«Рози. Фільм-кабаре», режисерка Ірина Стеценко
Картина Ірини Стеценко – рідкісний птах для українського документального кіно. Це не просто фільм про відомий музичний гурт Dakh Daughters – це мюзикл, де пісня і танець є частиною драматургічного сюжету. Упродовж 77 хвилин екранного часу легко й плавно слова і дії героїнь перетікають у вірші й музику і навпаки.
Та за вітальністю форми криються одні з найтяжчих сторінок сучасної української історії – Євромайдан, окупація Криму, війна на Донбасі. Це лише перший зовнішній суспільно-політичний шар. Є ще внутрішній інтимний, який розкриває роль жінки в революції, творчості, питання материнства і фемінізму. Сім героїнь, кожна з яких зі своїм характером й темпераментом втілює той чи інший образ жінки.
Іноді навіть здається, що всіх цих тем надто багато для однієї документальної стрічки. Та завдяки своїй формі та ритму, які уподібнюють його до пісні, глядач точно не занудьгує і не втомиться від перегляду. «Рози» пролітають швидко, але лишають в голові безліч думок. Та головне й непросте питання, яке ставить авторка: як же так сталося, що здобутки Революції зараз закриті в Музеї війни?
«Казка про коника», режисери Уляна Осовська, Денис Страшний
Історія про Анатолія Лютика, монаха-волонтера українського походження з Естонії. Ніби з казки добрий чарівник герой фільму допомагає і людям і звірам в «сірій зоні». Він збирає історії про доброту й природу для своєї рукописної книги. Навіть коли Анатолій мовчить, а робить він це більшість екранного часу, від нього неможливо відірвати очей. Зібраність й самоконтроль в кожній його дії захоплюють
Документальний матеріал поєднаний з анімаційними історіями, які робили аніматори зі студії Ridni Animation: Радіон і Марія Шуб та Мара Забашта. Це ще більше додає казкового ореолу історії й пом’якшує враження від реалій на територіях, які постраждали від війни на Донбасі.
Картина мала прокат в Естонії, а тепер її зможе побачити й український глядач.
«Земля Івана», режисер Андрій Лисецький
Перший документальний фільм режисера Андрія Лисецького, який раніше був відомий як оператор ігрового та документального кіно.
Перед глядачем розкривається чарівний світ художника-наївіста Івана Приходька. Протагоніст щирістю і подекуди дитячою наївністю привертає до себе увагу і симпатію глядача. В простій формі він розкриває складні теми й закони світобудови. Своїми знаннями він радо ділиться як з дітьми з початкових класів, так і з досвідченими художниками.
Візуальне рішення цієї стрічки близьке до картин героя. Домінують чисті світлі кольори, простота форм. Реалістичність оповіді про творчий процес, побут розбивають фантасмагорійні вставки й загадкових ритуалів, які проводить герой.
«Земля Івана» – ширше кількох соток біля хати герой й демонстрації творчого процесу, адже ця камерна історія – в тому числі і про експлуатацію самобутнього художнього таланту в капіталістичному світі.
«Сіль з Бонневілю», режисер Семен Мозговий
Можна сказати, що в цьогорічному Національному конкурсі Семен Мозговий – найдосвідченіший режисер. «Сіль з Бонневілю» – вже його другий повнометражний документальний фільм. У 2019 цей режисер переміг на фестивалі Docudays з картиною «Історія зимового саду» про доглядальницю павільйону квітникарства на ВДНГ.
Його нова картина про двох чоловіків, яких об'єднала пристрасть до мотоспорту і жага до швидкісних рекордів. Герої ночі й дні крутять гайки на старому мотоциклі в Україні. Це дає результат – вони їдуть надзвичайно мальовничими пейзажами на змагання в США. За драматургічною побудовою «Сіль з Бонневілю» нагадує голлівудський фільм про американську мрію.
Та життя куди складніше, а в українському документальному кіно – тим паче. Тому не варто очікувати простого щасливого фіналу. Після, здавалося б, кульмінаційного моменту, режисер ще довго не відпускає глядачів, демонструючи митарства українця поза батьківщиною і спонукаючи нас замислитися про вибір життєвого шляху.
«Май далеко – май добре», режисерка Ганна Ярошевич
Далеко в Карпатських горах сидить німець і розводить буйволів... Ні, це не початок неполіткоректного жарту, а історія, яку розповідає режисерка Ганна Ярошевич в документальному фільмі «Май далеко – май добре». Це фільм про пошук щастя, яке не в грошах і не в комфорті, а занятті улюбленою справою і єднанні з природою.
На тлі спокою і краси українських Карпат протагоніст бореться з такою кількістю труднощів, що хочеться крикнути йому з того боку екрану: «Та кидай ти все і їдь жити по-людськи в Німеччину». Але те, як він долає життєві перипетії захоплює і надихає, і показує, що одна маленька людина може відновити популяцію таких красивих та величних тварин як буйволи.
***
Цьогорічний Національний конкурс складається з п’яти досить рівносильних за своїм професійним рівнем картин, де в центрі стоїть людина-творць, яка змінює історію.
Десь ставлення режисерів до своїх героїв надмірно захоплене, десь – приправлене легкою іронією. Та, на щастя, це не «історії успіху», а фільми про пошук і становлення особистості, які при всій складності суспільно-політичного тла, пронизані оптимізмом і вірою в зміни на краще.
З програмою та розкладом Docudays UA можна ознайомитись на сайті кінофестивалю.