Михайло, нещодавно з'явилась інформація, що ви потрапили у полон в Слов’янську. Розкажіть, будь ласка, що там насправді трапилось.
Нам треба було потрапити у місто Щастя, щоб доставити допомогу нашим бійцям. Для цього ми скористались GPS-навігатором, який показав нам коротку дорогу. Пізніше, коли на блок-посту ми побачили георгіївські стрічки, ми зрозуміли, що потрапити на територію сепаратистів. Оскільки мене знають в обличчя, то я заховався ззаду, і якимось дивом нас пропустили, не перевіряючи ні документів, ні машини. Ми заїхали на їхню територію, заховали те, що було в машині - зараз маленькими порціями постачається до наших хлопців. Потім ми почали звідти вибиратись. Вирішили виходити поодинці. Мені було найтяжче, тому що я найбільш відомий з усіх. Мої побратими вибрались без проблем, а за мною приїхали свободівці і об’їзними шляхами вивезли мене зі Слов`янська.
Тобто ніякого полону не було і все закінчилось добре?
Так, все обійшлося. Хоча була, звісно, ймовірність не вибратись, але нам пощастило.
Два тижні тому ви заявили про створення «Козацького батальйону». Розкажіть, будь ласка, детальніше про нього. Як народилась ідея створення?
Раніше ми з побратимами воювали добровольцями в різних підрозділах, а зараз вирішили відділитись в окремий батальйон, тому що, якщо вже воювати, то краще відчувати підтримку таких самих козаків як і ти, котрим ти повністю довіряєш. Це була суто наша ініціатива, ми звернулись з такою пропозицією до МВС і нам дали дозвіл на створення «Козацького батальйону» на основі Національної гвардії.
А хто займається фінансуванням батальйону?
Частину грошей нам виділяє влада, а частину ми збираємо самостійно. Ще після Майдану ми відкрили благодійний фонд, через який планувалося збирати гроші на відбудову України, розвиток молоді тощо. Проте часи, на жаль, змінились, і зараз основне завдання фонду – збір коштів на батальйон. Ми не покладаємо все на плечі держави, ми не вважаємо, що вони нам щось повинні. Нам ніхто нічого не повинен, навпаки, ми повинні бути єдиними і працювати в єдності проти одного спільного ворога, і фінансування батальйону – це так само наше завдання, як і завдання влади.
Багато охочих вже записалось до лав батальйону?
На даний момент записалось вже 700 добровольців.
Які є вимоги до охочих, критерії відбору?
Людина повинна бути, перш за все, підготована фізично на найвищому рівні та психологічно, пройти всі необхідні обстеження, тощо. Якщо чоловік не відповідає цим вимогам, то він не пройде до батальйону. Зараз йдуть воювати найкращі. Це якщо буде повна мобілізація, тоді вже братимуть усіх.
А якщо хтось не відповідає цим вимогам, але має загострене почуття патріотизму і велике бажання воювати?
В такому випадку хай бореться з внутрішніми ворогами, бо війна війною, а корупція в Україні так само процвітає. Хоче воювати — хай воює з супостатами, які розкрадають нашу країну в такий нелегкий час. А на фронт поки що йдуть найсильніші.
В вашому батальйоні багато друзів з Майдану? Чи вони воюють в інших батальйонах?
Друзі з Майдану є, але переважна більшість в інших підрозділах, зокрема, в батальйоні «Айдар».
Ви нещодавно повернулись з передової. Скажіть, яка ваша думка стосовно АТО? Ефективна вона чи ні?
Звісно, ефективна, адже ми не склали руки, не дозволяємо терористам розповзтися по нашій Україні, ми звільняємо міста, знищуємо ворогів, незважаючи на те, що вони огризаються. Але є багато помилок. Найбільша помилка, як на мене, так це те, що немає взаємодії між силами, які задіяні в АТО: армія окремо, Нацгвардія окремо, добровольці окремо. Кожен хоче себе показати кращим, сильнішим, кожен хоче стати героєм. Якби всі були єдині, то не було б такої кількості жертв. У нас є один спільний ворог, і ми повинні об’єднатися проти нього.
І є ще одна серйозна проблема поміж вояків. Дисципліна часом нікуди не годиться, зокрема, трапляються такі, які зловживають алкоголем. Таке треба жорстоко заборонити і карати найсуворішим чином, можливо, навіть розстрілювати. П’янка – це пряма дорога до програшу, людина повинна мати здоровий глузд.
Коли закінчиться війна?
Хотілося б, щоб скоро, але так не буде. Адже Росія постійно підливає олії в вогонь, підтримує терористів, постачає їм зброю, пересилає людей і так далі. Якби вона дала нам спокій, то ми б уже давно перемогли. Але вона не може просто так нас відпустити.
Чому не може?
Основне бажання Кремля – поставити Україну на коліна і підкорити нас собі, як це було раніше. Вони завжди посягали на нашу цілісність та незалежність, і зараз не можуть змиритись з тим, що ми захотіли волі.
Але Україна – не Росія, тут зовсім інші люди і зовсім інший народ, який більш за все любить свободу. Тому у них нічого не вийде.
А на українську владу у вас нема нарікань?
Поки що вони все роблять правильно, чи, принаймні, все, що потрібно робити. Адже невідомо, як би вчинив на їхньому місці хтось інший. Я вважаю, що зараз їх не треба критикувати чи прискіпуватись. Необхідно, навпаки, стати пліч-о-пліч і тягнути цей віз разом.
А щодо міжнародної спільноти? Чи може Україна сподіватись на допомогу, наприклад, ЄС?
Звісно, може. Міжнародна спільнота може допомогти нам зброєю, амуніцією тощо. Звісно, війська до нас не направлять, бо це не їхня війна, і помирати за нас вони не повинні. Але технічну допомогу вони цілком можуть нам надати.
Можуть надати, а чи нададуть?
Вже надають, наскільки я знаю, нам передають бронежилети, каски, спростили митний контроль і т.д. На кордоні, як мені відомо, зробили коридор, щоб можна було вільно проносити амуніцію. Звісно, сподіватись перш за все потрібно лише на себе, але допомога все ж є.
Як відреагували Ваші рідні та односельчани на створення батальйону? Чи підтримують вас?
Підтримують, звісно, але хвилюються дуже. Власне, як і всі бояться за своїх рідних, які зараз воюють на Сході, так і мої близькі не виключення.
Як вони ставляться до того, що вас постійно немає вдома?
Я сам можу вирішити, як мені буде краще і де мені знаходитись. Рідним це, звісно, не подобається, хвилюються. Але я вирішив, що треба йти воювати, бо захищати Україну - це мій обов’язок як чоловіка, як козака.
Чи слідкуєте ви за розслідуванням вашої справи? Як ви ставитесь до того, що жоден з тих, хто знущався над вами, не отримав покарання?
Наскільки мені відомо, двох людей засуджено, але я попросив, щоб суд до них був лояльнішим. Їх хотіли посадити до в’язниці. Я пояснив, що в цьому немає ніякої необхідності, адже їх треба якось годувати, утримувати, отже на це йтимуть державні кошти. Я попросив у суду, щоб вони йшли на передову, захищати нашу країну, там від них буде набагато більше користі, ніж у в’язниці. Суд прийняв до уваги мої побажання, їм дали умовний термін, і зараз вони воюють на Сході, кров’ю спокутують свою провину.
“Вони” - це безпосередньо ті, хто над вами знущався?
Так, безпосередньо вони. Я знаю, де ці хлопці воюють, в якому батальйоні, спілкуюсь з їхнім командуванням. Можна сказати, слідкую за їхнім життям.
Тобто, ви їм пробачили?
Так, я їм повністю пробачив, не хочу на зло відповідати злом.
Багато хто вважає, що Майдану вже час розходитись. Яка Ваша думка щодо сьогоднішнього центру української революції?
На Майдані теж потрібно провести люстрацію, як і на державному рівні, серед депутатів і чиновників. Хто не достойний знаходитись на Майдані, хто дискредитує його, того треба гнати в шию, бо це ганьба. Але є адекватні люди, які повинні тут залишатись, бо вони впливають на владу. Зокрема, якщо б не вони, то наші депутати вже б давним-давно пішли на канікули. Взагалі, Майдан вже б сам по собі давно розійшовся, але ж жодної вимоги не виконано…
Наприклад?
Перш за все, повна люстрація. Це найперша і найважливіша вимога сьогоднішнього Майдану. Також боротьба з корупцією, зняття депутатської недоторканності і багато-багато іншого. Але влада відсунула це на задній план, мовляв, зараз війна, і не час думати про таке. Майдан розійдеться сам, коли це все буде виконано.
Яким ви бачите майбутнє Донбасу?
Закінчиться війна, поїдемо всі разом туди і будемо відбудовувати. І буде потихеньку Донбас процвітати.
Український Донбас?
Звичайно.
Чим Ви збираєтесь займатись, після того як закінчиться війна?
Чесно кажучи, я б хотів десь засісти на дно і спокійно прожити своє життя. Можливо, повернусь до себе в село і буду займатись домашнім господарством, як і до революції.
Яка ситуація зараз на передовій?
Деяким бійцям не вистачає бронежилетів, касок, інших життєво необхідних речей. За 23 роки нашу армію пограбували, наші хлопці голі й босі, і за кілька місяців неможливо це все зібрати.
Проте, незважаючи на всі проблеми, бойовий дух дуже високий. Я бачив тих воїнів, бачив їхні очі. Вони дійсно готові покласти душу й тіло за нашу свободу.