Ще на початку 90-х років я чітко стояв на позиції, що Україна повинна мати землю в приватній власності. Цей рух за приватну власність на землю ми розпочинали разом з фермерами і тут сидить один з перших президентів Асоціації фермерів пан Шкарбан, який за собою вів перших першопрохідців. Були започатковані кроки з боку влади і були прийняті непогані рішення, власне, почало формуватися середовище, в якому могла б виникнути приватна власність на землю. Але чим ближче було до цього моменту, тим більше було проблем.
Ця сфера державного регулювання, яка відноситься до землі, стала найбільш корумпованою в Україні. До наших дебатів ми говорили про те, що в Обухівському районі Київської області вже три роки не можуть знайти голову рай управління з печаткою і з правами власності на землю.
Світовий банк потратив не один мільярд доларів, щоби допомогти Україні створити єдину централізовану базу даних прав власності на землю. Де та база – ніхто не знає, де гроші – ніхто також не знає. Буде за це відповідати Міністерство юстиції чи Держкомзем? Середовище абсолютно непрозоре, не вистарчає трьох основних законів, їх можна прийняти. Прийняти їх поспіхом, як це зараз робиться, не буде правильно, бо треба навчити людину користуватися цим законом. Уявіть собі власників землі, дві третини з яких – це літні люди, як та бабуся зрозуміє свої права?
Звичайно, є ще інша, чимала проблема. Ми говорили сьогодні про привабливість аграрного бізнесу, про капіталізацію цього бізнесу і можна сказати, що сьогодні не найкращий час. І з точки зору вартості цього бізнесу, інвестиційної привабливості України, рівня корупції в Україні. В цих умовах, якщо торпедувати питання переходу до ринку землі, то можна створити у державі величезну проблему. Перша проблема буде соціальна, можливий вибух, тому що люди за півроку, за рік зрозуміють, що їх ошукали. А друга проблема, що це нічого не дасть, тому що під цей актив не можна буде залучити великі ресурси. За нашими оцінками, вартість землі сьогодні приблизно 500 дол. гектар. Якщо б умови були інші, то старт міг би бути від 3 тисяч доларів за гектар. А якщо динамічно розвивати цю галузь, то наша реальна вартість десь 8-9 тис. доларів один гектар. Помножити це на 34 млн, то ви побачити, що сьогодні ця сума становить 15 млрд. доларів можна залучити під цей актив, а в інших умовах це буде 70-80 млрд. доларів.
Тобто, йдеться не про те, що не треба ринку землі, йдеться про те, що до цього треба підходити з холодною головою і з гарячим серцем. Якщо слідувати цьому, то за 2-3 роки можна підготувати середовище, в якому починати цей процес. Якщо починати його завтра, то ми можемо створити великі проблеми.
Уявіть собі станок з цифровим управлінням, який випускає унікальні деталі. Той, хто його купив, має можливість заробити великі гроші. А якщо ці деталі непотрібні, або ті, хто його купив, не можуть зробити бізнес і заробити гроші? То кому цей станок буде потрібний? А якщо те саме перенести в Лівію, де відбуваються гарячі події, то взагалі цей станок нічого вартий не буде. Те саме відбувається і з нашою землею.
Я – за ринок землі, але робити це треба з холодною головою і з гарячим серцем.