На перший погляд ця подія цікава хіба що для кримінальних хронік – мало кого там засудили за вбивство. Але я наважуюся стверджувати, що факт цей хоч не такий яскравий як свинячий грип, але не менш важливий. Оскільки в нашій країні триває ціла епідемія засудження людей, які не вбивали.
На 88-річного Олександра Гартованого з міста Курахове Мар’їнського району Донецької області напали в ніч на 27 червня 2003-го у його власній квартирі. Його вбили ножем і пограбували. Награбоване оцінили в 93 грн і 24 коп. У вбивстві звинуватили Олександра Шаповалова й Олексія Москаленка. У першого знайшли закривавлений одяг і вкрадені речі. Він отримав вісім років в’язниці, вироку не оскаржував. На Москаленка доказів не було. На його одязі не виявили крові, на місці злочину – відбитків його пальців. Троє свідків бачили, як за кілька годин до злочину Москаленко повертався додому. Але Шаповалов запевняв, що вбивав саме Олексій. Фактично Москаленка засудили винятково на основі словесних свідчень Шаповалова і його колишньої подруги. «Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи», – зазначив Верховний суд 14 лютого 2008 року і скасував вирок. Справу відправив на додаткове розслідування. Донецький обласний апеляційний суд розглянув матеріали повторно, однак відмовився визнавати Олексія невинним. Я прочитав вирок і не знайшов жодних нових фактів, які б свідчили про винуватість Москаленка.
Ви цілком справедливо зауважите, що я не суддя і не юрист і тому можу помилятися. Але я нагадаю нашумілу історію з матір`ю трьох дітей Світланою Зайцевою, яку в тому ж Донецьку засудили за вбивство, а потім з`ясувалося, що вона невинна. Її звільнили, але жінка померла від туберкульозу, яким заразилася в тюрмі. Їй присудили компенсацію у 2 млн. грн. Та й ту спадкоємцям Світлани довелося буквально вигризати у Феміди.
Минулого року я був у Верховному суді поруч із матір`ю засудженого за зґвалтування і вбивство мешканця містечка Пологи Запорізької області Віталія Каїри. Жінка нестримно ридала. Це при тому, що синові Любові Каїри виголошували виправдальний вирок. Але чотири роки з 15 він уже відсидів. Його маленькій дочці Аміні в цей час розповідали, що тато у відрядженні і шле їй привіти. А виправдали його лише тому, що знайшли справжнього убивцю – так званого «пологівського маніяка» Сергія Ткача, який з 80-х років ґвалтував і убивав жінок і молодих дівчат. За ці злочини садили інших, загалом десь 25 осіб.
Якщо оперативники швидко не знаходять людину, яка підозрюється у вбивстві, то за ґратами ризикує опинитися хто завгодно з тих, що мали нещастя опинитися неподалік від місця злочину. Механізм такого «розслідування» типовий. Людину затримують, погрожують і катують – у практиці наших правозахисників існує цілий арсенал прийомів катування. Людину змушують підписати явку з повинною. А прокуратура таким же чином проводить розслідування. Суд затверджує обвинувальний висновок у якості вироку. Звісно, бувають винятки, коли людей виправдовують, як кілька років тому добродія Василя Колесникова з Києва. Але це той виняток, який підтверджує правило.
Недавно кілька сімей із Сумської області провели прес-конференцію, на якій розповіли історії своїх родичів, котрих безневинно засудили за вбивство. Потім вони створили громадську організацію Коаліція «Проти правоохоронного терору». Вони проводять акції протесту під відповідними установами. Але, схоже, влада на них мало реагує. Єдиною надією залишається Європейський суд з прав людини. Батько Олексія Москаленка Олександр вже подав туди відповідні документи. Ці проблеми – ще один головний біль для Європи і ще одна пляма на міжнародній репутації України. Коли ж ми самі, без сторонньої допомоги навчимося встановлювати справедливість у себе вдома?