Сайт LB.ua/Економіка пропонує вашій увазі лекцію Лєшека Бальцеровича "Інституційні системи, шоки та економічне зростання". Виступ відбувся перед випускниками Київської школи економіки (KSE) у травні 2011 року у готелі "Прем’єр-палац":
"Всі хочуть бути багатшими..."
300 років тому всі країни були бідні. Тепер ми бачимо різницю між, скажімо, Британією і Китаєм, що має набагато менший дохід на душу населення. Що ж сталося? Чи цей дохід на душу відображає економічне зростання? Хтось почав це зростання раніше – Західна Європа, США, Японія, Австралія. А деякі країни мали набагато складнішу історію, наприклад, Китай. Ми тепер вражені їхнім зростанням, але це і надалі бідна країна, тому що, він був джерелом цікавих винаходом для Заходу, але Китай 200 років не ріс. Складна історія XIX-XX століття була тому причиною. Зростання почалося лише наприкінці 70-х років минулого століття, і це було велике надолуження.
Отже, зростання надзвичайно важливе, воно визначає, чи люди бідніші чи багатші. Всі хочуть бути багатшими, більшість, принаймін. Отже зростання - це прагнення мільйонів людей, що хочуть бути заможними. Але ці прагнення не виливаються автоматично в економічне зростання. Економіка дає економічне зростання, а не потужна армія. Ми можемо навчитися від колапсу Радянського Союзу - потужна військова держава без потужної економіки. Ми бачимо, що зараз відбувається в Лівії. І ми бачимо Британію та Францію, їх фінансові труднощі. Бачимо, наскільки важливо мати потужну економіку. Це дуже важлива проблема не лише для науковців, але й для кожного.
Чого сподіватися після колапсу соціалізму? Економічного зростання, тому що ми хочемо ліпшого життя. На тему економічного зростання написано мільйони сторінок і мені треба зосередити увагу на конкретиці.
В емпіричній економічній науці ми маємо практичні спостереження. Нещодавно я опублікував книжку в Польщі, яка буде перекладена російською та англійською мовами, про різні траєкторії країн. Ми обрали кілька країн, що колись в певний момент мали той самий дохід на душу населення, а далі їхні траєкторії змінилися (див. слайди).
Як бачимо, Мексика та Іспанія у 1960 році – однаково бідні, а далі ми бачимо відмінні траєкторії. І зараз Іспанія набагато заможніша, 150% на душу населення проти Мексики. Одна з причин цього полягає в тому, що Мексика пережила більше шоків, більше сповільнення (ви бачити їх у колах на графіку).
По деяких країнах в деякі періоди траплялися такі зриви. Скажімо, йдеться про учать різних країн в автомобільних перегонах. Щоби виграти ці перегони на 1000 миль, то треба мати добре авто. Якщо це якийсь соціалістичний Trabant, то ви не виграєте. Отже, змагаються поганий і добрий автомобіль. Перемагає той, хто має вищу швидкість, але треба уникати аварій та поламок, які затримують ваш рух, а також враховувати той факт, хто за кермом. Це і економічна політика, вона залежить від політичних установ, від осіб, чия воля багато важить.
Ще один приклад – Австрія та Швейцарія. Швейцарія пережила шок через те, що їхній франк був занадто сильний. Різниця між Польщею та Україною була невеликою 20 років тому. Але в траєкторії української команди ви бачите спад у ВВП порівняно з Польщею, і це багато що пояснює у відмінностях між Польщею та Україною. Важливо розуміти, чому так сталося.
"Приватна власність – це не достатня умова"
Різні траєкторії зростання по різних країнах. Країни відрізняються в тому, чи великі були сповільнення та зриви, а також швидкістю зростання своїх економік. Я б виділив два чинники, які впливають на економічне зростання. По-перше, це ті сили, які постійно діють. І, по-друге, ті, які відповідають за зриви і зростання, якщо такі трапляються. Це сили зумовлені обставинами, вони тривають 20-30, 50, може 70 років, але вони не вічні.
Наприклад, ви маєте мало робочих місць. Скажімо, 60% громадян працює, інші – або пенсіонери, або інваліди. Якщо ви змінюєте політику, то більше буде зайнято, від 60 до 80%. Скажімо, з деяких причин ви маєте величезну бюрократію, вона у вас розрослася. Бюрократи часто є непродуктивні або негативно продуктивні, вони перешкоджають продуктивності та підприємництву. Якщо їх перевести на інші посади, вони зможуть працювати ефективно, і буде економічне зростання. Але не всі бюрократи зробляться продуктивними працівниками.
Отже, це конкретні, зумовлені ситуацією механізми зростання. І щобільше в мене таких джерел, тим краще. Ви можете швидше зростати, бо ви можете уникати відхилень.
Греція нині в центрі уваги з певних причин. Але такий парадокс – Греція нині має більше шансів на прискорене зростання, аніж Німеччина. Тому що Греція, яка має набагато гіршу економічну систему, може розвиватися з потрібними реформами. Наприклад, у Греції пенсійний вік – лише 67 років. Отже, Греція може надолужити втрачене. Можуть бути ліпші послуги, товари, інноваційні механізми зростання.
По тих країнах, що наздоганяють, бідніших країнах на початкових фазах допоможе перенесення технологій. Ми не можемо стати Америкою, але ми можемо взяти технології, що з’явилися в різних місцях. Отже, мірило запозичення інше в незаможних країнах. Без передачі технологій не можна розвивати бідні країни.
Усі заможні країни стали такими, тому що було перенесення технологій. Але для того, щоб зростати по-новаторському, потрібна правильна установча система. За часів панування соціалізму спроби модернізуватися зазнавали поразки через те, що соціалістична система була ворожою до новаторства. Лише у військово-промисловому комплексі були певні прориви, але дуже дорогі. Є такий жарт: найбільші здобутки у соціалістичному новаторстві – це кубик Рубика. Це був прорив соціалістичного табору. Не тому що у Радянському Союзі були дурні люди, а тому що система була така.
Поліпшення системи зазвичай називається реформами. Щоби можна було зростати, розвиватися по-новаторському, економіка має бути приватною. Зазвичай держава намагається модернізуватися, але такі спроби дуже рідко зазнають успіху, зазвичай вони зазнають поразки. Ось чому потрібна приватна власність.
Але приватна власність – це не достатня умова. Це лише необхідна умова. Потрібні засоби конкуренції, коли ліпші підприємства мають перевагу на ринку. Вони можуть розвиватися, заможнішати. А ті, хто програють, мають платити за наслідки, навіть банкрутувати. Без такого механізму нема конкуренції.
Як же ця система розвивається. По-перше, треба прибрати протекціонізм. Закрита економіка не може мати конкуренції. Польща та Україна – не невеликі економічні держави. Ми гіганти проти Естонії і навіть Чехії, але ми порівняно невеличкі країни.
По-друге, коли ви втрачаєте на ринку, але маєте субсидію від держави, то це підриває конкуренцію, бо немає ризику.
По-третє, ви маєте несправедливе ставлення до різних груп бізнесменів. Хтось має вищий захист, бо пов'язаний з владою політично, а решта підприємців зазнає дискримінації. Не може бути конкуренції за таких умов.
Олігархічний капіталізм дуже поганий з погляду конкуренції. Не лише через несправедливість та нерівність, але і через неефективність. Дуже важливо мати та підтримувати конкуренцію. Це четверта сила, конче потрібна для зростання. Без неї не можна обійтися.
"Кризи та зриви зростання"
Тепер про другу групу чинників – це кризи та зриви зростання. Що спричинює такі зриви? Я маю на увазі не просто рецесію ринку, бо це неминуча річ, її неможливо оминути. Речі глибинніші, триваліші. Ось перелік таких чинників.
Перше – погана демографія, старіння людей. Якщо старших стає більше, трудящих стає менше, якщо немає якоїсь іншої політики на компенсацію цього... Це питання виникає в багатьох країнах. Особливо старіють жінки, а не чоловіки, які набагато раніше помирають. Якщо ми не компенсуємо це старіння, не надолужуємо це зменшення людності, то це сповільнює ваше зростання.
Друге - зовнішні шоки та потрясіння. Чим більша країна, тим більше ризиків. Найбільша економіка в США, саме тому економічна криза в 2007-2008 роках почалася в США. Але ми не говорили про кризу, яка була в Японії на початку 90-х років, тому що Японія не така велика, щоби спричинити до світової кризи. До регіональної – так, але не світової. Отже, добра політика, яка виходить з Америки, нас цікавить. Але ми не можемо багато впливати на їх політику.
Інші зовнішні шоки - стихійні лиха (приклад цьому – нещодавнє цунамі в Японії), війни та внутрішні конфлікти – дуже багато бідності через це в Африці…
Погані реформи. Недосконалий соціалізм завжди поганий, від нього ми згортаємося до поганого капіталізму. За це платимо свою ціну, бо це деструктивні реформи,що не дають розростатися приватній власності. У країні зростають податки, економіка уповільнюється. І якщо держава домінує, то скрізь ми бачимо поразки. Жодного позитивного прикладу економічного успіху соціалізму.
І класичний приклад: Північна і Південна Корея. Та сама нація, та сама культура, один народ, дві системи, та ще й дуже відмінні. 50-го року вони були однаково бідні. Тепер на 2005 рік 7% належало Північній проти Південної Кореї, а 5 мільйонів корейців загинуло. Інституційна система дає цю відмінність. Навіть впродовж 50 років ми це відчуваємо.
Найкрайніші приклади – Східна і Західна Німеччина. Та сама країна, той самий народ, поділений на дві системи. Наслідок такий: під час воз’єднання Східна Німеччина мала той самий дохід на душу населення, що і Західна Польща та Іспанія 50-го року. 90-го року ми мали 42% того, що мали іспанці.
Отже, соціалізм – це домінування політики чи держави, і скрізь він зазнає поразки. Якщо рухатися в цьому напрямі, то незалежно від рецептів нас чекає неминуче фіаско.
Багато людей на Заході, коли чують слово "криза" за умов капіталізму, гадають, що капіталізм переживає кризу. Це помилка. Кризи стаються за різних політичних систем.
"Поганий капіталізм – це кумівський капіталізм"
Навіть капіталізм має різні системи. Ось короткий огляд криз різних систем.
Хотів би почати із соціалізму. Соціалізм, дехто називає це комунізмом, це концентрація політичної влади та державна власність на все. Фактично це власність людей, що працюють на державних підприємствах. І якщо така влада потрапляє до рук криміналу або просто невідповідальних людей, це призводить до катастрофічних результатів.
Наприклад, це великий стрибок у Китаї. Мільйони загинули, і економіка зазнала поразки. Ми бачили такий саме приклад у СРСР, особливо в Україні. Отож, концентрація влади рано чи пізно призводить до поразки.
Дуже багато країн мають "квазісоціалістичний" устрій. Це не соціалізм, але держава чи політична верхівка домінує у суспільстві, в економіці. І залишається якийсь клин для приватного сектору. І ми бачимо, що це зазвичай нафтодобувні країни. Наприклад, Саудівська Аравія з найбільшими запасами нафти. Це все нагадує нам той анекдот про соціалізм, коли питають: «Що станеться, якщо у пустелі Сахара побудують соціалізм». А відповідь така: «Не стане піску, ось що станеться!»
Отже, те саме сталося в Саудівській Аравії. В них багато нафти, але вони розтринькали своє багатство. Те саме ми спостерігаємо у Ірані. В них немає генеральних секретарів, там вони по іншому звуться - аятола, але це не змінює суті. Це політичний контроль, який призводить до поганої політики.
Дуже багато є різновидів капіталізму. Він визначається домінуванням приватної власності. Але поганий капіталізм – це кумівський капіталізм (crony capitalism), де частина має переваги. Брати президента в деяких країнах чи однокласники. Це означає, що влада захищає таких друзяк від банкрутства. Наприклад, за Мухаммеда Сухарта в Індонезії сталася криза. І фінансисти не розуміли, що сталося. А там боржники вважали, що не мають ризику, що не можуть збанкрутувати. Отже, привілейовані бізнесмени отримували дешеві кредити і зростали дуже швидко, допоки не настала криза. Отже кумівський капіталізм передбачає привілейовані групи, не обов’язково олігархи. Але це все одно підриває конкуренцію, призводить до надмірного кредитування, стається вибух – булька лопається.
Попередні висновки такі. Незважаючи на суспільну думку, концентрація політичної влади у капіталізмі так саме призводить до поразки. Йдеться про неподільну політичну владу, у якої не має стримування і противаг.
Нормальний капіталізм. Той, що ми бачимо в США та країнах Західної та Центральної Європи. Вони також не однакові. Вони мають різні бюджети, гнучкість ринків, і трудового ринку зокрема. Але найголовніше, що ці країни не мають привілейованих груп, які мають перевагу. Безперечно є якісь дружні зв’язки, але в цілому політика там спирається на підприємців.
"Забагато людей вірили у Діда Мороза"
Там кризи також стаються, і я виділяю такі види криз.
Податкова або фіскальна. Коли забагато грошей бюджет витрачає систематично. Це означає, що бюджетні витрати зростають занадто швидко. Це ми бачили у Греції – приклад надмірних видатків. Чому? Тому ще забагато людей вірили у Діда Мороза і чекали на подарунки. Це інфантилізм, там люди вели себе як діти. 10-15 років вони вірили в казку, вірили політикам – Дідам Морозам. І як всі ці обіцянки-цяцянки фінансувати? Політики обіцяють багато, а після цього ще й виконують свої обіцянки! Більше сплачують у державному секторі, збільшують пенсії, підтримку інвалідів… Як це все фінансувати? Треба нагромаджувати борги. Аж поки фінансова криза не призведе до того, що ніхто не дає дешевих кредитів. Отже головне у фіскальній кризі – це зростання видатків завдяки політичним Дідам Морозам. Криза змінює віру у Діда Мороза.
Фінансова криза. Вона почалася у фінансовому секторі, з декількох банків, інвестиційних та пенсійних фондів. Багато хто вірив – і неправильно, я гадаю, - що фінансовий сектор мав якісь хиби. Насправді була неправильною політика. Занадто швидко розвивався ринок кредитування, був "бум кредитування". І це призвело до кризи. Так сталося в Україні. На 15% впав ВВП в 2009 року, і лише частково від зовнішніх причин. Вони, звісно, були, але був і «кредитний бум». Так само постраждала Іспанія, і зараз ми спостерігаємо наслідки. Це було і у балтійських державах, у Ісландії. Так що треба бути обережним з кредитуванням.
І фіскальна, і фінансова криза можуть бути пов’язані. Це ми бачимо в Іспанії. І це ускладнює вихід з кризи. Бо фінансові проблеми зменшують податкові надходження, і вже неможливо скорочувати бюджет, і з’являються дірки в бюджеті, і зовнішні запозичення. Є і зворотній зв'язок від фіскального до фінансового сектору. Ми це бачили у Греції якраз. Якщо ви систематично багато витрачаєте, ви мусите шукати гроші, ви випускаєте державні облігації, які хтось скуповує. Зазвичай це банки. І коли ці облігації втрачають свою вартість внаслідок того, що держава вже не може їх обслуговувати, втрачають банки. І після цього Європейський Союз пропонує кредити Греції. Не через солідарність, як вони люблять говорити. А через те, що вони рятують свої банки. Наприклад, Франція має 50 млрд євро у грецьких банків, Німеччина трохи менше… І це важливий зв'язок.
Є рудименти соціалізму в капіталістичній системі. Це установи, які заполітизовані. Це родимі плями соціалізму. Наприклад, у США ми маємо Fannie Mae та Freddie Mac. Вони субсидують іпотечні кредити на житло. Занадто швидко це робилося, і через це стався іпотечний бум. Це все було пов’язано з Сенатом, бо ці компанії мали там своїх людей. І як же подолати цю проблему?
В Німеччині та Іспанії ми маємо дві частини банківського сектору. Так, у Німеччині є приватні Deutsche Bank та інші акціонерні банки. І є державні Landesbank, банки урядів земель. В Іспанії є приватні банки, але є і державні. Відсоток неприватних банків зростає перед кризою. Тобто власність сигналізує про кризу.
"Що відбувається після кризи?"
Поки що немає добрих досліджень щодо того, як йде економічне зростання у перспективі по кризі. Що відбувається після кризи? Ми бачимо велике розмаїття. Ми переймаємось короткими спотиканнями, а не перспективою. Чому в Японії така довга рецесія, таки довгий спад? Ніхто не розуміє. По деяких країнах обставини після кризи склалися такими, що зростання лише уповільнилося. І це перший варіант.
Ліпше, коли ви втратили, але після цього повернули високі темпи зростання.
І найліпший випадок, що ви ще й прискорили зростання. Не просто надолужили те, що втратили, а ще й більше знайшли.
І є питання, чому є такі різні висновки з кризи. Пояснення немає. Але я можу запропонувати чотири пояснення. Це може бути випадок. Можлива, криза тут ні до цього, це можуть бути інші якісь чинники зростання. Винаходи, наприклад. У США довго думали, що комп’ютерні, інформаційні винаходи дадуть поштовх. Але ця хвиля зчахла, зупинилася. Отже, зростання може уповільнитися, і не через кризу, а через цей чинник – інновація вже не дає такого ефекту, вона вже не діє.
Ще одне пояснення – це відмінності країн. Якщо, наприклад, ви маєте різне співвідношення боргу до ВВП. Зменшуються темпи зростання тому, що інвестори вже не несуть гроші і песимістично сприймають перспективи отримати прибуток. У Греції 150% було співвідношення боргу до ВВП, і вже було зрозуміло, що так не може більше тривати, що має бути уповільнення. Не можна утриматись від того, щоб не зменшувати борг. А якщо є великий приватний борг до ВВП (це називається leverage, "фінансове плече" у фінансовому жаргоні), то приватні компанії починають витрачати менше, бо бачать, що великі борги. І це затримує зростання у порівнянні з тим моментом, коли такого співвідношення ще не було.
Третє – якщо економічна система перекривлена і збочена, якщо вона неконкурентна, а державний сектор завеликій, то це призводить до бідності. Але якщо це реформувати, то починається шлях до багатства. Це було у багатьох країн, що розвиваються. Вони почали реформи, і знайшли великі ресурси для зростання.
Дуже важливим є ваш ринок праці. Занадто "непорушний", негнучкий ринок може бути. Іспанію, наприклад, порівняємо із Британією – це дуже повчальне порівняння. Вони дуже схожі, мали один той самий шок, кредитний бум, іпотечний бум, потім вибух і рецесія. Іспанія трохи кращу ситуацію навіть мала у 2008-2009 роках, ніж Британія. Але в Іспанії безробіття підскочило до 10-20%, а у Британії лише трішечки воно зросло. І чому ми маємо різні реакції? Різниця полягає у структурі ринку праці. У Іспанії було дві категорії працівників. Перші звуться "внутрішні" працівники, працівники-інсайдери. Їх майже не можна зрушити з місця завдяки особливостям законодавства. І друга категорія – це працівники на гнучких контрактах. Їх можна коли хочеш звільнити. Отже, «внутрішніх» не можна було звільнити, і тоді «зовнішніх» звільнили дуже швидко. В Британії такого не було, там був більш гнучкий ринок праці. Отже, гнучкий ринок кращий.
І важливо також те, яка політика обирається після кризи. Невідомо, скільки мають діяти стимули фіскальні. Чи не передали куті меду у США? Які наслідки цього стимулювання у США. Спочатку ефект нібито був, але швидко настало розчарування. Три мільйони робочих місць важко було знайти. І якщо зростає при цьому державний борг, це може бути тягарем на майбутнє.
Це щодо фіскального стимулювання. Є ще й монетарне стимулювання, коли Центральний банк зменшує відсоткові ставки для комерційних банків. І у цьому немає суперечок. Є питання, як довго треба ці низькі відсоткові ставки тримати? Дехто вважає, що якщо вони задовго простоять, це ушкодить економіці.
Центральний банк США вирішив діяти іншим чином. Вони запустили "грошовий верстат". Думали, що це полегшить рецесію, що ці гроші можна буде пізніше витягнути з економіки. Але чи це так насправді? Коли долар послабився, це сталося через збільшення грошової маси чи спрацював інший чинник. Якщо зростають ціни на нафту, всі країни крім Саудівської Аравії та інших країн ОПЕК потерпають. Чи це через "верстат грошовий", чи інша причина?
Коли криза починається, треба починати реформи. Нема біди, щоб не вийшло гаразди, як то кажуть. Все залежить від того, як люди тлумачать причини кризи. В Аргентині була ринкова реформа дуже гнучка у 90-і, приватизація, лібералізація. Було покращення і зростання. А далі у 2000-у році була велика криза, поразка. Вони прив’язали песо до долару занадто міцно, і вони мали розірвати цей зв'язок. І що думали люди?
Люди думали, що криза сталася через те, що була ринкова реформа. Бо спочатку була реформа, а після неї криза. І ця криза надала владу популістським урядам аж на 10 років. Але чи це було правильне тлумачення? Аж ніяк! Я гадаю, що Аргентина впала не тому, що були ринкові реформи, а тому що ці реформи не були досконалими, усебічними, тому що розкрилися прогалини, фіскальна безвідповідальність, занадто млявий ринок праці. І все це вибухнуло.