Зазвичай політичний народ починає десь тижні за півтора - два. А тут більше, ніж за місяць до події колишній полковник запасу і міністр освіти Дмитро Табачник вирішив подрочити свої недругів на тему війни й висловив кілька ініціатив з цього приводу.
І ось, ось ми дочекаємося традиційних обіцянок. Само собою матеріальних – поліпшити життя ветеранів. Й ідеологічних, можливо, у виконанні того ж Табачника. Він або хтось із його дружбанів в унісон з росіянами грізно блиматиме очима в бік якогось відомого лише йому ворога і з неіржавіючим металом у голосі обіцятиме не „дозволити переглянути підсумки Другої світової війни”.
Однак, Друга світова війна, як і багато чого іншого, для наших політиканів є предметом своєрідних піар - технологій. Вони конструюють якусь неіснуючу, але, ймовірно, близьку і зрозумілу частині електорату реальність і ведуть боротьбу зі створеними в цій реальності ворогами. В даному випадку з тими, які хочуть переглянути підсумки тої війни.
Тим часом, досить електоратові лише увімкнути мозок і поставити кілька запитань і ця реальність розвіється. Бо ж хіба в нас досі залишився поділ Європи на дві частини, як це було по закінченні війни? Хіба в нас досі існує Радянський Союз, який контролює так звані соціалістичні країни, які входять до так званого Варшавського договору? Хіба досі стоїть Берлінський мур, який є символом поділу Європи. Хіба досі Москва залишається столицею СРСР? Та ні! Все це давно в минулому. Отож, підсумки Другої світової вже покриті пилом років. Саме життя їх переглянуло. Так з ким же тоді боротимуться наші політики? Кому не дозволять змінювати підсумки тої війни? Може, самому життю?
Аналогічна ситуація з ініціативою міністра-живчика Табачника повернути в підручники термін „Велика вітчизняна війна”. Така пропозиція передбачає, що кляті бандерівці-націоналісти нібито взяли і одним махом цей термін викреслили. Насправді, це не відповідає дійсності. Цей термін продовжує вживатися у підручниках. Інша річ: автори підручників роз’яснюють, що на цю війну існують різні погляди й вживається різна термінологія. І що ж в цьому випадку мається на увазі під „поверненням Великої вітчизняної”? Невже Табачник знову має намір нав’язати єдино правильний погляд на події?
Такий підхід дає можливість конструювати імідж того чи іншого політика. Йому приписують невластиві для нього погляди, а потім починають його за це критикувати. Характерний приклад останнього часу – Віктор Ющенко. Йому приписали неповагу до ветеранів війни, бійців Червоної Армії. Мабуть, з великої неповаги колишній Президент присвоїв звання Героя України червоноармійцеві Олексію Бересту, який встановлював прапор над Рейхстагом. Плювати його опонентам на те, що він жодного поганого слова не сказав на адресу учасників війни. Навпаки він завжди висловлювався їхню доблесть і героїзм. Колишній Президент не зумів перепарити своїх опонентів. І я це пишу не для того, щоб захистити слабкого колишнього Президента. Просто приклад на диво яскравий.
Піар на темі війни викликає найбільшу огиду, оскільки це танці на трунах мільйонів загиблих. Недарма днями якийсь автор на ім`я Володимир Гетьман на сайті інформагентства УНІАН закликав колег-журналістів „бойкотувати патякання політиків про війну”. Та чи прислухається хтось? Боюся, ця пропозиція залишиться голосом волаючого в пустелі.