Юлія Тимошенко не проявляла надміру політичної активності в ході виборчої кампанії. Вона підтримувала Ющенка, агітувала за нього – але без фанатизму. Попри все, вона вже в часи виборів почала формувати власний бізнес-пул – довкола Ющенка було надто тісно. І ряд бізнесменів зробили ставку саме на Юлію Тимошенко як на ключову фігуру в майбутніх політичних розкладах.
У жовтні 2004 року вона добивається того, аби керівником виборчого штабу Віктора Ющенка став близький до неї Олександр Зінченко. Згодом Генеральна прокуратура запідозрить, що саме Тимошенко причетна до отруєння Віктора Ющенка (але це вже буде згодом, коли колишні побратими стануть запеклими ворогами).
В ніч на 22 листопада 2004 року саме Тимошенко наполягла на тому, аби Віктор Ющенко з´явився у Центрвиборчкомі і заявив про фальсифікації, внаслідок яких перемогу було віддано його опоненту Віктору Януковичу. І саме Тимошенко закликала громадян вийти на Майдан. Наступного ж ранку тисячі людей вийшли на мирну акцію протесту.
Тимошенко очолила найрадикальніше крило учасників Майдану. Декілька разів вона навіть намагалася повести людей на штурм Адміністрації Президента. Проте її зупинив Петро Порошенко, який пообіцяв – від імені Ющенка – оголосити Тимошенко провокатором. Майдан не знав того, що творилося на Трибуні і за її кулісами. А там розгорталася по-справжньому драматична боротьба за владу – і не лише за взяття влади у старого режиму, а й за те, аби вирвати більший шматок із рук побратимів.
Юлія Тимошенко досягла свого – після перемоги Помаранчевої революції вона отримала пост прем´єра. Як цього було досягнуто – не знає ніхто окрім Ющенка і Тимошенко. Принаймні за день до оголошення указу Президента про призначення Тимошенко Юлії Володимирівни прем´єр-міністром України, вона претендувала на більш скромну посаду – Державного Секретаря.