«Визначаючи майбутнє». Так називається розлога урядова доповідь про економічну політику України шестирічної давності – від 2015 року.
«Правда ж, усе знайоме? Усе, про що ми говоримо всі 30 років, і зараз ті точки росту, які відпрацьовуються Міністерством економіки через систему міжгалузевих балансів, ні в чому не суперечать тому, що було сказано задовго до нас», – риторично запитав чинний міністр економіки і перший віцепрем’єр Олексій Любченко, зачитуючи її фрагмент на початку заходу.
«Ми розуміємо, що робити. Але головне питання: як? І відповідь на це питання – головна допомога нам», – зазначив, орієнтуючи присутніх, на що робити акцент у своїх виступах.
Богдан Данилишин доволі дотепно та влучно пояснив причини того, чому багато з того, про що говорять, залишається тільки на папері.
«У нас є 29 міністрів економіки за 30 років незалежності України, а, наскільки я порахував, міністрів фінансів було 10.Тобто в нас за цей час щороку мінявся міністр. А коли подивитися, що хтось працював три роки, а хтось - можливо, три місяці, то середній термін «життя» нашого міністра економіки становить приблизно шість місяців… Що можна реально зробити за шість місяців? Можливо, щось запланувати. Але чи можна реалізувати?» – зазначив чинний голова Ради Нацбанку, академік НАН України.
На думку Данилишина, Міністерство економіки є одним з найважливіших у системі виконавчої влади, відтак він вітає нинішнє поєднання посад міністра та першого віцепрем’єра. «Ви всі пам’ятаєте, коли я працював міністром економіки (12.2007 – 03.2010 рр. – LB.ua) – важкі часи міжнародної фінансової кризи, революцій і контрреволюцій, і, звичайно, все це лягало на плечі міністра економіки», – згадав він.
«Хочу зазначити, що ми деколи гіперболізуємо значення тієї зовнішньої допомоги, на яку ми сподіваємося, але яка не завжди надходить в Україну, але якщо і надходить, то не в тих обсягах і не в ті терміни, які нам потрібні», – акцентував Данилишин. І додав: «Якщо говорити відверто, то іноземний капітал не відіграє провідної ролі в задоволенні інвестиційних потреб України». І зазначив, що наявних у банківській системі ресурсів наразі достатньо для кредитування економіки, однак цього не відбувається, бо банки віддають перевагу безризиковій купівлі державних облігацій.
«З тою грошово-кредитною політикою, яка формується в нашій державі… Хочу сказати, що вона не завжди є такою, яка відповідає інтересам національної економіки, і в більшій мірі відповідає інтересам банківської системи», – відзначив він.
Також він закликав уряд працювати над розвитком внутрішнього ринку і платоспроможності.
Анатолій Кінах (міністр економіки 03.2007 – 12.2007 рр. – LB.ua) вказав, що реальний суверенітет, реальна незалежність держави – це «в першу чергу не тільки кордон, гімн, символіка, а конкурентоспроможна, сучасна економіка і високий рівень якості життя». «Це те, що повинно об’єднувати всіх незалежно від віку, поглядів, політичних уподобань». Нинішній глава громадської організації «Український союз промисловців і підприємців» говорив також про необхідність взаємодії уряду і ГО та співпраці з експертами і науковцями у формуванні політики.
Серед загроз він назвав деіндустріалізацію, сировинний характер нашої економіки, проблематику розвитку та збереження трудового потенціалу і трудових ресурсів, бо «сьогодні вже на одного працюючого припадає один пенсіонер», «складні системні, але незворотні реформи для формування сучасного ринку землі в Україні».
«Я пам’ятаю, як кодекс про землю приймався у 2001 році (Земельний кодекс України — визначав ідеологію розвитку земельних відносин у країні в пострадянський час. Був ухвалений Верховною Радою 25 жовтня 2001 року. Встановлював тимчасовий мораторій на продаж землі сільгосппризначення, – LB.ua), і мою розмову з президентом Кучмою. Ми тоді прийняли рішення спочатку прийняти Земельний кодекс, а потім Державний бюджет. І коли він був прийнятий, у мене робочий стіл був завалений вітальними телеграмами з усього світу від наших колег, бо Україна зробила рішучий крок – земля стала суб’єктом ринкових відносин».
Юрій Єхануров (міністр економіки 02.1997 – 07.1997 рр. – LB.ua), за його ж словами, озвучив технократичний погляд на «завдання, які мають стояти перед генеральним економічним штабом України». Найперше, на що, на думку нинішнього викладача кафедри економіки підприємства Київського національного університету ім. Т. Шевченка, треба звернути увагу уряду – це на «жахливе 85 місце України у глобальному рейтингу конкурентоспроможності».
«Річ у собі – це «класна штука», але основною оцінкою результативності вашої роботи, шановні керівники міністерства, є індекс глобальної конкурентоспроможності. Перестаньте керуватися показником ВВП! Хто слідкує за Європою, вже знає, що там це вже відкидається», – закликав він присутніх на зустрічі чинних чиновників.
Єхануров вважає: треба припинити орієнтацію на кредитування МВФ. «Уряди Віктора Ющенка і мій не взяли жодного цента кредитів МВФ. Я просив у них $1 як підтвердження того, що ми грамотно працюємо. Коштів у країні достатньо, але треба добитися довіри населення», – додав він тоном викладача.
З особливо цікавого: закликав присутніх співробітників міністерства вивчати досконало тонкощі блокчейн-технології (Технології обробки, зберігання інформації та ідентифікації клієнтів. – LB.ua): «Блокчейн-технології – це глобальний світовий тренд. Кожен працівник міністерства має знати тонкощі цієї справи. Якщо захочете вчити своїх людей, можете звернутися за допомогою до економічного факультету університету Шевченка, де я викладаю».
І тут же звернув увагу на децентралізацію та районну ланку управлінців. «Ви подивіться, чим вони займаються? Біля них, крім Мінсоцполітики, нікого немає. Теж «вєщь в сєбє»! Адже між областю і територіальними громадами нікого немає – чисте поле», – зазначив науковець. «Впливати на територіальні громади (ТГ) уряду зараз дуже важко. Тому треба звернутися до громадськості, щоб вона взяла під свій контроль у першу чергу дві речі – зарплати керівників ТГ і виділення землі», – запропонував він при цьому.
На додачу звернув увагу на відсутність оборонного замовлення для українських підприємств.
«Вирішіть нарешті проблему своєчасного державного оборонного воєнного замовлення! Ну, не здатне Міністерство оборони саме це зробити! Ну, ці полковники, які там залишаються, міністрів і заступників міністрів скидають – і залишаються люди, які думають: «Хай воно краще не летить, ніж мені «влетить». І в результаті немає оборонного замовлення на наші підприємства!» – додав він емоційно.
«Юрію Івановичу, у Вас ще той потенціал! Ви коли підвищили голос і подивилися на працівників міністерства, я побачив, як вони голови втягнули», – пошуткував після доповіді Єханурова чинний керівник Мінекономіки.
Віктор Суслов (міністр економіки 07.1997 – 04.1998 рр. – LB.ua) почав з того, що хто б не був при владі, він «завжди стоїть на плечах своїх попередників», і навів приклад, що робило міністерство в його часи і чого не робить зараз.
Серед них – інвестиції, розвиток високотехнологічних галузей. «Перший крок у цьому напрямку ми зробили в 1994 році, коли з’явилася можливість реалізації відомого контракту з Пакистаном на поставку танків на $2,6 млрд. Коли був фактично зруйнований завод без фінансових коштів. Що ми зробили? Ми прийняли окрему систему оподаткування і фінансування Заводу імені Малишева. Ми на неї поставили гриф «секретно». Надали державну допомогу. Контракт був виконаний. 320 танків було вироблено. Дуже важливе для України підприємство було врятовано», – згадав він приклад успішної політики економічного протекціонізму.
Також згадав про стимулювання вітчизняного автомобілебудування, як вдалося «з нуля» створити «колосальну галузь промисловості з великим експортним потенціалом» – тютюнову. Окремо навів приклади створення вільних економічних зон, спільний проєкт будівництва космодрому в Бразилії, від якого згодом відмовилися через «тотальне невиконання умов і крадіжки» з української сторони.
«Я впевнений у тому, що законодавство, особливо в таких перехідних економіках, як українська, треба створювати під конкретні проєкти. Поки в мене була можливість, я так і робив… Не може бути одне й те саме законодавство для невеликого роздрібного бізнесу і для високотехнологічних галузей з тривалими циклами виробництва», – зазначив він. Та додав, що свого часу йому в цьому допомагало поєднання посад міністра з посадою голови комітету з питань фінансів і банківської діяльності парламенту та «вільний вихід на президента Кучму на правах його колишнього радника».
Сергій Тігіпко (міністр економіки 12.1999 – 08.2000 рр. – LB.ua) почав свій виступ доволі енергійно, назвавши економічне зростання «ключем до вирішення всіх питань», а також наголосив на важливості комунікації між урядом і НБУ. Згадав, як свого часу, коли був головою Нацбанку (12.2002 – 12.2004 рр. – LB.ua ) «три-чотири рази на день мали телефонні розмови, опускаючись до мікрорівня», з керівництвом уряду.
Він також згадав МВФ, коли як голова НБУ пропонував достроково повернути Фонду всі кредити. «Був такий офіційний лист. Може, комусь навіть смішно з того буде».
На думку Тігіпка, економічного зростання в країні неможливо досягти без збільшення рівня інвестицій.
«Подивіться, будь ласка, що відбувається! У вас у руках, як у держави, 60% банківської системи. Що ми там нагородили? Кого ми там поставили? Які КРІ (Ключові́ показники ефективності, – LB.ua) ми їм поставили?!» – запитав у працівників Мінекономіки підвищуючи голос.
Микола Деркач (міністр економіки та європейської інтеграції України 01.2004 – 04.2005 рр. – LB.ua) згадав, що має досвід роботи послом, і звернув увагу на консолідацію зусиль влади, Торгово-промислової палати, профільних асоціацій у просуванні експорту продукції.
«Враховуючи, що Олексій Миколайович (Любченко) ще й перший віцепрем’єр, то, ставлячи задачу, бажано збиратися представникам і Міністерства зовнішніх справ, Торгово-промислової палати, Федерації роботодавців та інших, розробляти загальну стратегію щодо кожної держави. І неважливо, маленька вона чи велика – може себе там знайти українська продукція. І не лише сировинна. Вони мають потребу в наших запчастинах, лісі-кругляку. І тоді можна піднімати базові галузі», – сказав він.
Також зосередився на загрозах збиткової роботи державних підприємств. «Була така практика у міністерстві – ми їх баланси приймали й аналізували. Ті самі «Нафтогаз» та «Укрзалізниця». Нам не дозволяли робити там занадто революційні зауваження, тому що кожен міністр доводив, що це дуже важливо, однак зменшити збитки цих підприємств… можливо. Усе-таки треба критерії їхньої оцінки поставити, ні – об’явити банкрутом, продати за $1 і забути», – згадав він і зазначив, що це дозволяло тримати акцент на необхідності зменшення рівня їхньої збитковості.
«Є ще питання, окрім банківської та фінансової системи, по секторах, які можна вирішувати вже зараз, і вони дадуть результат.
Віктор Пинзеник (міністр економіки 10.1992 – 04.1993 рр. – LB.ua) розповів про період з 2002 по 2008 рік, що для української економіки був часом зростання на 60%, чи майже 7% щорічно. «Це показники, які нас тоді не задовольняли, але зараз усіх радували б, якби мали такий темп», – зазначив.
На його думку, фундаментальна проблема, що спричинила нинішню динаміку спаду останніх років – відсутність інвестицій.
«Ми мусимо зрозуміти фундаментальну проблему – економіку рухають інвестиції, не може економіка розвиватись, у яку не вливають кошти... Жодного разу з 2000 року ми не мали обсягів вливання інвестицій, які близькі були б до періоду зростання – вони у два рази менші були. Якщо ж ми говоримо про ті темпи, які зараз маємо, то це на рівні простого відтворення. Це відновлення зношеного. А якщо ми хочемо мати приріст, то масштаби інвестицій мають бути зовсім іншого розміру», – додав він.
Він також згадав про нинішню відсутність кредитування і бажання банків заробляти на безризиковому придбанні державних облігацій. «Банківському сектору України економіка не потрібна. Це не камінь у бік банківського сектору. Я його розумію – він працює в таких обставинах, і його поведінка абсолютно логічна… Так буде завжди, поки на ринку є монопольний покупець. А монопольний покупець – це уряд, а причина, чому там уряд – це дефіцит бюджету… Де тут місце для економіки?» – зазначив він при цьому.
«...30 років минуло, але таке відчуття, що ми хоч і не в 1994 році, бо тоді було набагато гірше, але в нас досі не закрита тема незворотності фінансової стабільності. Ми кілька разів її вирішували, але, на жаль, у 2009 році як “вляпались” у кризу, так з неї і не вийшли», – резюмував Віктор Пинзеник, додавши, що питання дефіциту бюджету треба вирішувати.
Тут зайшла мова про пов’язане питання тарифів на електроенергію та житлово-комунальні послуги і необхідність їхнього підвищення, аби уникнути постійного пошуку коштів на їхнє покриття у бюджеті.
«За три дні до відставки нашого уряду ми підняли тарифи в житлово-комунальній сфері. Я, коли передавав справи новопризначеному прем’єру Януковичу, сказав так: «Це наш подарунок тобі! Говори, що ми ідіоти, що ми не любимо народ, а ти його любиш». Через місяць вони це відмінили, а потім «відкашлювали» це весь час», – згадав з цієї нагоди Юрій Єхануров.
Тут уже Анатолій Кінах нагадав, що це питання пов’язане з платоспроможністю. «І виходити з цього треба дуже мудро, цілеспрямовано, не просто з переможними гаслами, що в нас є сміливість піднімати тарифи, а аналізуючи наслідки, борючись за платоспроможність», – зазначив ексміністр і експрем’єр.
Василь Гуреєв (міністр економіки України 07.1995 – 02.1997, – LB.ua) узяв слово і звернув увагу на реальний сектор економіки та формування державної промислової політики і формування наукоємних галузей виробництва.
«Проаналізуйте всю нашу промисловість – вона весь цей час була енергоємною, матеріалоємною, трудозатратною та з постійним зниженням рівня наукоємності. Ми кажемо про фінансові, економічні показники, а реальність закладається саме в матеріальному виробництві, його стані. Стані кожного окремого підприємства чи науково-дослідного інституту, які ми приватизовували через метри квадратні, без урахування інтелектуальної власності, якою вони володіють», – зазначив ексміністр економіки та ексміністр промислової політики.
Він також додав, що весь цей час не було комплексного підходу до видачі ліцензій на видобуток корисних копалин.
«Я все-таки хотів би, щоб ми спустилися від макроекономічних питань до питань державної промислової політики і «докопались до руди», – сказав він.
Володимир Лановий (02.1992 – 07.1992 рр. – віцепрем’єр-міністр – міністр економіки України, – LB.ua) зазначив: «У нас економіка весь цей час рухається доволі інерційно. Вона падає, вона піднімається. Можливо, у цьому є причини волюнтаристського, військового характеру, можливо, міжнародного – світова криза і т.ін. Але все це задавало якийсь темп, якусь динаміку, і цей темп продовжується. Тепер чи дійсно ми отримуємо результат? Чи правильна ця тенденція? Правильна ця модель економіки, яка є в Україні?»
«Так от, що я хотів би сказати стосовно завдань міністерства – нам в Україні потрібна концептуальна модель розвитку. Концептуальна економічна модель. Не інерційна: там щось почали колись робити – і воно продовжує рухатися. Перша ознака такої концептуальної моделі – це проінвестиційність усієї системи, починаючи з тарифів… Друге – ринкова конкурентна модель. Досить державних монополій! Третя ознака – акцент на приватному підприємництві. Акцент на ньому, а не на державних банках, які не потрібні, бо вони підтримують держмонополії з їхніми збитками. А ці збитки тому, що вони собі накручують зарплату», – підкреслив спікер.
Приватна ініціатива, на його думку, дозволить упроваджувати інновації.
Павло Шеремета (міністр економічного розвитку і торгівлі України 02.2014 – 09.2014, – LB.ua) думку колеги підтримав: «Економічне зростання базується на інноваціях, але питання, хто їх робить у першу чергу? Підприємці. І українська, і світова практика свідчить, що точки зростання з’являються у приватних компаніях, яким приблизно 5-7 років, які вже довели, що можуть стояти на ногах, виробляти, продавати, але їм не вистачає масштабування», – почав він свій виступ.
Він також додав, що «основна «точка болю» для розвитку економіки пов’язана з тим, що в рейтингу економічної свободи світу Україна «не тільки найменш вільна економіка у Європі, а єдина невільна економіка Європи». «Нам в економіці не вистачає крові підприємницької задля тих самих інвестицій, бо ці інвестиції роблять ці самі підприємці», – констатував він.
Айварас Абромавичус (міністр економічного розвитку і торгівлі України, 12.2014 – 04.2016, – LB.ua) почав з несподіваного.
«Незважаючи на те, що одним із моїх завдань як 25-го міністра економіки було закрити міністерство, я щиро радий бачити колег, що працювали до та після мене. Я встиг скоротити міністерство на половину, і був би я більш вправний, можливо б, нас усіх і не викликали б на цей цікавий захід», – сказав він напівжартома.
Він нагадав, що багато людей вважають час незалежності часом втрачених можливостей, бо потенціал країни досі не розкритий.
А далі він дав власну коротку характеристику діяльності як Мінекономіки, так і урядів України часів незалежності, після якої захід можна було б і завершувати.
«На мою думку, вже більше як спостерігача, інвестора, важливими подіями були 1993–1994 рр., коли вельмишановний Роман Шпек (міністр економіки України 09.1993 – 05.1995, – LB.ua) провів лібералізацію ринків і цін. Потім уже серйозні реформи були у сфері енергетики, розпочаті у 2000-х роках паном Єхануровим і вже успішно продовжені урядом Яценюка (прем’єр 11.2014 – 04.2016 рр. – LB.ua). Це і був, скоріше за все, той період, коли реальні зміни та трансформації робити було легше за все, адже в умовах активної воєнної агресії лави внутрішніх опонентів були скромнішими, бо був жорсткий попит з боку суспільства на якісні зміни. Очищення банківського сектору, дерегуляція, автоматичне повернення ПДВ, створення «Прозорро», покращення управління держкомпаніями, запуск ринку землі – усе це сталося за останні кілька років», – сказав він.
Він нагадав, що завжди був прихильником мінімального втручання держави в економіку.
І зазначив, що треба підтримувати молодь і жінок, і побажав, щоб наступні 30 років більшість міністрів були саме жінками.
Василь Цушко (міністр економіки 03.2010 – 12.2010 рр. – LB.ua) взяв слово наостанок.
«У нас багато багатств, але основне багатство – люди. Але ми їх втрачаємо шаленими темпами… Вони не їдуть до наших міст, а їдуть за кордон. І хочемо ми того чи ні, але кадри вирішують усе і скрізь. І інша проблема, про яку мало казали – це розбалансованість управління. І я хочу підкреслити, що основний принцип підбору кадрів – це меритократія (принцип управління, згідно з яким керівні пости повинні займати найздібніші люди, – LB.ua): не важливо молодий він чи ні, він має заслужити, а в нас під виглядом різних конкурсних комісій фактично узаконена корупція, і ми обираємо тих, кого куди можемо «всунути», – акцентував ексміністр економіки й ексміністр МВС.
***
«Наша зустріч, усі ці три години, це для розуміння перешкод, які є, які – як шлагбауми – треба підняти на шляху розвитку економіки, товарообігу», – сказав перший віцепрем'єр Любченко, підсумовуючи круглий стіл. За результатами обговорення продемонстрував декілька аркушів із нотатками виступів колег і пообіцяв, що обдумає їх і буде використовувати в роботі.
“Повний блокнот думок, які треба ще переосмислити та перевести в управлінські рішення”, – резюмував перший віцепрем’єр.
