Першим «комфортним бонусом» вже з 1 травня 2019 року зможуть насолодитись кияни – тариф на постачання електроенергії ТОВ «Київські електричні послуги» (яка, як і 85% теплової генерації, належить Рінату Ахметову) зросте на 32%. Цікавий факт: тільки в лютому поточного року тариф для теплової генерації Ахметова зріс на 16%, і склав 2 грн. 17 коп. Це максимальний тариф для ТЕС за всю історію України. Для порівняння: на Угорській енергетичній біржі вартість 1 кВт-г такої самої теплової електроенергії коштувала лише 1 грн 50 коп.
У КМДА запевняють, що зростання тарифу відбудеться непомітно, оскільки буде розбите на два етапи. Спершу тариф на електроенергію зросте з 1,42 грн до 1,75 грн/кВт-год (на 23,94%), а вже з 1 липня 2019 р. збільшиться до 1,86 грн/кВт-год. У цій ситуації буде доречним згадати, що голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) Оксана Кривенко свого часу зазначала, що нововведення не вплинуть на вартість електричних послуг для українців – зміниться лише зовнішній вигляд платіжки.
Такі реформаторські нововведення торкнуться не лише киян. З 1 липня 2019 р., коли закон «Про ринок електроенергії» набере чинності у більш повній мірі, підвищення тарифів на електроенергію стане неминучим для всієї України. Адже тарифи на електрику «вирушають у вільне ринкове плавання». Тобто будуть формуватися на ринкових засадах, а нинішнє державне регулювання буде частково замінене на Енергобіржі. Внаслідок чого ціна електроенергії для потреб населення має зрівнятися з вартістю електрики для промислових споживачів другої категорії, яка вже зараз становить майже 3 грн/кВт-год. Фактично це означає зростання рахунку за електроенергію для населення вдвічі (майже на 120%). І це, на жаль, єдиний «бонус» від реформи, який відчує на собі середньостатистичний українець.
Ціни зростуть. Щодо іншого – зміниться лише система абонплати та старі структури будуть перейменовані у нові («Правила роздрібного ринку електричної енергії», постанова НКРЕКП № 312), а обленерго як продавали електрику, так і будуть продавати. Глобальних нововведень від нової реформи очікувати наразі марно, бо ринок електроенергії в Україні монополізований. Хоча на думку експертів Євросоюзу, ефективне впровадження закону мало би зробити ринок більш прозорим, конкурентним, що принесло б вигоду споживачеві, але у нас національна специфіка…
Чому зростає ціна на електроенергію?
Теоретично ціна на електроенергію мала б зрости, тому що, згідно з ідеологією реформи електроенергетичного ринку, має бути знищена система перехресного субсидіювання, де промисловість платить за населення, а атомна енергетика спонсорує надприбутки теплової та зеленої генерації, утримуючи тариф на електрику на платоспроможному рівні. Загальний обсяг таких крос-субсидій тільки за 2018 р. склав близько 47 млрд грн. Насправді, це дотації промисловості та атомної енергетики населенню, але ж у рахунку за електрику цього не видно.
Проте на практиці ціна на електрику для населення зросте, а крос-субсидіювання залишиться, адже власники теплової та зеленої генерації не вважають за потрібне відмовлятися від надприбутків. Наприклад, таких, як одна з найскандальніших схем, введена у 2016 р. НКРЕКП формула «Роттердам +», яка за три роки витягла з гаманців українців 40 млрд грн. А власник ДТЕК Рінат Ахметов отримав підвищення власного рейтингу у списку світових мільярдерів від Forbes на 62 позиції лише за минулий рік. Просто внаслідок «реформи по-українські» ці надприбутки формуватимуться не лише за рахунок атомної енергетики та промисловості, але й – населення.
Навіщо ж тоді реформа, запитаєте ви… Логіка реформи енергоринку полягає в тому, щоб зробити цей ринок привабливим. Реальна ціна на електроенергію, яку мала б формувати прозора біржа, стає сигналом для інвесторів - ринок вигідний. В ідеальних умовах при насиченні ринку ціни мають знизитись.
Яскравий прикладом може бути досвід Австралії. Де за минулі 5 років сонячна енергія подешевшала у понад два рази, а 2017 р. став рекордним за кількістю встановлених сонячних панелей у малих домашніх господарствах. Я недарма акцентую вашу увагу на слові «малі», бо в Австралії енергосистема дійсно енергонезалежна і не тільки через географічне положення країни. Уряд Австралії «не на папері» створює всі умови для всебічного розвитку енергетичного сектору, запроваджуючи державне стимулювання малих приватних ВДЕ: значне скорочення податків та податкові пільги; заохочуючи розвиток «зелених» технологій саме у тих регіонах – де існує дефіцит електрики; створюючи необхідну мережеву інфраструктуру та допомагаючи з підключенням до електромереж… У 2017 р. федеральний уряд навіть виділив 110 млн австралійських доларів для надання пільгових кредитів під будівництво та введення у експлуатацію об’єктів ВДЕ для малих приватних господарств, що розташовані в південній частині країни де існує дефіцит електрики. Адже це не тільки крок на шляху до «озеленення» енергетики, але й реальна користь для всієї об’єднаної енергосистеми країни. Результатом такої енергетичної реформи стало те, що сьогодні на зеленому континенті середня оптова ціна на сонячну енергію складає приблизно 1,26 грн/кВт-год, а вітрова ще дешевше – 1 грн/кВт-год. Ми ж платили і будемо платити 5,7 грн…
Зелено-дорого
Чи знаєте ви, що кожен українець, щоразу сплачуючи рахунок за електрику платить додатковий «зелений податок», що становить понад 10% від вартості кожної кВт-год? Більш того цей «податок», зважаючи на темпи розвитку «зеленої» енергетики, у 2019 р. також зросте вдвічі. Чому так відбувається – спробуємо розібратись.
Зараз встановлені потужності «зелених» становлять менш як 2% (1 375 МВт) від загального виробництва електроенергії, однак отримують з ринку понад 10% грошей (понад 16 млрд грн щорічно), і все через те, що в Україні діє найвищий у Європі «зелений» тариф – 18 євроцентів/кВт-год (в середньому у Європі – 8,6 євроцентів). Завдяки такому заохочувальному фактору Україна створює «сприятливий інвестиційний клімат» і демонструє найвищі у світі темпи підписання договорів на майбутні приєднання ВДЕ. Тільки в останні два роки кількість виданих технічних умов і підписаних договорів на приєднання об’єктів «зеленої» енергетики до об’єднаної енергетичної системи України зросла у понад 30 разів.
Хто ж так активно піклується про «зелене» майбутнє України?! Зовсім не дивує, що з 1,6 ГВт нових потужностей, які мають ввести в експлуатацію до кінця поточного року, більшість належить імперії Ахметова – власника понад половини всієї вже працюючої зеленої генерації. Нині головним лідером із впровадження «зелених» технологій є дочірня компанія ДТЕК «ДТЕК Renewables» – найбільший виробник електроенергії з вітру в Україні (половина від продажу ВЕС за «зеленим» тарифом), яка саме зараз шаленими темпами нарощує свої потужності у сонячній генерації. А чом би й ні? Ідеальні умови для «бізнесу»: вартість технологій та будівництва ВДЕ в останні роки зменшилась у 5 разів; «зелений» тариф встановлено без змін до 2020 року; за небаланси, коли «вітер не дме – сонце не світить – «зелена» електрика не виробляється» – сплачує споживач; нинішні очільники енергетичного сектору дозволяють будівництво великих об’єктів ВДЕ незалежно від попиту на електрику та незважаючи на те, що подальше зростання виробництва десятків приватних мегаватів у профіцитних регіонах спровокує розбалансування держаної енергосистеми. Ідеальні умови!
В Україні вся ВДЕ-електрика потрапляє у «загальний казан» Оптового ринку електроенергії, й споживачі до певного моменту не помічають завищеної вартості «зеленої» генерації через велику кількість – майже 60% дешевої електроенергії, що виробляється на АЕС. «Зелений» тариф у більшості країн Європи не перевищує 8,6 євроцента, в Україні – 18 євроцентів, а вартість електроенергії, що виробляється на АЕС на 2019 р. встановлено на рівні – 1,86 євроцента/кВт-год. Тобто, атомний тариф в 10 разів менше «зеленого». Зважаючи на таку математику, чи має Україна нехтувати розвитком своєї базової державної(!) атомної генерації на користь приватної «зеленої»?
З 2009 р. один з найвищих у Європі український «зелений» тариф не забезпечив розвитку ВДЕ, не стимулював динамічного, а головне, конкурентного розвитку енергетичного сектору, натомість створив широченні можливості для збагачення окремих бізнесменів. Наші приватні «зелені» тарифи – це ні що інше, як дотація (читай – кредит) з боку державної генерації, але масштаби подібного кредитування коштом держави також мають свої межі.
Держава гарантує стимулювання виробництва електроенергії з ВДЕ (читай – збереження перехресного субсидування атомною енергетикою «зеленої»), шляхом створення Фонду врегулювання вартісного дисбалансу, який відшкодовуватиме спеціально визначеному «гарантованому покупцеві» різницю між вартістю електроенергії, придбаної у виробників за «зеленими» тарифами та цінами ринку. Наприклад, у 2019 році оператор всіх діючих АЕС – державна НАЕК «Енергоатом» має десь знайти майже 22 млрд грн на виконання таких державних зобов’язань. За попередніми розрахунками тільки на гарантовану державою закупівлю у встановлені терміни всього об’єму виробленої електроенергії ВДЕ за «зеленим» тарифом необхідно – 16,5 млрд грн, а ще Енергоатом має виконати держзобов’язання щодо «Положення про спеціальні обов'язки», а це також 5-6 млрд грн. Звідки державна компанія з доходом від реалізації електроенергії у 2018 р. у розмірі 52,6 млрд грн та дефіцитом тарифу в 19,5 млрд грн має взяти ці кошти?
Спостерігаючи за шаленими планами розвитку «зелених» технологій пригадується ситуація, коли у 2014 р., через війну та брак коштів у бюджеті НКРЕКП припинила індексацію «зелених» тарифів. Згодом, попри колосальне перехресне субсидування та стрімке падіння економіки, перерахунок «зелених» тарифів до курсу євро відновили як того вимагає закон. Наслідком цього стало підвищення ціни на електрику (п’ятиразове!), а обґрунтуванням: вже традиційна необхідність зменшити крос-субсидування та виконання норм закону щодо перерахунку до курсу євро «зелених» тарифів. На практиці позитивних зрушень ці нововведення не мали: споживачі сплачують більше - борги продовжують зростати.
Таке ручне регулювання на вітчизняному енергоринку воленс-ноленс наводить на думку, що нинішній неконтрольований бум «зеленого» розвитку – це ніщо інше як чергова схема, за якою «зелені» надприбутки (у різних тлумаченнях цього слова) на законних підставах гарантуються державою аж до 2030 року.
Замість висновків
Ви може дорікнути, що практично всі заходи з порятунку планети від глобального потепління (читай – розвиток ВДЕ) у європейських країнах здійснювались коштом платників податків, а прибуток від реалізації таких проектів діставався приватним компаніям.
Так, в Німеччині, яку дуже люблять ставити за приклад лобісти зеленої генерації, громадяни сплачують одні з найвищих у Європі тарифів на електроенергію через закриття всіх АЕС. З 1990 р. загальні встановлені потужності ВДЕ Німеччини збільшились у понад два рази, але виробництво збільшилось лише на 19%. При цьому частка вітрових і сонячних електростанцій, які складають половину всіх енергогенеруючих потужностей, становить 24,6%, а ціна електроенергії зросла на 50%.
Поза тим ми все ж таки маємо подякувати національним особливостям українських реформ. Завдяки динамічно зростаючим показникам у платіжках, українці дуже швидко підвищують обізнаність та розвивають математичні здібності. Оскільки за все і завжди платить споживач.