Така сталася новина, яка наочніше за будь-яку іншу продемонструвала, що ми всі на чолі з нашими політичними провідниками заводимо країну у вже зовсім цілковитий маразм. Тим часом, якоїсь особливої реакції на цю новину не було. ЗМІ просто повідомили, що ось, мовляв, лауреатами антипремії „Будяк року-2009” стали мери Одеси й Харкова Едуард Гурвіц і Михайло Добкін, а також Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Нагадаю, що ця антипремія присуджується Українською гельсінською спілкою з прав людини і лауреатами її стають ті, хто ці права порушив найбільше. На перший погляд, справді нема про що говорити, бо звикли ми, що всі ці люди так чи інакше фігурують десь там у не найкращих справах. Чого раптом нам піддаватися депресії , коли ми всі з них давно сміємося і їм не дивуємося?
В тому то річ, що журналісти звернули увагу на другорядних персонажів, але оминули своєю увагою переможця антирейтингу. Весь страх полягає в тому, що це організація, яка має бути уособленням справедливості і законності. Це – уявіть собі – Верховний Суд України!!! Ми також звикли, що наші судді є „найнепідкупнішими” суддями в світі. Але принаймні у нас залишалася віддушина, де можна було шукати справедливості від надто надмірної сваволі або наших суддів, або нашої влади. А цього року найвища судова інстанція нас почала позбавляти і такої можливості. Верховний Суд України двічі у справах громадян Яременка і Луценка проігнорував рішення Європейського суду з прав людини. Це при тому, що він мусить це робити, згідно з нашим же законом, котрий регулює стосунки України з Європейським судом з прав людини. Наслідки такої поведінки українських судових можновладців важко навіть прогнозувати. Але вони однозначно матимуть не миттєвий, а довготер міновий характер. І справа не лише в тому, що на нас у світі будуть все більше дивитися як на якихось неандертальців на „Мерседесах”. Ця ситуація є найгіршою якраз для нас самих, для громадян країни бо ми втрачаємо шанси домагатися справедливості.
На такому гігантському у своїй виразності тлі всі інші лауреати „Будяка року-2009” просто непомітні, нікчемні карлики. Отож, вельми нелегке завдання стояло перед експертами Української гельсінської спілки з прав людини бо їм доводилося з цілої купи гною вибирати шматочки, які кращі (чи гірші?). Адже з цими лауреатами багато хто міг би посперечатися. Приміром, Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка зробили віце-чемпіоном антирейтингу, бо він і його відомство дуже часто порушували презумпцію невинуватості, публічно оголошуючи злочинцями тих, хто був лише затриманий, але не засуджений. А чим кращий від Луценка і його контор и Олександр Медведько і його відомство, яке називається Генеральна прокуратура? Прокурори із Медведьком аж із штанів вискакують, щоб вигадати відписки і не покарати винних, наприклад, у численних побиття журналістів.
Посіла своє місце серед найбільших порушників людських прав і Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, яка забороняла книжки, фільми, телепрограми, обмежуючи таким чином свободу вираження поглядів. А чим краща за неї, скажімо, Верховна Рада України, яка ухвалила в першому читанні закон, коли рівень відповідальності за наклеп визначається в залежності від того, який соціальний статус має особа, на яку цей наклеп був зведений? Іншими словами: за оббріхування можновладців наклепник відповідатиме більше, ніж за рядових громадян. Чи не нагадує це вам феодалізм?
Двоє міських голів харківський Михайло Добкін та одеський Едуард Гурвіц увійшли до переможців „Будяка року”. Перший за порушення права на охорону здоров `я – він, всупереч законодавству, ліквідував міський протитуберкульозний стаціонар на 675 ліжок. Другий за систематичне перешкоджання проведенню мирних зібрань. А чим вони кращі за київського космічного мера, який разом зі своєю командою прагне закрити книгарню „Сяйво” і „Українську енциклопедію”. Різниця між цими шанованими керівниками міст лише в тому, що Леонідові Черновецькому здійснити його плани поки що не вдалося.
Зате він з успіхом дерибанить гектари і гектари київської земл і віддає під забудову парки і сквери столиці. І тут він гідний конкурент ще одному з переможців „Будяка року” Сєверодонецький міській Раді Луганської області, яка не спромоглася документально закріпити території парків і скверів, що дозволяє їхнє вирубування.
Песимісти можуть припустити, що скоро такий антирейтинг взагалі втратить сенс. Адже його ініціатори зазначили, що цього року кількість заявок була рекордною. Отож, Україна все більше опускається в болото правового нігілізму і ризикує сама як держава стати „Будяком року”.