З уст цього бездомного чоловіка слова пісні звучать дуже по-особливому:
Я куплю тебе дом у пруда в Подмосковье И тебя приведу в этот собственный дом.
Начебто нічого дивного: пікнік на Володимирській гірці, спілкування за піцою, гра на гітарі… Але усі прохожі зупиняються й оглядаються, і, здається, у самих учасників є відчуття чогось незвичайного. Такий пікнік справді буває не щодня: тут зібралося більше п’ятдесяти бездомних і близько двадцяти студентів, які називають їх своїми друзями.
- Пікнік оголошується відкритим! У програмі: морозиво, піца, танці, пісні, - звертається до учасників Євген, член руху Молодь Zа Mир.
- А у фанти грати будем? – питають бездомні.
Студенти роздають піцу – спершу кожному по шматку, потім ще. Ніна приїхала на цей пікнік аж з-під Києва. Зі своєю сестрою-близнючкою вони живуть дуже бідно й зазвичай харчуються у благодійних їдальнях.
- А я знала, що буде піца! Я її ждала. Я хочу світлу, без огірочків, - каже Ніна. Минулого року, коли пікнік відбувався вперше, майже всі бездомні зізналися, що піцу пробували вперше в житті.
- Хай Сєрьога вегетаріанську їсть, щоб він пару кілограм скинув, - жартують бездомні.
- Я недавно читала, що піці більше двох тисяч років, і що вона колись вважалася їжею імператорів, – каже Оля, студентка.
- Так ми сьогодні – імператори і королі, - не губляться бездомні.
Після піци студенти оголошують «творчий конкурс»:
- Україна має талант! Хто вміє співати, танцювати, читати вірші – просимо!
Ніна знімає весняний берет і плащ, розправляє волосся:
- Цей вірш мені в молодості хлопець написав, було таке колись, - і зачитує. З помітним хвилюванням у голосі – згодом вона ще довго буде перейматися, що пропустила одну строфу.
На імпровізовану сцену виходить «Олександра Пугачова» – жінка, молода з вигляду, хоч насправді уже пенсіонерка. Її навіть називають по-різному: хтось Сашею, а хтось каже: баба Шура. На вулиці живе вже вісім років, ночує в основному на вокзалі. Усі свої речі завжди носить з собою у п’яти-шести пакетах. Стежить за своїм виглядом, читає журнали, які десь можна взяти безкоштовно. Сьогодні вона співає «А ты такой холодный, как айсберг в океане». Їй підспівують і аплодують. Олександрі 57 років, у неї двоє дітей. Коли діти стали дорослими, вмовили її продати квартиру й купити дві менші, але грошей на житло для себе Олександрі не вистачило. Все, що отримала, швидко знецінилося. Жити з донькою вона також не змогла: своїми постійними доріканнями зять змусив її піти на вулицю.
- Будь ласка, сфотографуйте нас, - підходить до мене жінка з рудим-рудим волоссям. Її називають бабушка Лєна. Бабушка Лєна показує мені Галю, волонтерку, і дістає зі своєї бездонної сумку фотографію, - Ось тут ми з Галею разом, але я тут виглядаю, як дід Мороз! Ужас. Будь ласка, сфотографуйте нас, щоб так само, але щоб я гарно вийшла. Я цю фотографію берегти буду.
Минулого року у бабушки Лєни померла донька, залишилося двоє внуків. Вона уявляє себе актрисою з радянських фільмів, інколи плутаючи їх з реальністю.
Студенти роздають бездомним по одному лотерейному квитку. Відразу ж попереджають, що виграють не всі.
- А мобілку який номер виграє? – питає Сергій, той, якому радили вегетаріанську піцу. Згодом він буде не менш щасливим виграти теплі жіночі колготи:
- Хоч по кольору до моєї футболки підходять!
Після міні-шоу студенти просять бездомних обрати одного, «кому би всі довіряли» - тягнути з барабана виграшні лотерейні квитки. Обирають Ігоря, молодого чоловіка, який приїхав у Київ на заробітки. У лотереї виграють сумки, чашки, мило, дощовики і навіть віяла. Ніна отримує зубну пасту, а Олександра – набір свічок.
Однак справжній ажіотаж викликає… морозиво з джемом. Юрій зізнається: для нього морозиво – розкіш. Хоча й зазначає, що його називають Маленьким Олігархом: Юрій ночує у Маріїнському парку і вважає себе жителем центру столиці. З усмішкою скаржиться, що часто вночі йому не дає спати музика, що долинає з Гідропарку.
- Для мене головне – це спілкування, просто поговорити, - каже Влад. Більше десяти років тому він продав квартиру, збираючи гроші на лікування для дружини. У неї був рак, і згодом вона все-таки померла. Залишившись з маленьким сином без квартири, втративши роботу, Влад спершу жив з батьками дружини. Згодом таке співжиття стало нестерпним: син залишився у бабусі й дідуся, а Влад пішов на вулицю. Восени і взимку ночує в нічліжці, часто хворіє. Зараз разом з двома друзями живе у наметі на Оболонській набережній. Там підпрацьовує у шашличних, ловить рибу.
Двогодинний пікнік закінчується спільною фотографією і безкінечними словами подяки.
- Вам не залишилося піци, - каже Олександра студентам, - то ви візьміть, у мене тут кілька пиріжків є.
Бездомні не хочуть розходитися, все продовжують розказувати свої історії – їх у них безліч, було б кому вислухати.
