«Життя на духовній периферії нагадує масаж»
Стрімкий розвиток комунікаційних технологій та захмарних цифрових можливостей, які вони відкривають перед нами, часто позбавляють нас «глибини», пропонуючи нам натомість залишатися на периферії нашого духовного, емоційного та інтелектуального життя. Проблемою є життя на периферії нашої свідомості з усіма її периферійними задоволеннями та мріями без спроби зустрічі із самим собою у глибших досвідах та пережиттях.
Тому й не дивно, що ми сьогодні багато говоримо про фрагментованість, розбитість, розсіяність, «скалковість» наших пережиттів, емоцій, ролей, досвідів, рішень та підходів.
Життя на духовній периферії нагадує масаж, що несе приємні відчуття. Але річ у тім, що життя таки трохи більше, аніж масаж, а втома від праці є не менш важливою, аніж масажний еквілібріум. Сучасні комукікаційні технології і цифровий світ пропонують нам фантастичні можливості для емоційно- інтелектуальних масажів. Насправді ж, проблема не в технологіях, а в тих із нас, хто вирішує, що такий масаж і є справжнім життям та його сенсом.
З одного боку ми, здавалося б, відкриті на увесь глобальний комунікаційний простір з його інформаційними водоспадами, які зможуть легко розплющити та знести кожного, хто не захоче плисти за інформаційними течіями. З іншого боку, ми маємо можливість створити свої власні інформаційні лакуни з тихою водою, в яких так приємно плюскатися у відфільтрованих інформаційних потічках.
«Like» як інформаційна валюта
Сучасні технології радикально розширили комунікаційне поле, яке колись обмежувалося до кола сім’ї, родини, парафіяльної спільноти, команди співробітників чи студентської групи. Сьогодні ми можемо будувати власну комунікаційну павутинку, яка у дуже буквальному сенсі може охопити цілий світ. Викликом є те, що як ніколи раніше, я можу customize усе, що входить у мій персоналізований інформаційний простір.
Фотографії, на яких ми бачимо осіб, що стоять на залізничній чи автобусній зупинці − усі із схиленими над смартфонами головами, далекі від того, щоб помічати чи відчувати фізичну близькість іншого – є доброю ілюстрацією феномену інформаційних бульбашок, що їх ми створюємо в просторі нової цифрової дійсності.
Принцип, який лежить в основі мого персоналізованого менеджменту комунікацій називається like або dislike. Моя інформаційна цифрова мембрана пропускає всередину усе, що я like та відштовхує усе, що я dislike. Like зараз став такою собі інформаційною валютою, яка швидко здобула статус глобальної, бо легко конвертується в емоцію та задоволення.
Насправді ж, like конвертується не тільки в емоції, але й у гроші. Неймовірний об’єм персоналізованої інформації, яку, скажімо, має компанія Фейсбук про своїх користувачів, дозволяє генерувати унікальні та персоніфіковані рекламно-промоційні пропозиції для кожного із 2-х мільярдів користувачів ФБ. Ми дедалі більше живемо у просторі цифрової like-економіки. Колись вона була економікою потреб (needs), а зараз дедалі більше категорія «потреби» стає розмитою, поступаючись «лайкові» (зокрема, філософія та практика universalbasic income (UBI), з якою починають експериментувати деякі європейські та північно-американські країни, має всі шанси нівелювати «потребу»/»задоволення потреби» як економічну категорію).
Ще один комунікаційний виклик – світ після-правди
Віднедавна провідні світові видання активно дискутують нове поняття «світ після-правди» (post-truth world), у якому ми усі прокинулися одного ранку і не можемо зрозуміти, чи насправді хочемо у ньому залишатися та яким може бути світ після «світу після-правди». Світ після-правди є ще одним прикладом комунікаційних викликів 21-го століття, над яким доведеться добряче попрацювати. Насправді, в самій ідеї підняття над питаннями правди і брехні немає нічого нового. Новим є те, як вибухово-швидко може поширитися ця ідея як практика взаємодії у сучасному світі з нашими безпрецедентними комунікаційними технологіями.
Україна та українці дуже добре відчули, чим може бути світ після-правди з 2014 року: саме з 2014 року Російська Федерація систематично та послідовно не дозволяє жодній нозі російського солдата переступити російсько-український кордон, натомість безперервно простягаючи руку допомоги Україні далеко поза лінію кордону.
Пропозиція УКУ – виховання вільних людей і поширення добрих людей
У світі після-правди УКУ пропонує дві «технології» (два підходи), яківідгукуються на основну духовну спрагу 21-го століття – прагнення автентичності, справжності та самобутності у стосунку до себе самого та до іншого. Одна річ є «технологією» виховання вільних людей, а друга – поширення добрих новин, що у своїй глибинній суті має євангельський характер. Що може бути автентичнішим, аніж усміх вільної людини та її радість, коли довідується про добрі справи інших.
Для виховання вільних людей освітній простір повинен бути простором великих ідей, великих людей, та великих справ. Коли я тут кажу «великих», то насправді не йдеться про розмір чи якісь неймовірні масштаби, але передусімпро автентичність досвідів та пережиттів, які ми пропонуємо нашим вихованцям. Велика ідея – велика тому, що вона проймає серце і розум; велика людина – це людина, для котрої зустріти вас та бути з вами – це радість; а велика справа – це, коли великі люди кличуть вас втілювати великі ідеї.
Аналізуючи ці дві «технології» можна виділити шість важливих передумов або процесів, які працюють на виховання вільних людей та поширення доброї новини.
Інституційна історія має захоплювати
Перша передумова стосується інституційної історії, яка дає відчуття часу, перспективи і причетності до «великої» справи. Важливо, щоб наша історія була розповіддю, яка зацікавлює та захоплює, а не просто переліком цифр, дат та прізвищ. Стараємося, щоб вона звучала автентично і захопливо і з уст першокурсників, і тих, хто вже роками творить та працює в УКУ.
Ми хочемо, щоб історія університету була живою, а тому стараємося тримати у фокусі нашої уваги випускників УКУ. Випускники насправді і є живою історією та пам’яттю про університет, яку вони несуть із собою десятки років після здобуття освіти. Тому хочемо дати їм нагоду залишатися на університетських орбітах та бути живими носіями і трансляторами нашої історії та ідентичності. Тобто саме інституційна історія є однією із тих великих справ, які творять ваш простір виховання вільних людей.
Гасла університету – концентрований згусток мовної енергії
Не менш важливою є мова, якою ми транслюємо нашу місію, цінності, ідеї, натхнення та наші виклики. Насправді, тут йдеться про мову в дуже широкому сенсі, який включає не лише слова, але й поняття, сенси, які ми творимо, проживаємо та, які творять духовний комунікаційний простір університету. Концентрованими згустками нашої мовної енергії та філософії є, серед іншого, й університетські гасла: «Великого бажайте», «Візьми й зроби», «Нове покоління для нової України».
Тому слід формувати, плекати мову і стиль, якою ви комунікуєте, спілкуєтеся всередині організацій. Ваша мова повинна стати рідною та зрозумілою для вашої спільноти. Ця мова повинна транслювати ваш корпоративний гумор, спільні радості та ваші успіхи. Вона повинна бути живою, а ви повинні дати їй простір та нагоду розвиватися.
Метод камертону
Міряйте та оцінюйте себе чимось, що виходить поза вашу професійну діяльність. Тут я пропоную «метод камертона». Подумайте, що для вас є камертоном, який дає чистоту звучання, за якою ви можете виміряти глибину і багатство вашого власного голосу.
Скажімо, щоб зрозуміти остаточно місію та призначення бізнесу, слід вийти поза сам бізнес. Щоб зрозуміти призначення університету, слід вийти поза університет.
Згадайте ситуації, коли роздумуючи над важливими питаннями і шукаючи рішення, ми йдемо до особи, чию думку ми цінуємо та у чиїй щирості ми не сумніваємося, щоб відчути її ставлення, її погляд, її емоцію на питання, яке нас хвилює. Така людина є вашим особистим «камертоном» у тому сенсі, про який мені тут йдеться. А я заохочую шукати камертон, який стане вашим інституційним інструментом.
УКУ має свій камертон. Ним є мученики та маргіналізовані. Хтось би сказав, а який стосунок мають мученики та маргіналізовані до університету 21-го століття, з його амбіціями щодо супер-досягнень, високих технологій, наукових проривів та розширення світоглядних горизонтів? Це дуже добре запитання, а я, відповідаючи на нього сказав би, що без них – без уважного вслухання та вдивляння в лика мучеників та без спілкування із маргіналізованими – УКУ не був би тим, чим він є сьогодні. Якби нас запитали, що для нас важливіше – світові рейтинги чи 2М (мученики та маргіналізовані) та, якщо припустімо, нам довелося б вибрати щось одне, то ми би залишилися з 2М. Бо у 2М ми відчуваємо більший потенціал та натхнення до нашої праці, аніж від матриць різноманітних рейтингів. Тому, порада – шукайте ваш власний камертон.
Простір та архітектура стосунків
Наступна думка народжується із досвіду розбудови університетського містечка. Основне завдання, що стоїть перед нами полягає в тому, яким чином із поєднання фізичного простору наших будівель та невидимої архітектури уківських стосунків народити синергію та симфонію творчості.
УКУ багато працює із простором, фізичним простором. Основне наше припущення полягає в тому, що простір виховує, надихає та ушляхетнює. Простір нашого університетського містечка є елементом нашої формаційної та виховної програми. Кожен корпус має свою роль у цьому виховному процесі, а усі будинки містечка творять простір «між будинками», який також естетично та духовно позиціонує кожного хто, входить в нього.
Але звідки береться наш дизайн простору? Він є виявом того, що можна було б назвати архітектурою уківських стосунків. Кожен із наших університетських будинків стає творчою лабораторією 21-го століття, у якій людська гідність увиразнюється, досвідчується та маніфестує себе у спілкуванні, служінні та свідченні. «Матеріал», з яким ми працюємо – це міжособові стосунки та якість цих стосунків. Іншими словами, наші будинки стоять на фундаменті, яким є людські стосунки.
Менеджмент УКУ – це менеджмент дарів
За своїм характером та стилем уківський менеджмент є менеджментом стартапів (проектів, що є на фазі ідей, концепцій, стратегій, старту, впровадження, розгортання). А за своєю філософією – це є менеджмент дарів (управління дарами). Цими дарами є передусім час, енергія, таланти команди (усіх працівників) нашого університету;завзяття, довіра та вмотивованість наших студентів; найрізноманітніша підтримка від усіх, хто поділяє місію університету.
Хтось може сказати, що не годиться тут про дари говорити, бо ви ж виплачуєте зарплати своїм працівникам, а тому це – звичайний ринковий підхід, у якому обмінюються гроші на результат чи послугу. Я погоджуюся, що це цікаве таважливе питання, яке може бути темою окремої розмови. Лише коротко зазначу, що ми не можемо зважити, виміряти та заплатити за світогляд і цінності, за attitudes, за ініціативу, за турботу, за молитву, за добре ставлення таза багато інших речей, які не згадані у посадових інструкціях, але які є щоденною дійсністю нашої праці та співпраці і насправді мають характер дару та дарування.
І тому, виходячи із цієї філософії, можна виокремити три характерні прикмети уківського менеджменту, а саме: зорієнтованість на сталий розвиток, солідарність та субсидіарність. У площині щоденного університетського менеджменту це означає три речі: вміння вдивлятися в майбутнє і думати глобальними масштабами в той час, коли приймаєш локальні рішення «тут і зараз»; працювати солідарно і бути спів-творцями; плекати та підтримувати ініціативу, самозарадність на кожному рівні університетської структури, що дозволяє нам зберігати дієву та мобільну «горизонтальну площину» стосунків та взаємодії в університеті.
Секрет «уківської кухні»
І останнє – просто потрібен хтось, хто буде думати про ці речі, жити ними, запалювати інших і втілювати. Насправді, окрім своєї моделі управління, вам потрібно ще виплекати і власну модель та стиль лідерства. Фактично мої поради народжені із пережиття уківського досвіду лідерства, яку хоча й можна легко описати, але зовсім не так легко втілити. Наша модель лідерства побудована на трьох «С»: спілкуватися, свідчити та служити. У цьому, мабуть, і весь секрет «уківської кухні»: інституційна культура, побудована на «3С», не може залишатися ізольованою, замкнутою, жити лишень собою і для себе. Вона витягає університет в простір поза університетом, розкриває і відкриває його до інших, до громади. У «3С» і закодована, зрештою, наша університетська логіка комунікації та автентичності.
За матеріалами виступів та дискусій в рамках «Літньої школи лідерства» Інституту лідерства та управління та «Простору освітніх ініціатив» Міжнародного інституту етики та проблем сучасності (червень-липень 2017)