В., Тернопіль. "Всі чоловіки зобов’язані робити ось так — захищати свою землю"
За Батьківщину. Є територія України. Є якась група людей, які хочуть відділити частину території від України. Нехай навіть на даній території таких людей більшість.
Відтак, всі, хто живуть на цій території перестануть бути українцями. Це відбувається зараз, але може змінити життя на багато років вперед. Тобто ми воюємо зараз за те, як житимуть декілька майбутніх поколінь.
Відтак, ризик для нашого власного життя нівелюється за рахунок важливості справи, яку ми робимо.
Я не готовий померти заради цього, я готовий ризикнути. Так само і сепаратисти.
Всі чоловіки в таких випадках зобов’язані робити ось так — захищати свою землю. Я це розумію, і тому я тут. Інші, поки не розуміють і тому не їдуть.
Всі сучасні війни це ракети, бомбардування — раз, раз і все. А ця війна виявляється симбіоз всього, що тільки було. І ще домішано футуризму.
Романтика війни?
Це аж ніяк не романтика. Але в цьому є естетика. Естетику можна бачити навіть в розкиданих на полі бою трупах, з яких сповзає туман. А можна і не бачити.
Петро Шкутяк, Івано-Франківськ."Це війна за те, щоб ця держава взагалі існувала"
Я воюю за українську державність. Це війна за те, щоб ця державала взагалі існувала.
Є такі, що думають закритись собі десь на заході, і ця війна до них не дійде. Добре, що ми зустрічаємо цю війну тут, а не далі, десь в Києві наприклад. Чим швидше ми вступили би в бій, тим менше українських міст-сіл було зруйновано, менше мирних людей би загинуло.
Я взагалі-то за те, щоб кожен мав свободу вибору. Якщо комусь добре в цьому житті, то я тільки за нього радий. Ми в приниципі воюємо за те, щоб людям було добре, і вони могли собі нормально жити. Якщо хтось відчуває, що це не для нього, краще не йти на війну — він тільки шкоди тут наробить.
Дєд Володя, з-під Києва."Ми праві, бо ми з Богом"
За що воєюмо? За таких чесних козачат, чесних добрих порядних, як от ти, як Ваня, іменинник вчорашній, як Іллюша, мій онук. Як вся ненька Україна. А ненька Україна — це і мій онук, і діти мої, і всі порядні хлопці — яким під 60, яким 19.
Але не всі воюють за Україну.
Якщо ставитися філософськи, це в принципі нормально. Ми запаскужені давним-давно пустотою. Нам доказували, що ми не нація, що ми не народ. І я розумію, хто запресований з діда-прадіда. А, чисто по-людськи, моя мамка казала, “сину, будь сильніший”. Вона ще мудріше говорила, дуже тонко - “будь дурніший”.
В каждого з нас єсть Віра, Надія, Любов. Ми праві, бо ми з Богом.
Вітя, "Кармазін", Львів. "Якщо цю заразу не задавити тут, то вона піде по всій Україні"
Я тобі байку одну козацьку розкажу. Колись поляки підійшли до козаків і спиталися “за що ви воюєте?”, козаки кажуть “за гроші”. Поляки сміються, “хм, а ми за честь”. Козаки “та честь в нас є, нам грошей бракує”. То правда не дуже стосується нас.
Тут зрозуміло одне — якщо цю заразу не задавити тут, то вона піде по всій Україні, і що лишиться нашим дітям-онукам, невідомо. Тому ми тут. Нам розказували про різних ворогів, а виявилося, що ворог у нас під боком. Ніхто не звертав увагу на ті проросійські настрої, а воно як та гідра виповзла — маємо з цим щось робити.
Льоша, Крим. "Нам чужого не надо, но и наше не трогайте"
Я сам крымчанин, у меня дом забрали. Так что у меня личные счеты с российской федерацией и Владимиром Владимировичем. И самый главный аргумент — я за целостность своей страны. Мне чужого не надо. Я не воюю за то, чтобы забрать Ростов или Ростовскую область. Нам чужого не надо, но и наше не трогайте. За свою Родину, свой народ я готов воевать. Не важно где я родился: в Крыму, Ивано-Франковске, во Львове или Киеве, это - моя земля. Я, правда, не очень понимаю некоторых ребят из Луганска, области, Донецка из других городов востока. Есть такие, что с нами плечо в плечо воюют, готовы отстаивать свою землю. Но многие, и молодежь в том числе, уехали просто в более безопасное место. А ребята с западной Украины, центральной, да со всех областей приезжают к ним домой фактически. Защищать нашу общую землю. Добровольно.
Читайте: "Айдар", друга ходка. Затягує
Грек, Луганск
Я не собираюсь умирать за Родину, если лучше жить за Родину. Я здесь оказался потому, что мне навязывали свою точку зрения. Когда я рос мне говорили “а бандеры пи..сы, убийцы”. Потом я подрастаю, приходит Ющенко к власти, и говорит “Бандера — герой”, в школе начинают пропагандировать национализм. Потом я поступаю в военный лицей и мне опять начинают втирать, что Бандера — пи..рас. Потому что я уехал со Слобожанщины на Донбасс, а там проросийские взгляды. А я не могу понять в чем дело, вот же Ющенко еще при власти, и в школах Бандеру восхваляют. Я так и расту в непонятках. Потом к власти приходит Янукович и начинает все меняться. Один раз на 9 мая, во Львов привезли ветеранов войны и их начали лупасить. Я начал считать действительно бандеровцев пи..сами, фашистами. Потом, потихоньку я начал перерастать понимать, за что он сражался. Это история, так сложилось. Я не считаю его прямо героем. В 2013-м, весной оппозиция начала проводить свои митинги, а Янукович начал проводить свои митинги, их назвали антифашистскими. У нас ректор, член Партии регионов, она заставляла людей идти на антимайдан. Так вот нас силой заставили пойти на митинг антифашистский. И я не мог понять почему они фашисты. Меня силой пригнали сюда.
Фашизм это совсем другое. Муссолини, если бы услышал, кого называют фашистами, перевернулся бы в гробу. Так у меня начало складываться негативное мнение о Партии регионов, и все что происходит у нас тут на Донбассе. Я начал наоборот поддерживать так называемых “бандеровцев”, а не моих земляков, которые за 450 гривен ехали на антимайдан. И вот когда дошло до расстрела Майдана, я начал говорить “да вы что, е..лись, там людей расстреливают, вы совсем дебилы?” Мне начинают рассказывать, да они там Беркут жгут. Но они же Беркут не расстреливали. Так вот дошло до Крыма.
Когда Россия начала вводить войска в Крым, то у нас наоборот начали поддерживать Украину. Когда же Украина так слила Крым, все начали думать, зачем нам эта Украина. Если не может свой кусок земли защитить. Начали референдум проводить. Тогда людей мало пошло на него. Брали по 1000 бюллетеней, голосовали “ЗА” и вкидывали за раз. По результатам референдума заявили, что 97 процентов проголосовали за независимость "ЛНР". А голосовало-то очень мало людей. Я и думаю, зачем вы навязывает мне свое мнение. Меня лично никто не спросил, хочу ли я в Россию, хочу ли в ЛНР, хочу ли отделиться. Меня опять обманули. Поэтому я оказался здесь. Я буду защищать свою страну, право на свою точку зрения.
Рома, Тернопіль. "Щоб був мир в наших сім’ях"
Війна рано чи пізно все одно буде. Люди воювали, воюють, і будуть воювати. Є такий момент, якщо війна не почнеться зараз, то вона почнется за рік, за два, за п’ять, за десять. Кожна сторона воює за своє. Я особисто за цілісність нашої держави. Ми воюємо, щоб був мир в наших сім’ях.
Зола, командир 2-ї роти. "Я тут не замість свого сина, а попереду нього"
У мене багато причин бути тут. Одна з них — мені впадло чекати на дивані, коли моєму синові принесуть повістку. Я тут не замість нього, а поперед. Нема чого лізти поперед батька в пекло. Я - військовий, а він - ні. Я тут більше порядку наведу.
Друга причина. Я тут родився, це мій дім. Тут, в Україні. У нас в Луцьку, як і в кожному місті мабуть, є така річка-”вонючка”. Називається вона Сапалаївка. Так от ми кажемо: "для мене за Сапалаївкою землі нема”. Це - в напрямку західного кордону. Це от, як колись казали “позади Москва, отступать некуда”. Так само і тут, за Сапалаївкою, за Бугом - там Європа, моєї землі нема. Чужого мені не треба.
Мені колись казали таке — не йди воювати за когось, якщо він сам не воює за свою землю. От коли мали Крим, я кажу дружині: давай візьмем кримську сім’ю. А вона каже: без проблем, є де жити, є що їсти, ми не бідні. Але за однієї умови — якщо чоловік з цієї родини вже там воює, тоді ми візьмем його сім’ю.
Потім була така мова: не йди воювати за східняків поки вони самі не почнуть воювати. Ось тут у нас повно хлопців з Луганська, Харкова. Не так багато як з інших регіонів. Але це зрозуміло — у людей в головах “кисельов”.
Є такі, що і в центральній-західній Україні сидять по домівках. Це - їх гріх. Я їх не засуджую — їм страшно. Знаєш, чим відрізняється воїн від воєнного? Воєнні приїхали - пофотографувалися, попіарилися. Воїни йдуть до кінця. Для себе я іншого життя в данний момент не бачу. Зброю мені в руки дала Держава. А їм?..
Потім ці воєнні, будуть розказувати, що вони - учасники бойових дій. Беркута стоять там в тилу на дальніх блок-постах, біля Харкова, направляють мені "калаша" в обличчя і шось там белькочуть грізно. Чого їх тута нема?
Я воюю за свою землю, за ту ж саму незалежність, яку розбазарювали. В керівництві держави скільки громадян РФ? Нам просто занадто легко в 91-му році далася незалежність. От саме зараз ми її відробляємо.
Читайте: Айдар. День четвертий-п’ятий
Енвер. Крим. Татарин. "Прежде чем требовать что-то от страны, сделай чуть-чуть для нее"
За Украину, за свою страну. У меня дети родились в этой стране. Я служил в армии, я давал присягу народу Украины. В моей стране сегодня враг, ты же сам это прекрасно понимаешь. И я, как мужчина, должен ее защищать.
Я - крымский татарин. Моя родина Украина. Да, я живу в Крыму, это моя земля. Я ее никому не отдам. Там Россия только временно. Да, я вынужден перевезти свою семью в Житомир. Но, я не беженец. Не люблю когда так меня называют. Гражданин в своей стране не может быть беженцем. Мы — временные переселенцы.
Я хочу одну вещь сказать. Тот, кто прячет голову под юбки женщин, первым ее и потеряет. Поэтому пока мы живы — будем защищать нашу страну. Потихоньку освобождать от этой нечисти.
У меня к русскому народу ненависти нету. Но такое, как они делают сейчас, терпеть нельзя. Они подло, пока у нас не было власти, напали на наш народ. Сейчас мы в себя чуть-чуть пришли - отвоевываем. Каждый мужчина должен защищать свой дом.
Но тут еще такая штука. Вот, я в отпуске, иду по городу в форме. Сидит какой-то пацан в кабаке. Я не могу к нему подойти и сказать: “ты, гад, почему не на передовой?”. У каждого своя история. Кто-то в тылу воюет. Обеспечивает-помогает и так далее. Вот, у меня друзья - актеры. Один говорит: “я бы тоже взялся за оружие, пошел воевать”.
Нет, есть кому воевать. Твое дело — другое. Страна должна развиваться. Каждый на своем месте должен делать хорошо свою работу, осознавая, как тяжело сейчас стране. Прежде чем требовать что-то от страны, сделай чуть-чуть для нее.
