Як повідомляє «Телекритика», нові твори з експозиції «ПінчукАртЦентру» перед відкриттям виставки були направлені на експертизу до одіозної Нацкомморалі. Як і слід було очікувати, відгук Комісії був негативним. Але «ПінчукАртЦентр» проігнорував його висновки, і експозиція була виставлена для відвідувачів. Треба нагадати, що думка демонізованої Нацкомморалі має суто рекомендаційний характер і виконувати її не обов’язково. Отож, ми отримали виставку світлин російського фотографа Сергія Браткова.
Сама ідея мені видається просто кумедною. Центральне фото – лежить така собі жіночка у вишиванці, розвела убік ноги, демонструє зацікавленому глядачеві свою поголену розкішницю – і там десь через річку розташований острів Хортиця. Насправді з таким самим успіхом можна зняти чоловіка з настовбурченим пенісом, котрий вказує на Захід, і написати гасло «Геть від Москви!». Варіацій може бути скільки завгодно, але, як на мене, це розумова мастурбація, позбавлена глибокого змісту.
Отож, зараз я не про виставку, а про скандальну Нацкомморалі як продовжувача не найкращих традицій української інтелігенції. Наша інтелектуальна еліта здавна переконувала нас, що український народ думає тільки про те, як підвищити свою національну свідомість, а такі низькі речі, як секс, його абсолютно не цікавлять. Коли в середині позаминулого століття письменник Олекса Стороженко змалював жіночу литку, то критики обурено називали його розпусником. Його твір сприймався як вершина аморальності, як такий, що розбещує український народ.
Тим часом народ, який його інтелігенція вважала найцнотливішим, жив собі своїм життя і творив свою народну літературу, у якій значне місце займала так звана сороміцька. Цей термін вигадала інтелігенція – від слова «соромитися». Насправді ж це була народна еротична література. І в ній була абсолютно розкішна образність. Скажімо, чоловічий член заміняли словом «рибка». А жіночу піхву називали сковорідкою. Відповідно, смажити рибку на сковорідці – самі розумієте чим займатися. Тонкі смаки наших читачок може обурити непристойне порівняння їхньої найніжнішої і найжаданішої для чоловіків Троянди з таким страшним, чорним, грубим і великим об’єктом, як сковорідка. Але це з погляду сьогодення. Метал тоді був дорогий. І відповідно сковорідка цінувалася дуже високо. Отож, порівняння з цим предметом домашнього побуту на той час було суперкомпліментом. Принагідно скажу, що ця наша фольклорна образність лежить в одному полі з образністю знаменитого «Декамерона» Бокаччо: його герой, спокушаючи наївну черницю, казав, що в нього між ногами чорт, а в неї – пекло, відповідно пропонував заганяти чорта до пекла.
Згадую все це і уявляю: а якби на той час існувала Нацкомморалі, то як би вона оцінила такі твори? Чогось мені здається, що вона засудила б їх. А що б їй сказав народ? Гадаю, він або іронічно промовчав би, або послав ту комісію на рибку. Ця народна рекомендація – як і рекомендація самої комісії, але так хочеться, щоб моральні цензори її дотрималися.