Ґабріель народився у Керчі у 1992 році (зараз йому 23), ще у шкільному віці переїхав у Москву. Там вчився в університеті на менеджера ресторанного бізнесу. Мріяв про кар'єру в ресторанному бізнесі, а у перспективі — про власний ресторан. У грудні 2013 року він повернувся з Москви у рідну Керч. Але за кілька місяців владу у Криму захопили росіяни.
“Ніколи не планував бути поліцейським. Але так склалося. Я був у Криму до листопаду 2014 року. Рідні не хотіли, щоб я їхав. Але все, що відбувалося у Криму, мені не подобалося. Спочатку я переїхав у Хмельницький, потім у Дніпропетровськ, лише потім у Київ. Шукав житло та роботу. І раптом побачив по “5 каналу”, що починається набор у нову поліцію”, - розповідає Ґабріель. Повірив Еці Згуладзе, заступниці міністра МВС. Також він чув про результати реформи поліції у Грузії.
Час від часу на електронний планшет Ґабріеля надходять повідомлення про виклики. Ми перериваємо бесіду, сідаємо по машинах. Інспектор Ревуцький — за кермо гібридного авто, яке Японія передала Україні в рамках угоди за Кіотським протоколом. Поруч з ним напарник Микола, який не дуже хоче спілкуватися на диктофон. Позаду них пусті крісла для потенційних порушників. Перегородки немає. Якщо поліція когось затримує, то поліцейський сідає поруч з підозрюваним на заднє крісло. Ми їдемо на власному авто за поліцейським екіпажем.
Перший виклик надійшов від чоловіка напідпитку, від якого інший чоловік у цівільному вимагав "штраф" за проїзд у тролейбусі без квитка. "Контролер" вдавав з себе міліціонера. Посварилися, викликали патрульних за телефоном 102. На місце подій приїхали водночас два наряди. Забрали у райвідділ обох розбиратися.
"Виклики різні. Не тільки п'яні конфлікти. На першому ж чергуванні був виїзд на вогнестріл. У парку невідомий пограбував дівчину та хлопця, стріляв по них. Це був перший виклик, який мене зробив більш тверезим щодо моєї професії. Злочинця так і не знайшли, бо орієнтування було нереальне - "чорний светр". П'яничок у останній час багато, останній тиждень", - розказує Ґабріель. За його словами, складно також ідентифіковувати наркоманів. У райвідділку можна зробити тест на алкоголь, а наркотичні речовини можна виявити лише у медичних закладах.
Знов виклик. Жінка у стані алкогольного сп'яніння веде себе неадекватно біля запаркованих автомобілів у дворі п'ятиповерхівки. Заявник побоюється, що жінка може пошкодити його майно. Приїжджаємо. Жінка похилого віку, ледве розмовляє. Ґабріель ввічливо просить її знайти інше місце для відпочинку. Нам пояснює, що затримувати жінку причини немає, але наряд мусив приїхати на виклик.
Наразі нова поліція добре забезпечена. "Форму подарувала Америка, автомобілі — Японія, аптечки — Австралія", - розказує інспектор Ревуцький. Також немає проблем з паливом. Але чи буде так і надалі, поліцейські не знають. Ґабріель каже, що поки що задоволений і графіком роботи, і рівнем зарплати (її розмір він не розкриває, але раніше ЗМІ писали про зарплати від 8 до 10 тис. гривень).
"Зараз в мене немає ані родини, ані дівчини. І мені зарплати вистачає. Я винаймаю кімнату, сподіваюся, що можна буде згодом отримати службову квартиру. До того, як стати поліцейським, я жив на 2000 гривень на місяць. Тому зараз я отримав більше", - пояснює Ґабріель. Його напарник, юрист за освітою, навпаки трохи втратив у доходах, але не шкодує про це.
Графік чергувань — 12 годин через 48 годин. "12 годин роботи вдень зовсім не виснажують, хоча я постійно за кермом. Вночі під ранок іноді міняємося з напарником", - розповідає інспектор.
Знов виклик — гучно грає музика у гуртожитку на одному з верхніх поверхів. Друга ночі. Патрульні стукають у двері будівлі, весела компанія їх вже помітила. Музику вимикають, настає тиша. Охоронець гуртожитку спочатку не хоче впускати поліцію — музику ж вимкнено. Ґабріель каже, що все одно хоче поговорити з мешканцями, щоб другий раз не приїжджати.
Ґабріель довго жив у Москві та бачив російську реформу поліції. "Різниця колосальна. Там просто стару міліцію перевдягли та назвали по-новому. А по суті залишилося все, як і було. В нас все інакше. Був суворий відбір, було інтенсивне навчання протягом 2,5 місяців. Вчили тактиці, вогнева підготовка була, Адміністративний та Кримінальний кодекси, був предмет "Толерантність", "Права людини". Вчили за американським зразком. Наприклад, огляд людини ми проводимо не так, як стара міліція. Ми більш ввічливі, в нас інші ідеали", - жваво розповідає Ґабріель.
Для людини, яка народилася у Керчі та виросла у Москві, він дуже добре розмовляє українською. Пояснює, що вважає свою родину українською. Батько в нього з Полтави, мати — з кубанської станиці.
"Українську вивчив у Москві. Був в Українському молодіжному клубі, у Клубі україністики у Москві. Ми зустрічалися в Українській бібліотеці, в Українському культурному центрі. Намагалися спілкуватися українською", - розповідає Ревуцький.
Коли у грудні 2013 року повернувся у Керч, виходив один раз на місцевий Майдан біля пам'ятнику Шевченку.
"Погрози були лише у соцмережах. У групі "Антимайдан Керч" виклали моє фото і написали, що я фашист і що зі мною треба “поговорити по-нашому”. Але люди почали обурюватися таким закликам, і цей пост видалили. Ще був випадок, коли мене поліція затримала на паромі з Кубані. В мене був у чехлі телефону сувенір — так звана “візитівка Яроша”. Я її отримав разом із футболкою, яку замовив поштою з Одеси. На футболці — кримськотатарська тамга. Хтось з пасажирів парому побачив цю мою визитівку, викликали російську поліцію. Вони мене затримали, допитували, п'ять разів переписували дані мого паспорту, телефонували у ФСБ. Але потім відпустили", - розповідає Ревуцький.
Питаємо, чи намає розчарування за місяць роботи. "Розчарування немає. Ми хочемо, щоб нами пишалися, щоб професія поліцейського була такою ж крутою, як у Америці. Хочемо, щоб поліцейським бути було круто. Є сильна мотивація — змінити нашу країну, змінити життя. Більша частина поліцейських тут з ідеологічних мотивів, прагнуть реальних змін", - пояснює Ґабріель.
Коли вже ми збираємося їхати, він просить зробити фото з авто у повний зріст. Пояснює: "Це для мами".