якось не комільфо жінку катувати, навіть їм. Я пригадую, що коли ми брали в полон жінку, то відношення теж було інше, ніж до чоловіків», – згадує Юрій Крижберський, який потрапив у полон разом з Савченко.
Савченко теж ставилась до бойовиків без ненависті.
«Я могла зрозуміти злість і претензії «ополченців». Вони мали право висунути їх мені. Вони теж український народ, і їм я теж давала присягу. А сталось так, що ми опинилися по різні боки барикад. І виходить, що я пішла проти свого народу», – пише вона у своїй книзі.
В полон до бойовиків ЛНР потрапляла і сестра Надії Віра Савченко. Тоді її звільненню посприяв особисто керівник контррозвідки «ЛНР» Володимир Громов.
Віра розповіла LB.ua, що Громов зв’язувався з нею й опісля полону.
«Він так підставлявся і блефував, що я думала, чи не працював він на якусь нашу контррозвідку? Але потім він мені телефонував з російського номеру, вже коли Надія була в «Батьківщині», і казав, що це непогана ідея, що політика її врятує. Ну, не дадуть забути, так, як про наших хлопців», – зізнається Віра.
Після того, як Надія повернулась в Україну, саме її висловлювання з приводу можливого примирення з ЛДНР і зустрічі з ватажками терористичних організацій стали причиною громадського обурення і виключення з фракції «Батьківщина».
Віра Савченко все ж впевнена, що меседжі її сестри були правильними, просто сказані зарано.
«Всі війни закінчуються миром. Це духовність, яка випередила час. До неї українці були не готові. Народ підігрівають ненавистю, щоб українці не захотіли миритися», – вважає Віра Савченко.
Сестра Віра, Медведчук і Коломойський
Віра Савченко за фахом архітектор. Однак, у неї є й друга вища освіта – закінчила магістратуру на предмет «спеціальні інформаційні операції» Національної академії державного управління при президентові. В 2014 на позачергових парламентських виборах Віра балотувалась на мажоритарному окрузі №98 на Київщині від «Батьківщини». Офіційно не працює. Говорить, що останнім часом жила в основному на зарплату своєї сестри, хоча й мала певний підробіток.
Екс-адвокат Савченко Марк Фейгін переконаний, що Надію не могли завербувати в російській в’язниці. Він вважає, що до тієї ситуації, яка зараз склалась навколо Савченко, її довело оточення, у тому числі й сестра Віра, яку її знайомі зазвичай характеризують як людину розумну і хитру.
«Її оточення зіграло з нею злий жарт. Починаючи від Рубана і закінчуючи її сестрою. Віра куди хитріша, розважливіша, більш амбітна, та й більш матеріальна. Думаю, що Віра мала намір зробити кар'єру в політиці за рахунок сестри, – переконаний Фейгін. – Зрозуміло, Віра намагалася врятувати сестру, докладаючи всі можливі зусилля. У цьому немає ніяких сумнівів. Інша справа, що вона була переконана, що вміє це робити краще за інших. Мене завжди сильно недолюблювала, як втім, і я її. Віру дратувало моє принципове небажання підкорятися її «керівним порадам», саме тому вона не раз наполягала на моїй відставці зі справи. Однак Надія завжди відмовлялася мене міняти».
За словами адвоката, саме сестра «втягла» Надію у стосунки з Віктором Медведчуком та Володимиром Рубаном.
«Віра послідовно втягувала Надію в ті відносини, які їй були шкідливі. Віра спілкувалася і з Володимиром Рубаном (ще один підозрюваний у справі Савченко –LB.ua) і з Віктором Медведчуком (лідер «Українського вибору», кум Володимира Путіна – LB.ua). Причому вона цього не приховувала, заявляючи про це публічно. Я пам'ятаю, сидів разом з нею в програмі Савіка Шустера, і вона там цілу промову закотила на 5 хвилин про те, який Медведчук чудовий. Я їй потім сказав: «Не говори так публічно, тому що Медведчука в Україні не люблять». Тому я вважаю, що Віра зробила своїй сестрі ведмежу послугу. Але я не знаю, з ким спілкувались вони після полону», – розповідає Фейгін.
У Віри Савченко необхідної для політика гнучкості справді більше, ніж у її сестри. Принаймні так здалось після особистого спілкування з нею кореспондентці LB.ua. На нашу зустріч Віра прийшла у досить бадьорому настрої, вміло уникала конкретики щодо підозри Генеральної прокуратури. Тому почути чітку відповідь з приводу того, для чого Надія провокувала владу та чи є будь-які відеозаписи чи інші факти, які підтверджують, що це була лише акторська гра, LB.ua не вдалось. Віра лише повторювала: таким чином Надія зберегла собі життя, бо її начебто планувала вбити українська влада.
Віра ніколи не приховувала, що зустрічалась з Медведчуком та контактувала з прес-секретарем Путіна Дмитрієм Пєсковим. Однак за її словами, робила це суто задля порятунку сестри. І зв‘язки з обома обірвались після повернення Надії в Україну.
Під час перебування Надії у полоні, з різними пропозиціями до Віри, за її словами, телефонували й інші політики. У тому числі на неї вийшли люди олігарха Ігора Коломойського, які пропонували заплатити викуп бойовикам «ЛНР» за Надію.
Віра Савченко навіть особисто зустрілась з Коломойським, а його друг Геннадій Корбан подарував їй машину «Skoda Fabia».
За її словами, саме через Коломойського до неї й поступила пропозиція про те, щоб Надія увійшла до виборчого списку «Батьківщини».
На питання чи намагались зв‘язатись люди Коломойського з нею після того, як Надю виключили з фракції, Віра не змогла відповісти так однозначно, як відхрестилась від спілкування з Медведчуком.
«Особисто зі мною ні. Мабуть. Я якось на цьому не акцентувала увагу», – невпевнено сказала вона.
Віра також стверджує: сестру у політичному сенсі ніколи «не скеровувала». «Жартома, мені навіть лестить, що мене зробили «сірим кардиналом». Це неправда. Я знайомила Надю з тими людьми, знайомствами з якими я «обросла», поки вона була у в’язниці. З представниками дипломатичних установ. Але єдиний раз, коли я йшла в політику, це був 2014 рік і я йшла без всяких амбіцій, а тому що потрібно було проконтролювати, щоб не забули Надію», – стверджує Віра.
Хотіла того Віра Савченко, чи ні, але поки Надія за ґратами, займатись будівництвом політичної партії своєї сестри буде саме вона.
«У мене немає вибору. Я повинна підняти цю політичну силу на якийсь рівень, щоб вона зазвучала, щоб це допомогло Наді. От і все. Ось це і є мої амбіції. Підкреслюю – не дорватись до влади, не стати президентом – змінити політичну систему і піти геть», – резюмує Віра.
Що далі?
Після того, як Надію Савченко виключили з фракції «Батьківщина» вона створила політичну силу «Руна» разом з колишнім депутатом Львівської міськради Теодором Дяківим та «отаманом» «Українського козацького війська» Назаром Мухачовим.
До співпраці з Савченко Дяків встиг побувати у «Батьківщині», «Громадянській позиції» Анатолія Гриценка та ПРП. А починав свою кар’єру публічного діяча у 1998 році у статусі заступника голови Асоціації платників податків Львівщини – якраз тоді місцеву податкову очолював рідний брат Віктора Медведчука Сергій.
Назар Мухачов був активним учасником Майдану, однак у 2014 році почав активно критикувати проведення АТО та закликав протестувати проти нової, постмайданної влади. У травні 2014 року «козацький отаман» «засвітився» на спільному брифінгу із представником «Українського вибору» Володимиром Рубаном, а у 2015 був серед організаторів так званого «Майдану 3.0».
З Савченко Дяків і Мухачов невдовзі розсталися і зараз не соромляться визнавати, що Надію вони просто використали. «Вже шість років учасників нашої групи не пускають в ЗМІ навіть за гроші», – пояснює Дяків.
Мухачов же додає, що у певний момент до Надії почали «стукатись неоднозначні люди з регіональним минулим». Однак про кого саме мова не уточнив.
Актуальний склад теперішньої партійної організації Савченко теж можна назвати специфічним. Зокрема, до політичної сили долучився такий собі Владислав Штефан – екс-депутат Жовтневої районної ради Кривого рогу від Партії регіонів. Віра Савченко стверджує, що він був «на стороні Майдану і одним із перших вийшов з Партії регіонів».
Цікаво, що після згоди парламенту на арешт Савченко, потиснути їй руки підходили здебільшого представники «Опозиційного блоку».
Колишній регіонал, а зараз позафракційний депутат і власник телеканалу «Newsone» Євгеній Мураєв після арешту Савченко навіть пообіцяв медійну підтримку і юридичну допомогу Надії Савченко.
Віра Савченко каже: для неї і колишні регіонали, і представники інших фракцій, зокрема й коаліції не надто відрізняються.
«Я вам від себе скажу, не як політик – збоку. Нам всім зрозуміло, що там майже всі однакові. Всі підсолені огірочки. І дуже багато екс-регіоналів є й в БПП», – каже вона.
Також Віра із докором зазначила, що заяви Мураєва так і залишились обіцянками. На уточнення з приводу того, чи прийняла б вона допомогу від такої людини, як Мураєв, після короткої мовчанки Віра знизує плечима: «Ну адвокатів, якщо це публічно, чесно кажучи.. Просто зараз мені надскладно. Адвокати працюють зараз безкоштовно. Тоді мені допомагали всі політики, які, умовно кажучи, хотіли Надію до себе в партію. Зараз це нікому не потрібно».