Грузинські «легіонери» отримали в Україні величезний кредит довіри. Ще до призначення Міхеїла Саакашвілі головою Одеської облдержадміністрації у травні 2015 року низка його колишніх соратників обійняли керівні посади в українському уряді. Ека Згуладзе, колишня перша заступниця міністра внутрішніх справ Грузії, на аналогічній посаді в Україні мала стати обличчям реформи правоохоронної системи у нашій країні.
В кінці 2014 року, за результатами дослідження «Демініціатив», 74% опитаних не довіряли міліції. Березневе опитування 2015-го показало позитивну динаміку – рівень недовіри знизився до 70%, проте правоохоронці залишались однією з інституцій, яким українці довіряли найменше.
Першою спробою виправити цю ситуацію стала патрульна поліція: четвертого липня кияни побачили «копів», зодягнутих за американським зразком, на білих тойотах, з індивідуальними жетонами й відеокамерами. Згодом нові патрульні присягнули у Львові, Одесі, Дніпропетровську, інших обласних центрах і великих містах. Громадяни радо робили селфі з красивими патрульними.
Але вірити в реформу не поспішали: дослідження, проведене у липні 2015-го, засвідчило невіру половини українців у те, що влада зробила бодай щось із обіцяного. До іноземців у владі оптимістично ставились 42%, скептично – 41%. Час селфі завершився: громадяни називають боротьбу з корупцією та реформу правоохоронних органів першочерговими та вимагають результатів.
Лікування пальця
У листопаді Верховна Рада ухвалила Закон Про Національну поліцію». Так міліція отримала нову назву.
Журналіст Микола Савельєв, що спеціалізується на кримінальній тематиці, називає перейменування міліції поспішним і популістським. «Це ведмежа послуга, – каже він. – Раніше ми розрізняли: поліція – нове, міліція – старе, те, що треба реформувати. А тепер, коли міліціонера, що не проходив жодного конкурсу, зловлять на корупції, це звучатиме як “на хабарі взяли офіцера поліції”». Поки не реформована система МВС, патрульна поліція не може вважатись результативною реформою, каже Савельєв: «це як лікувати палець, якщо хвора вся рука».
«Якщо в Україні не децентралізувати правоохоронну систему, реформа не відбудеться, – говорить Звіад Корідзе, голова Комісії з помилування при Президентові Грузії. Він уважає грузинський досвід важливим для України через спільне радянське минуле. – Якби це відбулось у нас, ми б не отримали гідру квазірадянської прокуратури з жорсткою вертикаллю. Політичний вплив на правоохоронну систему залишився, а за таких умов успішна реформа неможлива».
Корідзе закликає журналістів і активістів пильно стежити за діями реформаторів і запитувати їх, «чи усвідомили вони свої грузинські помилки».
Ека Згуладзе не заперечує фасадного характеру реформи, але наполягає: хоч яке вимогливе, українське суспільство має дати реформаторам час.
«Побудувати новий будинок легше, ніж відремонтувати старий. Людям не подобався не закон про міліцію, а ті, хто ним користується, – говорить Згуладзе. – Зараз потрібно показати, чи хоче колишній міліціонер стати поліцейським. Переатестація проблемна, але принципово важлива. Не можна будувати, не маючи команди».
У міністерстві діють покроково: зараз триває робота над запуском спецпідрозділу швидкого реагування КОРД, який замінить «Сокіл», «Грифон», «Беркут», «Титан» тощо.
«Ми його не піаримо, щоб не втомлювати людей. Нам треба було добре розкручувати патрульну поліцію, адже, коли ми починали, ніхто навіть говорити про реформи не хотів. Ми навмисно завищили градус очікування, щоб суспільство допомогло нам зробити перший, найважливіший крок. Тепер покажемо не процес, а готовий продукт», - говорить Згуладзе.
Паралельно працюють над кримінальним і слідчим блоком, зокрема над упровадженням системи детективів. На це, за словами замміністра внутрішніх справ, потрібно більше часу. А взагалі темпи реформи, за її словами, залежать не лише від МВС – гальмує також парламет.
Самбірський експеримент
На думку директора Центру досліджень правоохоронної діяльності Олега Мартиненка, на глибинну реформу правоохоронної системи не спроможні ані грузинські реформатори, ані український політикум. Адже керівництво держави не усвідомлює необхідності реструктуризації системи правопорядку:
«Політикум байдуже ставиться до реформи. Міліція, хоч і завдавала прикрощів, ніколи особливо не заважала прибуткам і зв’язкам політиків. Загрозою радше були суди й прокуратура. Ініціатори реформи могли прописати хороший європейський закон про національну поліцію, і Верховна Рада б його ухвалила. Депутати й так голосували, не читаючи тексту. Проблема в тому, що закону, хоч у якому вигляді він є, не дотримуються взагалі», - говорить експерт.
Єдине, що принаймні схоже на реформу – це Самбірський експеримент, уважає Мартиненко. Цей пілотний проект реформування МВС розробили у Львові за сприяння Консультативної місії Європейського Союзу. Він утілюється на базі міського відділу міліції в райцентрі Самбір. Експеримент передбачає, що правоохоронці швидше реагуватимуть на повідомлення про правопорушення, зросте культура й відповідальність поліцейських, а їхня діяльність стане прозорою. Кількість патрулів на вулицях зросла за рахунок скорочення кабінетних працівників, і поліцейські, окрім охорони порядку, тепер зобов’язані надавати першу медичну допомогу. Створений також підрозділ швидкого реагування, що обслуговує місто і район. І все це, за словами Мартиненка, не завдяки грузинським реформаторам, а всупереч:
«Тільки тому, що грузини надто пізно звернули увагу на цю зернинку реформи, вона і відбулася. Арсен Аваков дозволив поширити цей експеримент на три області – Львівську, Київську і Харківську. І після того, як львівські міліціонери підготували нормативну базу, зробили розрахунок необхідних сил і засобів, у Національній поліції схаменулися, що з рук вислизає хороше починання. Тоді Хатія Деканоїдзе швиденько це все очолила», - заявив експерт.
На його думку, в ідеалі реформа повинна привести до системних змін, а старі корумповані міліціонери, навіть якщо залишаться у лавах поліції, не зможуть чинити по-старому: брати хабарі, прикривати злочинців тощо.
«Зараз ситуація якраз абсолютно не змінилася, – каже Олег Мартиненко. – Боюся, що нові молоді люди з високою мотивацією, які пройшли навчання і вступили до нової поліції, просто опиняться у старій бочці зі старими правилами і доволі скоро втратять будь-який інтерес до роботи. Або деформуються в поганий бік».
Вікно можливостей
Кадровий потенціал в Україні є, але бракує ресурсів і бажання змін, уважає директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзин. Майже двадцять років він досліджує порушення прав людини, насильство й катування в органах внутрішніх справ.
Те, що поліція залишається централізованою, Денис Кобзин називає водночас перевагою і недоліком для реформи. Плюс у можливості централізовано змінювати систему згори донизу, якщо для цього буде політична воля та сміливість; мінус у тому, що це повністю позбавляє місцеву громаду впливу на поліцію, оскільки керівництво підвладне Києву. Проте головне, що поліція має бути відокремлена від політики – тільки тоді система зможе реагувати на критику, визнавати й виправляти помилки.
Народний депутат Ігор Луценко («Батьківщина») говорить, що у Грузії поліція навіть після оновлення залишалась політичним інструментом, а роботу грузинської команди в Україні називає антиреформою. На його думку, Україна може запозичувати підходи грузинів, але не залучати їх до роботи, і розцінює запрошення «легіонерів» як утечу українських політиків від відповідальності.
«Це освоєння ґрантових коштів і, як результат, небезпека для суспільства від озброєних людей, – каже парламентар, який у минулому, коли був активістом ініціативи «Збережемо старий Київ», не раз стикався зі свавіллям міліції. – Нашим вигідно наймати іноземців, тому що увага суспільства фокусується на людях ззовні».
Люди ззовні не є членами українських політичних кланів, наголошує співзасновник громадянської платформи «Нова країна» Валерій Пекар. Він називає грузинських реформаторів незалежними і професійними, але вважає, що вони можуть ефективно працювати як команда радників:
«Сьогодні говорити про реформи вже нецікаво – вікно можливостей утрачене. Є завдання відкрити це вікно знову. Тут грузинська команда – криголам, який намагається розбити стіну. Уявімо собі, що вікно можливостей відкрилося. На цей момент усе вже є: концепції реформ, команди, законопроекти. Тобто все, крім політичної вол, - говорить експерт.
Вікно можливостей для докорінних змін, за оцінкою Пекара, для України відчинилось у січні та зачинилось у червні 2015-го. Наступного доведеться чекати десять років. Утім Пекар оптимістично констатує: «Є одне але: аби вікно не зачинилось остаточно, народ устиг просунути ногу».
LB.ua попросив прокоментувати ситуацію директора Департаменту комунікацій МВС Артема Шевченка:
«Для того, щоб збагнути всю складність і ризикованість реальних і радикальних реформ у системі МВС, варто зрозуміти, що вона є становим хребтом держави. Існували дві протилежні реальності: всі громадяни мали справи із міліцією, і майже всі не любили її водночас. Очевидно, що треба було міняти цю парадигму. Локомотивом реформ стала нова патрульна служба, що поєднала у собі функції колишніх ППС і ДАІ. Патруль швидко впроваджується у регіонах і наразі працює у 15 найбільших містах. До кінця весни має бути майже 17 тисяч нових поліцейських у понад 25 містах.
Ефект очевидний: попри помилки, які були є і будуть, переважна більшість громадян довіряє патрульній поліції. Вона має стати тим поживним середовищем, яке дасть нові сходи подальшим позитивним перетворенням. Далі пішла болюча, але реальна, не формальна, переатестація особового складу чинних екс-міліціонерів. Вона небездоганна, але дієва – запорукою цього є незалежність атестаційних комісій від структури та керівників НП. Найбільш складний етап – реформування слідчого та кримінального блоку – зараз це кримінальна поліція. Нещодавно її очолив у статусі заступника голови НП полковник поліції Вадим Троян, молодий бойовий командир, екс-начальник штабу полку НГУ «Азов» не пов’язаний із старою міліцейською гвардією. Переконаний, що масштабні, видимі кожному реформи в МВС, були би неможливі без політичної волі уряду і міністра внутрішніх справ Авакова, якого можна і треба критикувати, але тільки не за здатність проводити реальні позитивні реформи і брати за них на себе відповідальність».