Кіноперегляди на карантині
Анна: Чи вплинув карантин на ваші глядацькі практики? І як глядача, і як критика.
Олів’є: У Франції було два місяці жорсткого локдауну. Спочатку в мене був місяць, коли я дуже багато працював, писав багато текстів, переглянув багато фільмів по роботі. Протягом другого ж місяця я багато надолужив з того, що давно збирався подивитися, та все відкладав. Зокрема, це класичні фільми. Другий місяць удома був для мене корисним, приємним, трохи «грайливим» часом.
Приємним відкриттям було те, що сінематеки викладали фільми онлайн, були онлайн-зустрічі з сінефілами.
Раніше моя робота була організована навколо виходів фільмів, тут же всі випали з такого ритму. Натомість з’явилася змога пропонували редакціям статті, які можуть бути корисними в цей час. Зокрема, для одного видання я писав такі рецепти з кіно, поради, як провести час. Карантин відкрив нові підходи.
Станіслав: Я також багато надолужував і передивлявся те, до чого не доходили руки. А ще в мене було прекрасне замовлення написати про південнокорейського режисера Хон Сан Су, який зняв 24 фільми. Мав час не поспішаючи передивитися всі його фільми – такий собі карантинний челендж. Я дивився один вранці на сніданок, ще один – на вечерю. Робив замітки, писав статтю. Крім того, намагався дивитися, що відбувається в культурі, окрім кіно, – в театральній сфері, наприклад, чи в сучасному образотворчому мистецтві. Адже ці галузі також впливають на сприйняття кіно.
Анна: Чи змінилися запити в сучасного глядача, коли є певні обмеження?
Сергій: Мені здається, не дуже змінилися. Діджиталізація кіно була і є. Можливо, з’явилося якесь розширення в асортименті вибору. Наприклад, у мене є підписка на деякі ресурси типу Mubi, який я зміг подивитися лише на карантині.
Станіслав: На мою думку, глядач відчув певну розгубленість перед потоком інформації. У цьому сенсі фестивалі і прокат давали зрозуміти, «куди» дивитися.
Анна: А з якими викликами зіштовхнулися наші французькі колеги?
Жульєт: Я продовжила б те, що говорив Олів’є – виникла проблема з темами, і при цьому з’явилася можливість писати про те, що допоможе людям. У мене також з’явився час передивитися дещо. Так, я переглянула ретроспективу Міядзакі та Трюффо.
Локдаун був моментом свободи для критиків, які змогли звернутися до того, що більше цікавить їх особисто. Я, наприклад, написала великий текст про Аньєс Варда. Ми почали знаходити місце для маленьких і не дуже відомих фільмів, яких ми не помітили б, якби не карантин.
Стрімінгові платформи vs колективні офлайн-перегляди
Анна: Чи є стрімінгові ресурси загрозою для традиції колективних кінопереглядів?
Жульєт: Не завжди було приємно, що деякі фільми опинилася на онлайн-платформах в обхід кінотеатрів – тут уже економічний аспект. Це дуже неоднозначне питання.
Лео: У нас дійсно неоднозначна ситуація в тому сенсі, що платформи дійсно шкодять такому колективному перегляду, перебуванню в кінозалах. Але пандемія триває. У Франції знову оголошена надзвичайна ситуація. У кінотеатрах відчутний брак блокбастерів, голлівудські студії не хочуть чи не можуть їх зараз випускати. Уже був випадок із «Тенетом», який мав би повернути глядача до кінотеатрів. Він зібрав доволі мало. Нещодавно ми говорили про «Джеймса Бонда», про те, чи варто продавати його «Нетфліксу» за якісь космічні суми. Такі фільми все одно мають десь виходити. Зокрема, постає питання і артгаузних стрічок. Де показувати кіно не масового спрямування?
Станіслав: Мені здається, що колективний перегляд повернеться. Навіть зараз, під час Київського тижня критики, всі бояться, хвилюються, але приходять до кінотеатру відчути цей дух. Кінотеатри мають бути, а ці платформи не зможуть їх замінити.
Дарія: Я тільки зараз прийшла в кінотеатр за весь час від початку карантину, хоча, якщо чесно, не можу пригадати, чи була в кіно у березні до локдауну. Я вважаю, що це величезний оптимізм – сподіватися, що все повернеться. Тут уже варто було б кінотеатрам провести якесь опитування. Таке дослідження спростило б це повернення. Зрозуміло, що відкриються не всі кінотеатри, і залів в Україні стане ще менше.
Стрімінги ж в Україні – хороша альтернатива для виходу українських фільмів. У нас мало кінотеатрів, і українські стрічки часто ставлять у них не у прайм-тайм, а на якісь ранкові сеанси, коли мало хто може прийти.
Також відчувається брак великого масштабного українського стрімінгу.
Є багато проблем: глядач невивчений, немає кінопрокатної підтримки з боку держави.
Підтримка кіновиробництва з боку держави
Анна: А як складається ситуація з підтримкою індустрії з боку держави у Франції?
Лео: Ситуація трохи парадоксальна. Держава допомагає – так, коли у червні почали відкриватися кінотеатри, держава виділила хороші кошти для відновлення їх роботи.
Однак зараз ми маємо комендантську годину, а отже, люди не можуть відвідувати вечірні сеанси, які складають більшу половину доходів кінотеатрів. Є допомога культурі, усій сфері. Також є враження, що усім хочеться ходити в кіно, люди працюють, втомлюються, тим паче в такий час, разом з тим не можуть прийти в кіно на вечірній сеанс.
Навіть поставало питання перенести сеанси на ранкові години – на 8-му ранку, наприклад. Однак, знову ж таки, як багато людей будуть вставати так рано перед робочим днем? Також люди з нашої кіноіндустрії намагалися запропонувати владі, аби квиток у кіно був як виправдання у комендантську годину, але така пропозиція не була підтримана.
Може статися враження, що ми розпещені, однак держава виділяє гроші на підтримку, а люди в кіно прийти не можуть.
Сергій: Я читав про аналоги колективних показів у онлайн-форматі, які були у США. Тобто люди купляли квиток і дивилися фільми на сайтах кінотеатрів. Чи було щось таке у Франції?
Лео: Тут американці виявилися більш вигадливими, ніж французи. У нас такого не було. Однак можна було винаймати зали на невеликі гроші і проводити сеанси на 20 людей, наприклад. Були кінопокази в автомобілях.
Жульєт: Деякі кінотеатри у локдаун щось придумували, наприклад – обговорення фільмів онлайн. Кілька кінотеатрів також зверталися до критиків за текстами. Тобто були такі ініціативи, щоб зберігати зв’язок з публікою.
Анна: Якщо не «Тенет», то яке кіно врятує прокат?
Дарія: «Дюна».
Станіслав: Кіно, яке дозволить відволіктися.
Сергій: Прокат врятує просто кінець пандемії.
Олів’є: З нещодавніх успіхів у нашому прокаті – це комедії, щось розважливе, однак більш авторське. Наприклад, якісь приємні роад-муві могли б. Усім хочеться якось відволіктися, розважитися.
Жульєт: У Франції завжди був смак до комедії. Популярні комедії завжди добре продавалися. Дистриб’ютори б’ються за такі фільми – це незмінна тенденція.
Анна: У нас у прокат після завершення локдауну повернулися деякі українські фільми. Оскільки не було західного продукту, який ми могли б показувати, був зроблений такий свідомий акцент на власні стрічки. А чи було таке у Франції? Чи бачите ви у локдауні потенціал для локального кінематографу, щоб вистрілити у прокаті?
Лео: Зараз усі відчувають страх, є фільми, які зараз знімаються, зрозуміло, що з додатковими правилами безпеки. Є криза, зрозуміло, що зараз буде менше грошей, які будуть інвестуватися у галузь. Дистриб'ютори інвестуватимуть у легкі фільми, не завжди хорошої якості, які швидше принесуть дохід. Це підкосить авторське кіно. Знову ж є питання, чи багато французьких фільмів будуть представлені на міжнародних фестивалях. Я побоююся зменшення цього фінансування.
Олів’є: Мені здається, це така рукавичка, яку можна вивернути в різні боки. Дійсно, ми бачили, як вистрілювали фільми, які не могли б це зробити раніше. Але дійсно є ризики, про які говорить Лео. Хоча я думаю, що в такі часи завжди з’являються якісь нові речі, які індустрія придумує. На нас ще чекають сюрпризи і, зокрема, позитивні. Мені хочеться в це вірити.
Сергій: А чи мав Лео на увазі про зменшення у фінансуванні, що дорогі фільми стануть дешевшими, дешеві – ще більш таким, а зовсім дешеві зникнуть? І за рахунок цього зменшиться і сам ринок. Це в довгій перспективі? Адже в найближчому майбутньому це дає змогу вийти наперед меншим фільмам, яких раніше не було видно за марвелами.
Лео: Я намагаюся нічого не передбачати, не прогнозувати. Я так себе вже переконував, що Каннський фестиваль відбудеться. Для нас важливо мати великі марвелівські фільми, вони приносять багато доходів, але ми перебуваємо в контексті, де до січня, до початку нового року, в залах не буде великих американських фільмів. Це зробить помітним маленькі фільми, зокрема французькі. Але в подальшому може не бути грошей на їхнє виробництво. Поки що взагалі не хочу робити таких прогнозів.
За онлайн-фестивалями майбутнє?
Анна: Усі ми зіштовхнулися з практиками онлайн-фестивалів. Чи дійсно за онлайн-форматом майбутнє?
Станіслав: З досвіду України фестивалі онлайн програли тим, які все ж відбулися в кінотеатрах.
Сергій: Якщо говорити про українські – вони не є великими ринками, тому тут доцільніше говорити про селекцію, у яких онлайн-фестивалі можуть програвати.
Анна: Як щодо, зокрема, Каннського фестивалю, про який вже згадав Лео? Що думають французькі колеги про існування такого масштабного кінофестивалю?
Лео: Питання, які стоять перед такими великими фестивалями, як Берлінський, Венеційський, Каннський – це ринкові фестивалі, на них приїздять тисячі, це неможливо в таких умовах. Але мені сподобалися маленькі офлайн-фестивалі, які відбувалися за межами Парижа, коли я зміг прийти до зали з невеликою кількістю людей з келихом вина.
Щодо міжнародних подій – їхній масштаб зменшиться, буде менше гостей. Так, можна буде прийти подивитися фільми в межах фестивалю. Але ж головна функція таких подій – зустрітися, поспілкуватися, багато речей відбувається саме при таких зустрічах. Навіть обговорювати фільми онлайн важче.
Анна: Можу підтвердити, бо наживо навіть ця наша зустріч була б продуктивнішою.
Як вижити маленьким кінотеатрам?
Анна: Питання з чату: «Щодо мережевих багатозальних кінотеатрів все зрозуміло, а як вижити маленьким кінотеатрам, які фільми порекомендували б і напрямки виживання?»
Станіслав: У нас не вистачає маленьких кураторських кінотеатрів, де через певний погляд можна побачити те, що не дійшло до глядача. Крім того, глядач тоді йшов би ще й на певні кураторські смаки, а отже, серед кураторів мали б бути люди, яким глядач довіряв би. У таких проєктів, мені здається, є шанси. Та й узагалі в Україні не вистачає маленьких незалежних кінотеатрів. Хоча в нас є кінотеатр «Ліра», який показує винятково українське кіно.
Анна: А чи є така практика у Франції? Чи можна покладатися на маленькі кінотеатри як на майданчик, який виживе в часи пандемії?
Жульєт: Треба сказати, що практика таких кіноклубів у Франції жива. Зокрема, ці кіноклуби влаштовують і деякі журнали. Так, наприклад, робить журнал «Cahiers du cinéma». Це зацікавлює, коли приходить режисер чи критик на показ. Такі проєкти навіть отримують хорошу фінансову підтримку.
***
П'ятий Київський тиждень критики відбудеться з 21 по 27 жовтня 2021 року.