Погрози і дестабілізація
Кілька років тому експерти зрозуміли, що модель розвитку Росії, яка спирається на імпорті сучасних технологій в обмін за кошти отримані з продажу природних ресурсів, збанкрутувала. Росія не модернізується, але екстенсивна модель економічного зростання на основі продажу природного газу і нафти зміцнили авторитарний лад. З іншого боку, Європейський Союз інтегрується все глибше і починає виступати проти тиску Кремля на своїх центральноєвропейських членів. Ініціювання антимонопольних справ проти Газпрому, оскарження правової основи проекту будівництва Південного Потоку, будівництво системи газових перемичок між членами ЄС — найбільш красномовні приклади. Продовження такої політики ЄС означає збільшення конкуренції для Газпрому та різке зниження доходів.
Доходи Газпрому це багатство Росії. Тому Кремль почав контрнаступ. Прагне налякати і зламати Європейський Союз, аби отримати перевагу. Саме з цією метою Кремль намагається наблизитись до кордонів ЄС через “васалізацію” України та розміщення на її території своїх військ (анексія Криму). Подібний процес відбувався в Білорусі. Такою є мета створення потужної російської програми озброєння, коли європейські країни — за винятком Польщі та Норвегії – обмежують свій військовий потенціал.
Росія більше не має інструментів впливу, окрім погроз та дестабілізації ситуації в сусідніх країнах. Сьогодні це відбувається за допомогою російської меншини. Завтра, можливо, для шантажу вистачить появи нібито антиросійських настроїв.
Спільний економічний простір
На наших очах змінюється характер міжнародних відносин в Європі. З партнерства вони перетворюються на конфронтацію. На даний момент ініціатива є на боку Кремля. Саміт США — ЄС, який відбувся минулої середи, має історичне значення, тому що його наслідки можуть призвести до знаходження відповіді на агресивну політику Кремля. У довгостроковій перспективі ключем до протидії політиці Путіна є поглиблення трансатлантичної інтеграції, у короткій перспективі – забезпечення енергетичної безпеки Європи. Відповідь на обидва ці питання забезпечує переговорний процес щодо Договору про трансатлантичне партнерство в галузі торгівлі та інвестицій (TTIP). Його дія полягатиме у створенні не тільки безмитної зони, але й у впровадженні єдиних стандартів якості та безпеки продуктів, послуг і т.д. Це призведе до створення єдиного економічного простору, який відповідатиме за 50 відсотків світового ВВП.
Трансатлантична економічна інтеграція, окрім створення нового двигуна світової економіки, поглиблюватиме співпрацю в рамках НАТО. Таким чином, трансатлантичне співтовариство перестає бути лише спільнотою геополітичних інтересів. Ширші економічні зв'язки допоможуть збудувати сильнішу політичну спільноту, а додатково сприятимуть реальному переосмисленню взаємних зобов'язань у сфері безпеки. На таку Європу Росії буде важко впливати. Навпаки, вона могла б з нами співпрацювати – від цього всі отримали б користь. Але це вимагатиме прийняття стандартів і цінностей цивілізованого світу. А серед них немає місця для військової агресії, корупції і багатства за рахунок суспільства.
Кремль може продовжувати гратися в холодну війну, перетворюючи Росію в пострадянсько-корупційний музей, єдиним аргументом якого у стосунках із світом є атомна бомба. Про "газову зброю" можна буде забути, про конкуренцію в інших областях економіки вже зараз нема мови. Варто підкреслити, що TTIP не є антиросійською ініціативою. Антиросійською є політика Кремля, що переносить цю потужну країну в кулуари історії.
Процес формування спільного трансатлантичного ринку триватиме багато років. А нам потрібні швидкі рішення. Саме тому важливою проблемою є енергетична співпраця в рамках TTIP. Йдеться про надання американським регулятором у справах міжнародної торгівлі енергоносіями права експорту газу, що походить із сланцевих родовищ. Це, звичайно, вимагатиме створення відповідної інфраструктури в портах США, але в разі успішних переговорів мети можна буде досягнути найближчими роками. Я піднімав це питання ще рік тому під час візиту делегації Комітету з міжнародної торгівлі Європейського парламенту да Вашингтону. Наші співрозмовники в Конгресі та адміністрації США були відкриті до діалогу. Тепер все залежить від керівництва з обох сторін Атлантики.
Експорт американського газу
Поява США серед країн-постачальників газу означає щонайменше дві речі. По-перше, збільшення поставок знизить ціни на блакитне паливо. Це не буде зниження до рівня цін на внутрішньому ринку США. Проте, будь-яке скорочення витрат є корисним для європейської промисловості. У свою чергу, це змусить Росію змінити нинішню політику, яка базує державні фінанси на "вуглеводневій ренті".
По-друге, збільшення пропозиції американського газу в Європі наблизить нас до мети, на якій засновано ідею європейської енергетичної безпеки - створення вільного ринку газу в ЄС. Розробка відповідної європейської інфраструктури (в основному газових терміналів) дозволить провести справжню диверсифікацію поставок газу і формування його ціни на ринкових основах. З точки зору Росії, це означає крах існуючої нині моделі "геополітики газопроводів".
Початок експорту сланцевого газу з США до Європи та зменшення залежності останньої від Газпрому - найгірший кошмар Путіна. Це створює контекст переговорів, який важливо розуміти. Адже угода має серйозних супротивників. У Європейському парламенті до них належать мої колеги, з котрими нам вдалось повалити Торгівельну угоду по боротьбі з контрафактною продукцією (ACTA) в Комісії з міжнародної торгівлі, і, як наслідок, в Європарламенті. Їхній страх перед можливістю шпигування за європейцями американських спецслужб - вірний. ЄС не повинен погоджуватись з такою практикою. Тому необхідно буде знайти в рамках угоди такі рішення, які забезпечуватимуть охорону наших персональних даних.
На щастя, переговори, які веде Європейська Комісія, згідно з Лісабонським договором контролюються не лише Радою ЄС, але й моїм комітетом в Європарламенті. Це дає нам інструмент впливу і контролю, яким ми користаємось із самого початку. Для мене важливо, аби справа Едварда Сноудена була допінгом для пошуку рішення, а не виправданням для відмови від угоди.
Сноуден — маріонетка Москви
Сьогодні, з урахування перспективи агресії проти України, стає зрозуміло, якою була мета скандалу Сноудена. Виявляючи небезпечну з перспективи Європи інформацію, він був лише маріонеткою в руках Путіна. Опубліковані матеріали мали викликати в Європі протести проти TTIP, порівняні з протестами проти ACTA. Кремль хотів запобігти появі механізму, який сповільнить його експансію. І цю мету було досягнуто. Росія і Китай мають подібні системи електронної розвідки, але європейці злякались лише Америки. Тепер потрібно лідерство США і ЄС, аби знайти необхідний компроміс. Саме тому останній саміт США-ЄС був таким важливим. Не менше значення має позиція Європейського парламенту, який буде переобраний навесні і який матиме вплив на процес переговорів і прийняття остаточних рішень.
