"Програми, котрі подають до ЦВК, пишуться на коліні на основі соціологічних досліджень"
Популярна теза: українські виборці не читають програм партій, бо політики їх не виконують. Програми політичних партій зводяться здебільшого до того, мовляв, "ми — за все хороше, проти всього поганого". І нинішня виборча кампанія - не виключення.
Ці вибори є аполітичними. Чинний виборчий закон не вимагає в програмах партій, які подають до Центральної виборчої комісії, відображати реальну програму партій, зареєстрованих в Міністерстві юстиції. Більше того, Закон "Про політичні партії в Україні", станом на сьогодні, - надмірно ліберальний, він не вимагає визначеності політичного портрету партії, щоб чітко сказати, що вона сповідує: консервативну демократію, ліберальну демократію, соціал-демократію, республіканство чи націоналізм. Тобто будь-яка партія представляє свою власну ідеологію, в тому числі, "казкарі".
Ви — про "Слугу народу" зі своєю "Країною мрій"?
Так, і Міністерство юстиції визначило це як ідеологію.
Маємо на сьогодні таку ситуацію: законодавство не вимагає чіткості ідеологій на початку реєстрації і процесу діяльності політичних партій. Програми, котрі подають до ЦВК, пишуться на коліні на основі соціологічних досліджень, з використанням найбільш актуальних для суспільства питань.
Під час цьогорічної виборчої кампанії лише декілька партій вказали свою ідеологію. Решта партій цілеспрямовано відходять від визначеності ідеології та починають брати участь у шоу.
Нічого дивного. Цього року навіть президентом став представник шоу-бізнесу, не кажучи вже про кілька десятків кандидатів у депутати.
Певний тренд на несистемних політиків має місце зараз не лише в Україні, а й у всій Європі. Проте цей період буде дуже короткий. Минулого тижня Греція показала, що вона його закінчила. Країна десять років жила в умовах «бурхливої демократії», а тепер перейшла під владу республіканців. Запевняю, теж саме буде в Європі, в цілому світі. Несистемні політики не здатні організувати належне управління в суспільстві. Не тому що в них низький рівень IQ, а тому, що єдиним інструментом належної організації системи управління є чітко визначена ідеологія.
В Україні такий тренд також триватиме десять років чи менше?
Україна була підготовлена під несистемного президента. Спочатку Порошенко публічно сказав: “Я виграю вибори, я не програвав жодних виборів” (у 2017 році), чим роздратував суспільство. Згодом суспільство розбурхав "зимовий табір" під Верховною Радою. Потім Вакарчук виступив з "мутною" заявою, що він може піде в президенти. Після цього вся країна на кухнях, підкреслюю, обговорювала: "Якщо справді Вакарчук піде в президенти? Чи готові за нього голосувати?"
Тобто суспільство готувало себе до несистемного політика.
Ця ситуація наклалась із мітингами за імпічмент Порошенка, а відповідно — зниженням його рейтингу, а також цифровою революцією в Україні — відбувся серйозний “стрибок в гаджети та інтернет”.
Суспільству в той період потрібно було лише прізвище несистемного політика. І це ім'я було названо в ніч з 31 грудня 2018-го на 1 січня 2019 року (Володимир Зеленський виступив із заявою, що йде в президенти — LB.ua). Спрацювали саме ці соціальні чинники, а не стратегія Коломойського чи Зеленського.
"Країна отримає восени цього року повний ідеологічний безлад, політичну гризню і щоденне хабарництво"
Тобто ви вважаєте, що на наступних виборах буде інший президент — системний?
Так, відчуття несистемності пройде в країні за півроку, максимум — за рік. Тому що ті, хто пройде до парламенту, в більшості, створять хаос.
Окрім того, коли приходять до влади не ідеологічні партії, то перше, що відбувається, їх шаленими темпами починає зсередини роз’їдати корупція, оскільки вся система зв’язків у владі вибудовується через особисті знайомства.
Тому країна отримає восени цього року повний ідеологічний безлад, політичну гризню і щоденне хабарництво. Після такого "подарунка" жага до порядку наростатиме буквально щодня.
Політична програма, фактично, єдиний документ, за яким хоча б якось можна прослідкувати позицію політиків чи партії, і тоді можливо зрівняти з тим, що він робить чи не робить. Хоча чимало програм написані з великим ступенем популізму, без жодної конкретики або з її мінімумом. Тобто оцінити, чи виконала політсила свої обіцянки, буде практично неможливо.
Хтось може назвати виборців "Голосу" чи "Самопомочі"? Виборці демократичної партії називаються демократами; республіканської партії – республіканцями, ліберальної – лібералами. Як називаються виборці "Самопомочі", "Сили і честі" чи інших, включно з "Батьківщиною"?
Фактично позиція більшості партій зводиться до того, що вони хочуть отримати прихильність виборців, так би мовити, і зліва, і справа. Це зразок партій, які ставлять перед собою лише одну мету – відсоток у виборчому процесі.
Ідеологічна партія – це не тільки партія, яка має ідеологічну програму, а й партія, яка має постійний електорат. І в цьому плані треба аплодувати націоналістам. Вони мають постійного виборця, який називає себе націоналістом та дотримується їхньої ідеології.
Як заставити політичні сили декларувати ідеологію і чітко їй слідувати?
Для початку треба активізувати діалог в суспільстві про те, що кожна політична сила, яка прагне прийти до влади, має презентувати чітко свою ідеологію, назвати свого виборця тощо. А кожен громадянин, в свою чергу, сформувати свій політичний портрет, визначити, яка політична ідеологія йому ближча. Як тільки це зробить більшість українців, дурити їх буде неможливо.
"Слуга народу", до прикладу, позиціонує себе як лібертаріанська партія...
"Слуга народу" має чесно сказати, в який спосіб розуміє лібертаріанство. Ідеології, яка би повторювалась один в один в усіх країнах світу, немає. Є загальні ідеологічні форми, а кожна країна адаптує їх під себе. Тоді кожен громадянин мав би приміряти до себе сказане і дати відповідь на питання: "А я хто? Лібертаріанець чи ні?". До тих пір, поки партія тихо мовчить за ширмою і не каже, вона “ліва” чи “права”, хоче, щоб виборці додумали, яка вона красива, - вона вчиняє нечесно.
Потрібен новий закон "Про політичні партії"? Треба заставляти партії бути ідеологічними?
Безперечно. І в цьому законі мали би бути чітке зобов'язання партій визначати свою ідеологію, а також вказувати своє соціальне походження (до прикладу, для демократів — це робітничий клас, для республіканців — представники бізнесу).
На цих парламентських виборах представлено 22 партії, 20 з яких позиціонують себе як демократичні.
Яка ідеологія, на вашу думку, має найбільші шанси "прижитись" в Україні?
На цих виборах, безперечно, переможе "ідеологія без ідеології", тому що за тиждень змінити соціальну картинку суспільства неможливо.
Але щодня ми будемо бачити, як з’являтиметься абсолютно інший орієнтир, інша ідеологія. Про неї говорити поки передчасно.