Отче, доводилося чути, що молодь 80-90 років називають розгубленим поколінням. Але події Євромайдану ставлять під сумнів твердження. Як би ви означили сучасне молоде покоління?
Покоління 80-90-х живе в інших реаліях, ніж доводилося жити нам. У глобалізованому світі розширюється простір для комунікації, з’являються нові інструменти. Старше покоління було медійно обмеженим, бо користувалися лише тими ЗМІ, які були дозволені владою. Соцмережі відкривають нові можливості, пришвидшують процес інформування. Відтак, у сучасних умовах молодь є більш підготовленою до конкретних дій і може швидко скоординуватися. Я був приємно здивований, що студенти проголосили свій протест без політики. Вони показали, що прагнуть до нових європейських реалій, де кожна людина матиме можливість розвитку і свободи. Це був хороший прояв небайдужості. І я вірю, що цій молоді треба рухатися далі, бо вона здатна змінити Україну.
Євромайдан став таким собі тестом на самоорганізацію та виявлення лідерів у студентському середовищі. Як далі можна розвивати цей лідерський потенціал?
Будь-який стихійний вибух, будь-яка акумуляція позитивної енергії повинна перерости в організовану структуру. Так було в історії Польщі. У проявах громадського зриву породжувалося нове покоління політиків, які спочатку об’єднувалися в конкретну громадську структуру. Поки що я не бачу такої громадської організації в Україні, але вона має з’явитися. Без цього ми нічого не змінимо.
На сьогодні сучасні політики не напрацювали стратегії розвитку України. У політичних програмах лунають лише популярні гасла, які не пов’язані із реальним життям людей. Фундаментом для створення нової політичної партії має стати громадська організація із активних студентів, лідерів Євромайдану. У Польщі є чимало молодіжних рухів, на базі яких виникли партії. Вони відіграли визначну роль у перетворенні Польщі на європейську країну.
Що може стати духовною опорою для виховання лідерських здібностей?
Фундаментом лідерства є загальнолюдські та християнські цінності. Це те, на чому треба будувати кар’єру, сім’ю та бізнес. Виховуючи молодих лідерів, треба прививати їм автентичний патріотичний дух. Політичне лідерство має свої особливості. На мою думку, політичним лідером не повинна бути людина, пов’язана з бізнесом. Цього дотримується кожна демократична держава. Доти в країні не буде порядку, доки політика переплітатиметься з бізнесом. Думаю, молоді політичні лідери повинні вийти із духовного патріотичного кола, а не з бізнесового кола. Політика – це відповідальність за державу, яку можуть понести люди, зацікавлені в її процвітанні.
В ролі лідера можуть бути різні люди: амбіційні та ініціативні, однак егоцентричні. Хороші оратори, але погані господарники, і навпаки. Хороші виконавці, але погані організатори. З духовної точки зору, скажіть, яка ідеальна модель лідерства?
Немає ідеальної моделі лідерства. Кожен з нас має якісь таланти, з якими можна об’єднуватися в єдину команду. Один є хорошим економістом, інший – оратором, третій – господарником. Але їх має об’єднувати єдина ідея. Вони мають бути чутливими до того, що відбувається в суспільстві. Якщо вони байдужі до найменшого за статусом, до найслабшого, то вони нічого не зможуть зробити і в політиці. Загострена увага до слабких, знедолених людей є першою яскравою рисою хорошого лідера. Потенційний лідер починає займатися соціальними проблемами на локальному рівні.
Людина, яка має великі таланти, але не має чутливості до суспільних проблем, ніколи не зможе стати лідером. Лідер повинен дивитися на суспільство не як на масу, а бачити кожну людину зокрема. Ця аналогія перенесена із священства. Хороший священик у своїй парафії бачить кожну людину, а не масовий прихід.
На вашу думку, якого розвитку подій очікувала влада, дозволивши розігнати мирний студентський протест насильницьким методом в ніч з 29 на 30 листопада?
Вимальовуються дві версії. Перша – це російський варіант вирішення подібних проблем. За таким сценарієм люди, побачивши кров, мали б злякатися і розбігтися. Справу закрили б і крапка. Але, як сказав наш колишній президент Кучма, «Україна – не Росія». У відповідь на побиття дітей український народ не промовчав, а вийшов на Майдан. Це стало новим етапом протесту, коли студентський зрив переріс у загальноукраїнський. Очевидно, організатори розгону очікували, що студентів буде легко залякати: без політики – значить, без захисту. Друга версія – це необдумане рішення, яке уповноважені особи прийняли експромтом.
Деякі експерти припускають, що це міг бути розкол у середовищі влади або неузгодження дій між уповноваженими особами. Як ви ставитесь до такої версії?
На мою думку, влада була монолітною до моменту розгону Євромайдану. Припускаю, що 29 листопада деяких олігархів сколихнуло і посіяло розкол те, що Президент виголосив остаточне рішення щодо непідписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Саме тоді ситуація стала напруженою, але це не вийшло поза межі їхнього кола. Однак проявилося у подальших діях.
Влада, яка втрачає авторитет, де-факто перестає бути владою. Очевидно, що заява Табачника про те, що студенти побили беркутівців, ще більше посилила молодіжний спротив і недовіру. Криза влади формує поведінкову модель протистояння. Чи не здається вам, що це може перерости в ментальну рису очікування потенційної загрози від будь-якої форми лідерства?
Так, ви маєте рацію. З часів проголошення Незалежної України цинізм влади що далі, то зростав. Влада віддалялася від народу. Влада втрачала силу. Хоча люди при владі змінювалися, однак ментальність залишалася такою ж. Відтак, суспільство обридило владу. Те, що діється сьогодні, це абсурд. Окрема група людей збагачується, коли в країні криза. Це нагадує диктатуру. Майже усі світові диктатури призводили до народного збурення, наслідком якого була смерть диктаторів. Я б не хотів, щоб так сталося в Україні. З одного боку, революція приводить до визволення від диктатури, а з іншого – дуже часто породжує другу диктатуру або хаос. Дуже рідко революція приводить до демократії.
Нам треба ще трохи терпіння. Що ми можемо зробити? Ми можемо закликати західні країни до впливу на українську владу, щоб якнайшвидше розпочати нові парламентські та президентські вибори. Треба діяти спокійним способом через самоорганізацію суспільства. Помаранчева революція закінчилася тим, що влада не змінила форму, а стала такою ж, як попередня. Криза, яку тільки чекала теперішня влада, стала вдалим часом перейняти управління державою. Сьогодні вона показала своє обличчя. Але ми не повинні допустити кровопролиття. Наш народ сильний, а молодь настільки розумна, що не відповіла кров’ю за кров і не кинулася на владу з вилами. Треба продовжувати йти мирним але цілеспрямовано послідовним шляхом.
Європейство можна охарактеризувати як певний набір ментальних якостей. Деякі російські діячі закидають, що на Євромайдані лунають нацистські гасла, а праворадикали налаштовані діяти немирним шляхом. Як аргумент неготовності до вступу один із російських журналістів Дмитро Соколов-Митрич у фейсбуці розміщує альбом єврейських погромів на Волині 1941 року із підписом: «В Європу! В Європу!». На вашу думку, чи готові українці ментально до ЄС?
Я громадянин об’їздив багато країн. Я пишаюся молодим поколінням українців в Торонто, Чикаго, Римі. Вони прекрасно почуваються в Європі. Ніколи не чув скарг на українців закордоном. В Італії українська діаспора нараховує приблизно 700 тис. людей, у Польщі – 600 тис. Український народ ментально готовий до Європи. У кожному суспільстві мусять бути праві, ліві і центристи. У Польщі теж є добре розвинене праве політичне крило, а деякі угрупування навіть на межі нацизму. Подивіться на Угорщину, Австрію, Німеччину, Словаччину. У кожній країні є частина людей, яка представляє праві погляди. Це абсолютно нормальне явище. Не треба цього використовувати як аргумент неготовності до ЄС. Захід не дискутує про це. Так діють деякі політики під диктатом Москви.
Деякі експерти твердять, що гасло «Студенти без політики» було провокативним і прирікало Євромайдан на невдачу. Що скажете на це?
Студенти вийшли на майдан продемонструвати Європі свою громадянську позицію. Це добре, що вони не потрапили під вплив політиків. Мене бентежить лише те, що за два тижні молодіжні лідери так і не створили структури і не висунули документально оформлених вимог. Якби організатори виснули владі 2-3 вимоги для обговорення, можливо, влада пішла б на цей діалог. Молодь могла б вести діалог із політиками, але на рівні партнерства, а не підлеглості.
Узагальнено скажу, що, за моїми спостереженнями, на Євромайдані було дві категорії людей: емоційно заряджені, які були хоч і активними, зате легко піддавалися розчаруванню, і, так би мовити, люди «холодного розуму», які готові до довгострокової боротьби із частковими поразками. Як можна урівноважити емоційну та раціональну складову протесту так, щоб зберегти мотивацію діяти далі?
Люди «холодного розуму» повинні стати ініціаторами формулювання чітких вимог. Свої петиції треба чітко озвучувати. Ми не вміємо цього робити. Коли збираємося, то більше дискутуємо, ніж вирішуємо. Натомість повинні творити громадську групу, яка б задавала тон великій громаді. Ми не зовсім вміємо себе організувати. Це помітно і в громадських ініціативах, і в державних святкуваннях. Це відображення травми бездержавності. Влада повинна будуватися за вертикально-горизонтальною структурою. Нині маємо лише вертикальну модель, якій не довіряють і яка діє свавільно. Тому маємо такий хаос. Я щасливий, що молодь показала обличчя чистоти без політики.
Представники праворадикальних кіл стверджують, що мирними протестами нічого не змінити. Схоже, що мільйонні мітинги справді лишаються поза увагою влади. Як же діяти, щоб бути почутими?
У світі було дуже багато змін, досягнутих мирним шляхом. Водночас було багато зла від радикальних революцій. Лише мирні революції формують громадянське суспільство, а радикальні революції деформують, бо бажання помсти і крові є злим проявом. Ті, хто прагнуть помсти, не можуть стати лідерами. Цінність хороших політиків у здатності передбачити крок до компромісу, у вмінні служити народу. У деяких радикалах вбачаємо революційне засліплення ідеєю помсти. «Владу геть! Банду геть!» – ці гасла мобілізують майдани, надають атмосфери, але розумний політик не закликатиме до силових методів. Самоорганізація суспільства – це найкращий спосіб демократії. Я пробував за цим столом організувати три різні формати громадянського суспільства, але не вдалося. Політики втручалися у цей процес. Я був поодиноким організатором Зарваницької ініціативи. Коли побачив, що політика перебирає вагу над сформованою спільнотою, то вирішив відійти від цієї справи. Молоде покоління повинно зорганізуватися і певний час проіснувати без політики. Набути досвіду і виокремити здібних людей, які справді будуть служити своєму народу.