Перон залізничної станції «Костянтинівка» незвично порожній. Більшість пасажирів, які їхали на Донеччину, вийшли у Слов'янську та Краматорську. На автовокзалі, розташованому через дорогу від залізничного, більше таксистів, ніж тих, хто вийшов з вагона.
Сім років від початку війни на Донбасі таксисти за кілька сотень гривень возили людей з Костянтинівки до лінії зіткнення та далі, додому в окуповані міста та села Донбасу. Уже понад рік як бойовики закрили блокпости та майже не випускають людей з окупованих територій. Це вдарило по місцевому малому, середньому бізнесу – і легальному, і тіньовому. Якщо раніше таксисти возили з Костянтинівки напряму у Донецьк за пару тисяч гривень, то зараз до сусіднього Бахмута довезуть за 100, але якщо в салон набереться чотири людини.
Також прифронтові міста заробляли на так званих «пенсійних мігрантах» – людях, які раз на два місяці їхали з окупованої частини Донбасу за пенсіями. Вони купували на місцевих ринках і в магазинах продукти, одяг, електроніку, винаймали житло та номери в готелях. Це розвивало місцевий бізнес.
Майже всі міста Донбасу об'єднує кілька проблем. По-перше, вони є мономістами, з одним чи кількома підприємствами – зазвичай це завод або шахта, де працює більшість мешканців. Наразі чимало з них закривають, і місцеве населення виїздить на роботу за кордон або у Київ чи Харків. Також на Донбасі через близьку лінію фронту зовсім не будують нового житла. Первинного ринку немає, дуже важко залучити інвестиції. Тому основні податки до місцевих скарбниць сплачують бюджетники, військові, невелика кількість місцевих бізнесменів і компанії на кшталт ДТЕК і «Метінвесту», які володіють більшістю тамтешніх підприємств.
Усі ці фактори напряму впливають на місцевого виборця.
«Місто отця, сина і святого духа»
У Бахмуті на автовокзалі нас зустрічають два бігборди, один – УПЦ Московського патріархату, інший запрошує вступити у Сили спеціальних операцій ЗСУ.
Бахмут – маленький і чистий, з населенням понад 100 тисяч осіб. Уже 31 рік мером тут обирають Олексія Реву – це рекорд серед українських міських голів. На минулих виборах за нього віддали голоси 77 відсотків із тих, хто прийшов на дільниці. На одній з центральних вулиць розташовані великий будинок мера, його сина і православний храм. Місцеві жартома називають це місце «вулицею отця, сина і святого духа».
У Олексія Реви імідж «міцного господарника». В історії із сепаратизмом не потрапляв. Місцеві журналісти говорять, що містяни голосували у першу чергу за особистість, а вже потім за партію.
«Це місцеві вибори, тут важлива особистість. Яку політичну силу підтримав Рева, за ту і голосували. Він щодня особисто перевіряє будівництва, як працюють комунальні служби. Люди голосують з думкою, щоб не було гірше», – розповів головний редактор місцевої газети «События» Вадим Мардіян.
На останніх виборах Олексій Рева балотувався як самовисуванець, проте, за словами журналістки «Вільного радіо» Наталі Жукової, підтримував партію «Порядок», яка і здобула перемогу.
«Спочатку мер йшов ніби як самостійно, але потім наші журналісти побачили його агітацію в наметах партії «Порядок». Також «Порядок» рекламували в маршрутках, які належать синові мера. Хоч у нього свої люди в усіх партіях, які пройшли до міської ради», – говорить Наталія Жукова.
«Порядок» має у Бахмутській міськраді 15 депутатів, вони об'єдналися зі «Слугою Народу», яка має дев’ятьох депутатів. Партія президента отримала посаду секретаря міськради. ОПЗЖ з 11 депутатами – в опозиції. Хоча голова фракції «Слуга Народу» в Бахмутський міськраді Володимир Чередніченко розповів, що з «Порядком» його партія лише співпрацює, але не в коаліції.
На прикладі Бахмута можна простежити рольову модель, як «Слуга Народу» та проєкти Ахметова не дали отримати ОПЗЖ владу на місцях.
«Порядок» Ахметова
Партія «Порядок», крім Бахмуту, перемогла також у Покровську, Добропіллі та Лимані. Саме від цієї партії до Верховної Ради в окрузі №50 обрали одіозного мера Добропілля Андрія Аксьонова. На кожному кроці в Покровську та Добропіллі розклеєні агітаційні матеріали, які закликають голосувати саме за нього.
«Порядок» – це проєкт, пов'язаний з компанією «Метінвест», яка належить Рінату Ахметову та Вадиму Новинському.
Лідером партії є позафракційний народний депутат Муса Магомедов. До цього він керував Авдіївським коксохімічним заводом, що входить у бізнес-імперію Ахметова.
За словами активістів з Добропілля, Аксьонова частіше можна було побачити на підприємствах «Метінвесту», ніж у міській раді.
Агітував за Аксьонова в Покровську Леонід Байсаров, ще один топ Ахметова, керівник шахтоуправління «Покровське» (найбільша вугільна шахта України, контрольний пакет належить тому самому «Метінвесту», – LB.ua).
Свого часу Байсаров був довіреною особою Януковича. Зараз він з бігбордів жваво агітує за Аксьонова. Як розповідають місцеві журналісти, спочатку всі думали, що в нардепи йде саме Байсаров.
У Добропіллі майже така сама ситуація, як у Бахмуті.
«У міській раді партія «Голос» та ОПЗЖ, на яку мер не має впливу. «Порядок», «Наш Край», «Опозиційний блок» і «Слуга Народу» в коаліції», – каже депутат Добропільської міської ради від партії «Голос» Віталій Вальт.
Іноді допомагали перемагати «Порядку» колеги з «Опозиційного блоку», яким керує давній бізнес-партнер Ахметова Борис Колесніков. У Бахмуті були випадки, коли агітацію ОПЗЖ зривали представники «Опоблоку». У Слов'янську чинний мер та учасник другого туру від «Опоблоку» Вадим Лях 16 квітня закликав ввести в місті військово-цивільну адміністрацію через провокації ОПЗЖ.
Ще однією партією, яка пов'язана з Ахметовим, є «Блок Вадима Бойченка», партія мера Маріуполя, колишнього топменеджера «Метінвесту». Загалом у Маріуполі розташовані ключові підприємства олігарха.
У більшості громад області пул партій, які пов'язують з Рінатом Ахметовим, об'єднався зі «Слугою Народу». Місцеві журналісти стверджують, що кастинг «слуг» на Донбасі проводили люди олігарха.
Разом узяті проєкти Ахметова та «Слуг» мають 11 своїх голів громад, стільки само і в ОПЗЖ. Але в останніх немає мерів у великих містах. Також загалом у «СН» і місцевих проєктів Ахметова понад 44% депутатських мандатів проти 35% у ОПЗЖ.
Партія Бойка-Медведчука виграла у 16 громадах, щоправда, більшість має лише у Дружківці, Сіверську та Миколаївці.
Децентралізація і «Метінвест»
Донбас – це Україна, і процеси, що відбуваються загалом у державі, помітні й тут. Фінансовий ресурс, який передала на місця децентралізація, дозволив місцевим керівникам показати видимий результат – ремонтувати інфраструктуру, відновлювати парки та відкривати ЦНАПи. Це посилило довіру до місцевих політиків. Крім того, велика кількість міжнародних організацій виділяє грантові кошти містам Донбасу. Також регіон щедро отримує кошти з Державного фонду регіонального розвитку. За ці гроші ремонтують водогони, будують центри безпеки, утеплюють школи та дитячі садочки. Часто всі ці заслуги приписують місцевим керманичам. Крім того, ці позитивні зміни прямо контрастують з лозунгами ОПЗЖ, що призводить до падіння їхньої популярності.
«Звичайно, людина сплачує податки, влада повинна щось робити. У Добропіллі відремонтовано опорну школу, стадіон, були замінені ліхтарі. Також відремонтовані лавочки та тротуари. Ці речі повинні бути зроблені при Аксьонові чи при будь-кому іншому. Так нічого не було зроблено при попередньому мері, який був до цього, але тут зіграли роль децентралізація та субвенції на Донецьку область. Тут більше не його заслуга. Це відбувається так, бо в усій країні так відбувається», – каже Віталій Вальт.
Новообраний мер Покровська та колишній нардеп Руслан Требушкін хоч і представляв партію «За Майбутнє», раніше був членом «Опоблоку». Сам мер причетність до Ахметова та «Опоблоку» заперечує.
У місті Селидове, яке належить до Покровської агломерації, близький до Требушкіна голова фракції «За Майбутнє» Руслан Суков намагається відправити у відставку мера від ОПЗЖ і створити свою більшість. Наразі у громаді сесії не відбуваються через відсутність кворуму.
У мера Покровська шість заступників, чого раніше ніколи не було. Стверджують, їхня мета – створити комфортне місто, як це вже вдалось у Маріуполі.
«Я раніше жив у Донецьку, але з містом Покровськ мене багато пов'язує. За останні 15 років майже нічого не змінилося. Будинок культури та школи відремонтували за рахунок грошей шахти «Покровська». Плани у нас дуже великі: це відновити медицину та енергозбереження, закінчити ремонт ЦНАПу, ремонт доріг. Децентралізація дала нам великі можливості, але і велику відповідальність», – каже заступник мера Покровська Костянтин Мілютін.
«Новий Донецьк»
Базовою моделлю розвитку українського Донбасу місцеві політики називають Маріуполь. Саме те, що за останні п'ять років змінилось у Маріуполі, будуть упроваджувати або вже впроваджують на прифронтовому сході.
За цей час Маріуполь змінився кардинально. У місті відреставрували чимало старих будинків, історичних пам'яток і площ, відремонтували драматичний театр, створили екологічний міський автотранспорт, збудували льодовий палац, найбільший в Україні ЦНАП і реконструювали набережну. У планах – побудувати три університети.
Усе це – результат децентралізації, а також того факту, що місто стало базовим для компаній Ріната Ахметова, замінивши собою Донецьк. Сюди на постійне проживання переїхали 120 тисяч переселенців.
У 2015 році топменеджер «Метінвесту» Вадим Бойченко став мером міста, торік його переобрали на новий термін. Уперше він ішов на вибори під брендом «Опозиційного блоку», зараз очолює свою іменну партію - «Блок Вадима Бойченка».
Бюджет міста на 2021 рік – 3,9 млрд грн, з яких 1,3 млрд надійде від податків, сплачених «Метінвестом». Бюджет розвитку – понад мільярд гривень.
«Децентралізація дала можливості. Але в першу чергу не фінансові. Знаєте, кажуть Микола Азаров був успішним менеджером. Він забрав 15% податків у міст і став успішним менеджером. Я теж можу бути таким менеджером. Тоді в такого міста, як Маріуполь, забрали мільярд гривень. Децентралізація цих грошей не повернула, але дала повноваження грошима розпоряджатись. Ми розробили стратегію, за якою ми відновлювали інфраструктуру останні п'ять років. Ми створили програму та поставили завдання стати найбільш відкритим містом в Україні. Наш бюджет виріс у шість разів, а бюджет розвитку - у 38 разів», – розповідає мер Маріуполя Вадим Бойченко.
(Інтерв’ю з мером Маріуполя читайте на LB.ua у середу).
Міський голова має проукраїнську позицію, кажуть місцеві активісти з партії «Сила людей». Його син служить у морській піхоті і має статус учасника бойових дій. У центрі міста на площі Свободи встановлена композиція з голубів миру, на кожному з яких візерунок вишиванки з усіх регіонів України. Увечері вмикається ілюмінація - кожен з «птахів миру» символізує область України, які разом об'єднують країну. З правої сторони площі - мурал із зображенням дівчинки Меланії, яка постраждала від обстрілу бойовиками мікрорайону «Східний». Поряд у парку є меморіал загиблим в АТО жителям міста. Кожного символізує листок дерева, на якому написано ім'я та прізвище героя.
У самій міськраді мер має хитку більшість. «Блок Вадима Бойченка» отримав 22 мандати. Працює партія мера зі «Слугами Народу», в яких чотири мандати. В опозиції до них - ОПЗЖ, яка завела в міськраду 19 депутатів. Ще чотири депутати представляють партію «Сила Людей», п’ять – у представників «Партії Шарія». Проте після того, як Шарію було повідомлено про підозру за статтею про державну зраду, троє депутатів його фракції почали голосувати разом з партією мера та «слугами».
«Маріуполь дуже сильно відчув децентралізацію. Умовний Ахметов захотів зробити тут новий Донецьк, перереєстрував тут СКМ, футбольний клуб. З'явилося дуже багато грошей. Як би ми любили чи не любили Бойченка (а наша партія до нього в опозиції), заперечувати, що за останні 5-7 років Маріуполь сильно змінився, не можна. Якщо раніше в мене, як і в багатьох жителів міста, була одна ціль – звалити звідси і якомога швидше, то от зараз можу сказати: нам би ще екологію покращити – і тут можна жити», – каже активіст партії «Сила Людей» Кирило Вишняков.
Чому досі голосують за ОПЗЖ?
Підтримка відверто проросійської ОПЗЖ за результатами місцевих виборів склала 35%. Це на вісім відсотків менше, ніж на парламентських у 2019 році. Голосів менше, але люди досі голосують за партію Медведчука і Бойка.
Причин кілька. Перша – це значна кількість пенсіонерів, які мріють про дружбу з Росією, а ще краще – повернутись у часи СРСР. Риторика ОПЗЖ їм близька. Друга – величезні гроші, які вкидають у виборчу програму та засівання округів, що відбувається постійно. За кілька днів на Донбасі ми бачили рекламу лише місцевих політиків і представників ОПЗЖ. Але і це більше не гарантія успіху.
«У Бахмуті особливо після останніх парламентських виборів дуже змінилося ставлення до ОПЗЖ. 2019 року в нас обрали депутатом Федора Христенка (прославився тим, що у 2020 році відсвяткував день народження своєї дружини в одному з найдорожчих готелів Москви, – LB.ua). Він переміг навіть сина мера Дмитра Реву, але з того часу його в місті ніхто навіть не бачив. І на цих виборах сюди приїздили і Бойко, і Шуфрич, і Королевська, але ОПЗЖ тут програла», – говорить журналістка сайту Бахмут.in.ua Анна Бокова.
Третьою причиною є телевізор, особливо місцеві канали. Вони належать або Рінату Ахметову, або ОПЗЖ. Серед незалежних ЗМІ, які пишуть про політику, – лише «Вчасно» у Покровську та «0629» у Маріуполі.
До слова, свого часу Партія регіонів побудувала на Донбасі чітку та монолітну партійну структуру, яка пронизувала практично всі органи влади. Сьогодні партструктура ПР поділена між ОПЗЖ і партіями Ахметова.
Четвертою причиною є популістські гасла та мала політична освіченість населення.
«Хотілося б, щоб наше суспільство було політично грамотним. Депутати бачать це і нав'язують свою політичну неправду. Для прикладу, місцеві вибори – це про дороги, парки, інфраструктуру, водопостачання. А національні політики - про пенсії, тарифи тощо. Що обіцяли політики від ОПЗЖ – підняти пенсії, запустити новий завод. Це популізм і маніпуляція. Вони говорять, що закінчать війну, але нічого не роблять. Люди їм уже не вірять», – вважає мер Маріуполя Вадим Бойченко.
І останньою причиною є низька активність українських партій. Умовні проукраїнські сили здобули в Донецькій області лише 40 депутатів на 36 громад за результатами виборів у місцеві ради. Їхні партійні офіси є в основному лише у Краматорську, і помітні вони лише під час виборів. А штаби ОПЗЖ присутні всюди і працюють постійно. Як і офіси Андрія Портнова, які надають безкоштовну юридичну допомогу.
«Місцеві осередки великих проукраїнських партій тут не працюють. До прикладу, БПП свого часу зливав голоси. Навіть у 2015-му був скандал. Цим займався помічник нардепа Артура Герасимова Євген Татарчук. Лише цього року Татарчука і Герасимова відсторонили. Вони приїхали і поїхали», – стверджує журналістка сайту «Вчасно» Мария Давиденко.
Непогані результати показала лише президентська «Слуга Народу», яка має 23% від усіх місцевих депутатів і шістьох очільників громад.
Скромний успіх проукраїнських партій на Донбасі – це також наслідок неспроможності домовитись іноді між собою, об'єднатися, щоб отримати кращий результат.
«У нас у Маріуполі є чіткий патріотичний електорат. Він десь 10-11%. Це люди, які стовідсотково підуть на вибори. І наша партія «Сила Людей» домовилися з «ЄС», що ми не підемо в районну раду і їх підтримаємо, а вони – у міську і нас підтримують. І «ЄС» в останню мить подає список у місто. Як наслідок, у нас – шість відсотків, а у «ЄС» – чотири і вони не проходять. Разом було б 10. І вийшло, що нас навіть «Партія Шарія» обігнала», – розповідає Кирило Вишняков.
Проте не все так погано.
У багатьох містах з’явилися невеликі, проте активні партійні осередки: «Голосу» – у Добропіллі та Дружківці, «Нацкорпусу» – у Мангуші, «Сили Людей» – у Маріуполі, «ЄС» - у Краматорську та Слов'янську.
«У Дружківці пройшли журналісти-розслідувачі і ветеран АТО. У Добропіллі пройшла партія «Голос». У Маріуполі вже друге скликання працює партія «Сила Людей». Нехай у них невеличкі фракції, але вони працюють», – каже Мария Давиденко.