Українська влада декілька разів намагалася здати аеропорт. Військам надходили накази готуватися здавати позиції. Але щось заважало. Можливо, відмова самих військових, хто знає? Кажуть, на цій війні наказів, які виконуються, значно менше, ніж тих, яких ігнорують.
Кіборги з Донецького аеропорту
***
Окрім атак російських бойовиків, Піски бороняться й від осені. Селище тоне в туманах, постійні дощі затоплюють окопи і перетворюють донецький чорнозем на липучий пластилін. Грязюка хапає за ноги, змією вповзає в кинуті будинки, де квартируються українські війська – хоч як не чистиш ноги, все одно щось з собою занесеш. На війні не прийнято вдягати домашні капці.
Коти і собаки зграями туляться до нечисленних неушкоджених хат, де готуються до зими солдати.
З-за північних териконів, там, де позиції сепарів, ночами вже дихає льодяним повітрям зима. Звідти «ухають» міномети.
Перемир’я гуркоче тисячами стволів, усіма калібрами. В Пісках та в донецькому аеропорту, що поряд, здається, ніколи не буває тихо.
***
Наша ера – це коли ігрове кіно програло документальному. Картинки з рекламою фантастичних фільмів-катастроф виглядають жалюгідно за пару сотень кілометрів від цілком реального пост-апокаліпсису. Навіщо ходити у кіно, якщо можна сісти у авто і особисто взяти участь у Рагнарьоку?
Намагаючись робити історію, інколи жалкуєш, що не можеш кинути все і просто за нею спостерігати. Через завантаженість не можеш вщерть насолодитися видовищем, як навколо вирує велична епоха, сповнена чинами прекрасних людей.
***
Коли летить міна, вона летить з того місця, де прийнято уявляти Бога. Долю секунди з небес чути огидне виття, і одразу думаєш, що міна летить точнісінько в тебе. Потім метрів за 50 вибух, і ти про себе смієшся над цією думкою, рахуючи в голові математичні ймовірності. До наступної міни.
Гранати з підствольника чи з автоматичного гранатомета репаються дзвінко, 120-й калібр мінометів звучить баритоном, глухим басом ухкає «град». Металева злива схожа на зливу справжню – то затихає, то знову ллє щосили, то перетворюється на рідкий дощик.
До вогняних дощів звикаєш миттєво, і найбільш інтенсивні фази перечікуєш, нудьгуючи, як звичайний пішохід, заскочений негодою.
Від артобстрілів металеві паркани стають схожими на решето. З кожним днем від куль і мін кількість дірок у парканах збільшується, а листя та гілок на деревах – меншає. Шибки у вікнах поступово зникають. Бійці імпровізують, прагнучи берегти тепло у домах. У вікнах з’являються мішки з піском, фанера, каремати, старі дверцята.
***
Нинішня війна – війна артилерій. Це змагання систем залпового вогню і, меншою мірою , гаубиць та гармат.
Автомат Калашникова грає майже ту ж роль, як і ножі, з якими полюбляють ходити бійці. Індивідуальна зброя трохи применшує почуття незахищеності, але фактично пригодитися у неї шансів небагато. 95% поранень – не кульові, а осколочні. Весною, до того, як бойовикам підігнали «Гради» і танки, все було по-іншому.
Тому теза про те, що ера добровольчих батальйонів скінчилася – абсолютно правильна. Зараз наступила ера добровольчих полків та бригад, оснащених повітряними засобами виявлення, електронної розвідки та усім спектром артилерійської зброї.
Ми намагаємося оснащувати добровольців передовими технологіями, зокрема – безпілотниками. Один із таких на днях не дотягнув 100 метрів, упав на сепарській території. Але був підібраний розвідгрупою, і виявилося, що камера ціла і зберегла цінний запис, котрий дуже допоміг артилеристам.
Навіть найслабші безпілотними виправдовують себе практично з першого польоту.
Усі, хто бажає долучитися до проекту з озброєння наших засобами аеророзвідки, можуть перераховувати гроші на картку Приват 4149 4978 0285 8573.