Без тіні іронії хочу сказати, що як раз наші громадяни – хоробрі, оскільки після неодноразових обманів – все ще довіряють фінансовій системі країни. Станом на 31.12.2015 обсяг депозитів населення у банківській системі склав 20,8 % від ВВП. Вони досить мудрі, оскільки більшу частину зароблених доходів зберігають «під матрацами», керуючись принципом «краще синиця в руках, ніж журавель – у небі». За оцінками експертів наразі обсяг готівкових доларів, який знаходять у населення, складає від 90 млрд до 150 млрд дол. США, в той час як ВВП в доларовому еквіваленті у 2015 році склав 90,3 млрд дол. США. Щодо того, чи мають наші громадяни хист до використання грошей, я не маю можливості оцінити, оскільки в Україні немає широкого набору альтернативних інструментів їх використання. Ані ефективно діючих пенсійних та інвестиційних фондів, ані розвинутого фондового та страхового ринків, ані іпотечного кредитування і т.і.
Разом з тим, їх існування – це робота «сміливих». І саме про це я хотів би трохи більше сказати. Проаналізуємо ефективність роботи основних елементів фінансової системи України.
Бюджетна система країни
Проведення переговорів з реструктуризації боргів, замороження соціальних стандартів, посилення податкового навантаження на економічних агентів – все це ті рішення, які були прийняті владою з риторикою про те, що українці жили «невідповідно до своїх достатків». Що ми маємо де факто із виконанням державного бюджету у 2015 році – на фоні глибоких рецесійних процесів в економіці (падіння ВВП у 2015 році склало 9,9%) перевиконання доходів сягнуло 2,4% від плану на рік або 15,6 млрд грн. Перевищення планових показників спостерігалось за такими основними бюджетоутворюючими податками як: податок на доходи фізичних осіб, акцизний податок, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, що займають більше 40% від податкових надходжень зведеного бюджету.
Тобто бюджетна система у складному 2015 році решту суб`єктів (населення та сектор НФК) зробила біднішими, забравши у них більше ресурсу, ніж планувалось при прогнозованому падінні ВВП на 5,5%. Такі дії мали б сенс лише у випадку, коли бюджетна система була б більш справедливою та ефективною у розподілі ресурсів ніж решта суб`єктів господарювання. Але для України це твердження апріорі не вірне. Кілька фактів. Так, до грудня 2015 року бюджетні кошти накопичувались на рахунках Уряду (залишок коштів на єдиному казначейському рахунку (ЕКР) на початок грудня складав 48 млрд грн, це найбільший показник за роки незалежності), в той час як більшість розпорядників бюджетних коштів, переважно на місцевому рівні, й найбільш незахищені верстви населення відчували значні фінансові складнощі в умовах знецінення їх фінансових ресурсів внаслідок девальваційних та інфляційних шоків, а рівень капітальних видатків становив 34 млрд грн за січень-листопад 2015 року (дещо більше половини від запланованого обсягу на 2015 рік (58,5%)) і не відповідав потребам фінансування для досягнення стабілізації виробничої сфери та інфраструктурної складової, яка знаходиться в достатньо занедбаному стані. Кошти ЕКР (81%) були використані лише протягом грудня, що суттєво зменшило їх ефективність. Як наслідок, якщо впродовж 11-ти місяців зведений бюджет формувався з профіцитом у розмірі 20 млрд грн, то за підсумком 2015 року сформувався дефіцит у розмірі 31 млрд грн.
Інший приклад. Всім добро відомо, що з бюджетною системою тісно пов'язаний такий інструмент державного управління, як державні цільові програми (ДЦП). Нещодавно Мінекономрозвитку оприлюднило моніторинг виконання ДЦП у 2015 році, який дозволяє зробити два простих висновки: перший – українська влада має значний резерв економії бюджетних ресурсів, не пов'язаний із заморожуванням соціальних виплат; другий – «сміливі» не зацікавлені в оволодінні навиками ефективного використання коштів, оскільки жодний державний замовник не розробив із прийняттям ДЦП методики оцінки ефективності виконання ДЦП. Тобто інструмент ДЦП – це інструмент для «сміливих», а не розумних та ефективних управлінців.
Отже українська бюджетна система – це зразок неефективного витрачання коштів. Вона не має стратегічного планування, а запроваджене планування за цілями є профанацією. Реформа бюджетної системи є такою ж необхідною, як і реформа податкової системи. Адже повертаючись до початку статті, найбільше мистетство – це не збирати кошти, а розумно витрачати.
Банківська система
Дана сфера переживає не найкращі свої часи.
Довіра населення до фінансових установ в черговий раз втрачена ще кілька років тому. Й наразі населення, яке ще не відійшло від шоку останньої девальвації гривні, в очікуванні наступної нестабільності на валютному ринку та майбутньої «зачистки» банківської сфери від ненадійних установ. Лише за 2015 рік банківську ліцензію відкликано у 44 банків.
Тобто банківська система України виявилась не здатною виконати одну з основних своїх функцій – збереження вартості отриманих населенням доходів.
Результатом цього є відтік коштів з банківської системи та надання переваги населенням зберігати свої заощадження «під подушкою й переважно в іноземній валюті». Так, за два роки (2014-2015 рр.) майже 59 млрд грн було вилучено населенням коштів з депозитів у національній валюті.
Але на сьогодні відтік депозитів населення – це не єдина проблема, з якою стикається вітчизняна банківська система. З іншого боку, через зниження ділової активності відбувається збільшення обсягів заборгованості перед банками, у зв’язку з чим, банківська система зазнає втрат та демонструє свою неспроможність протистояти внутрішнім та зовнішнім шокам. Так, станом на 01.01.2016 частка простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів збільшилася до 22,1 %, що значно більше навіть ніж за підсумком 2008-2009-х років, коли частка простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів станом на 01.01.2009 становила 2,3 % та станом на 01.01.2010 – 9,4%. В умовах значного відтоку депозитів, посилення боргового навантаження внаслідок девальвації, для банківського сектору вкрай гостро постає питання залучення рефінансування з боку НБУ, як кредитора останньої інстанції. Проте, вартість такого залучення коштів наразі надвисока, що створює перепони для подальшого розвитку банківської системи. Так, за 2015 рік середньозважена ставка за всіма інструментами становила 25,22%, що є одним із найбільших значень з 2001 року.
І хоча рівень достатності регулятивного капіталу (Н2) за підсумком року відповідав нормативному значенню НБУ (станом на 01.01.2016 – 12,74% при нормативному значені НБУ – більше 10%), однак про наднизьку здатність банківської системи до погашення своїх зобов’язань своєчасно та в повному обсязі свідчить формування збитковості активів та капіталу банків, що спостерігається вже впродовж двох років (станом на 01.01.2016 – «мінус» 5,46% та «мінус» 51,91% відповідно, що є значно вищім навіть ніж за підсумком кризового 2009 року (станом на 01.01.2010 рівень збитковість активів становив 4,38%, збитковість капіталу банківської системи – 32,52%)). Як наслідок, породжується високий рівень ризику, що приймають на себе кредитори та вкладники банку, що, у свою чергу, звужує можливості банків до залучення та ефективно витрачання капіталу.
Отже, банківський сектор вітчизняної економіки не виконує свої основні функції – збереження грошей та ефективний перерозподіл фінансових ресурсів серед інших секторів/видів економічної діяльності, а отже, не може забезпечити повноцінну підтримку економічних реформ.
Про інші елементи фінансової системи країни – фондовий ринок, страховий – загалом немає чого говорити, вони і раніше не виконували своїх функцій, а зараз – і подавно.
За таких умов фінансовий стан підприємств та населення лишається критичним.
Впродовж двох років (2014-2015 рр.) формувався від’ємний фінансовий результат діяльності підприємств до оподаткування («мінус» 230,6 млрд грн або 11,6% ВВП у 2015 році та «мінус» 389,1 млрд грн або 24,8% ВВП у 2014 році). В той час, як у 2009 році (року впливу світової фінансової кризи) фінансовий результат діяльності підприємств мав на порядок менші, ніж наразі, негативні значення («мінус» 45 млрд. грн. або 4,8% ВВП).
Крім того, основною проблемою в даних умовах господарювання є несвоєчасне та неповне виконання суб’єктами своїх зобов’язань, тобто порушення домовленостей між сторонами, в першу чергу, щодо строків оплати та поставки товарів, робіт, послуг.
Звичайно, причиною такого становища є величезна кількість як внутрішніх, так і зовнішніх факторів (падіння цін на світових ринках, політично вмотивовані рішення РФ). І, звичайно, така ситуація в реальному секторі економіки негативно впливає і на стан фінансової системи, адже в економіці все взаємопов`язано.
Але виникає питання: що є причиною – безграмотна фінансова політика уряду та НБУ чи знову в усьому винне населення та реальний сектор. Мабуть питання риторичне.
Як під час військових дій, фактичної втрати ринків стратегічного торгового партнера, загострення конкурентної боротьби на світових ринках можна вижити реальному сектору. Лише за умов проведення грамотної фінансової політики, спрямованої на визначення чітких пріоритетів розвитку та створення відповідних фінансових інструментів їх підтримки. Чому під час кризи 2008-2009 років в окремих країнах приймалися рішення щодо зменшення податкового навантаження та підтримки підприємств в отримані фінансових ресурсів для розвитку (зокрема, у Великобританії було відкликано на рік стягнення податку на придбання будинків, Італії та Польщі запроваджено систему тимчасових інвестиційних пільг для бізнесу, а також надання підприємцям гарантії в отриманні банківських кредитів тощо), також приймались та розширювались програми стимулювання розвитку окремих галузей (зокрема програми заміни старих атомобілей на нові у Німеччині, Франції, Італії).
Разом з тим, в Україні приймаються протилежні рішення – фіскальна консолідація (підвищення податків та скорочення видатків) та жорстка монетарна політика, із захмарними значеннями відсоткових ставок, введенням жорстких адміністративних обмежень на валютному ринку, грошовим голодом.
За таких умов єдине, що лишається реальному сектору та населенню – якось виживати самостійно.
Населення – рецепт виживання.
В Україні, враховуючи, що однією з основних форм заощаджень є доларизація частини доходу, переважно у період нестабільності та кризових процесів спостерігались тенденції до збільшення схильності населення до заощаджень на тлі погіршення споживчих настроїв. Але у 2015 році спостерігалась зворотня тенденція - зниження схильності населення до заощадження.
Так, у 2015 році порівняно з 2014 роком номінальні доходи населення зросли на 15% (у 2014 році – на 2,6%). Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 15,6% (зменшився на 0,8% відповідно), а реальний наявний дохід, визначений з урахуванням цінового фактору, зменшився на 22,2% (на 11,5%).
При цьому, схильність населення до заощаджень зменшилася з 2,7% у 2014 році до 0,5% у 2015 році. Перерозподіл коштів населення переважно стосувався зменшення приросту фінансових активів (на 89,2%), а саме відтоку коштів по грошовим вкладам та заощадженням у цінних паперах («мінус» 5,6 млрд. грн. у 2015 році) у зв’язку зі дестабілізацією ситуації та втратою довіри до банківської системи.
Але, якщо у попередніх роках зазвичай відбувалася переорієнтація форм здійснення заощаджень з грошових вкладів та вкладів у цінні папери до вкладень в іноземній валюті, то наразі значні адміністративні обмеження на валютному ринку, введені регулятором, породили тіньовий ринок, з одного боку, з іншого – відсутність підтримки доходів населення, зокрема за рахунок збільшення доходів від трудової діяльності, при збільшені вартості життя призвели до необхідності населення використовувати свої заощадження, накопичені у минулих роках, на поточні потреби. Так, відтік заощаджень населення в іноземній валюті у 2015 році склав 47,4 млрд. грн. в той час як, наприклад, у кризовому 2009-му році при збільшені схильності населення до заощаджень (до 12,1 % з 8,2 % у 2008-му році) заощадження в іноземній валюті зросли у 2,3 рази.
Відповідно міжбанківський готівковий ринок починаючи з лютого 2015 року – майже весь рік генерував нетто-продаж іноземної валюти населенням – за 2015 рік чиста купівля валюти банками у населення склала 1 548 млн. дол. США, в той час як у 2009 кризовому році – навпаки чистий продаж валюти банками становив 8 384,1 млн. дол. США.
Ні Уряд, а ні Національний банк і досі не впроваджують дієвих заходів, спрямованих на виправлення ситуації. Якщо ми, як вже декларується, досягли відновлення макроекономічної стабільності, чому не переходимо до політики стимулювання розвитку. Ми продовжуємо жити із бюджетом, схваленим в порушенням норм закону, і спостерігати за «банкопадом» (станом на 28.03.2015 за інформацією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасову адміністрацію введено у 5 банках, в стадії ліквідації знаходилось 68 банків).
Наразі всі рішення щодо державної політики приймаються «кулуарно» й необізнаність суспільства щодо подальших кроків з боку Уряду та Національного банку лише посилюють невпевненість щодо майбутнього національної економіки у найближчій перспективі.