Міжнародна програма
«Київський тиждень критики» відкриє «Крихітка зомбі» Бертрана Бонелло. Режисер відштовхується від історії Клервіуса Нарциса (описаної у книзі антрополога Вейда Девіса «Змія і веселка») — людини, яку поховали живою, перетворили на зомбі завдяки магії вуду та відправили працювати на плантації. У фільмі Бонелло Клервіус виступив дідусем головної героїні, а також приводом поговорити про пам’ять, колоніальне минуле й самоідентифікацію на тлі історії дорослішання.
«Крихітка зомбі» була представлена у Каннській програмі «Двотижневик режисерів», куди зазвичай потрапляють експериментальніші й радикальніші роботи, ніж в основний конкурс. Серед них опинився і гайповий «Маяк» Роджера Еггерса (LB.ua про нього писав у щоденниках із Каннського кінофестивалю) і «Примарні тропіки» Баса Девоса.
Бас Девос цього року випустив одразу дві стрічки (усього за п’ять років він зробив три фільми). Його роботи порівнюють з арт-інсталяціями, найпопулярніше слово, яке вживається для їх описання, — «поетичний», а самого бельгійського режисера називають надією європейського арт-кіно. Це все справедливо і для «Примарних тропіків»: звісно ж, поетичної роботи, що розповідає про мігрантку, яка на останньому метро проїхала свою зупинку і тепер змушена повертатися додому пішки. Судячи з опису, нас чекає мало не «Улісс», відзнятий на 16-міліметрову плівку.
Ще дві картини з Канн, вже з конкурсу, — «Атлантика» Маті Діоп і «Озеро диких гусей» Дяо Інаня. Фільм Маті Діоп досліджує місцеву специфіку через тонку призму африканської магії та звичаїв, плюс потрапляє у всі можливі фестивальні тренди 2019-го року. «Атлантика» отримала гран-прі журі Канн, тобто другу за значущістю нагороду. Не сказати, що це розповсюджена практика для сенегальского кінематографу, який пережив період розквіту у 1970-х, а вже в наступне десятиліття був майже позбавлений місцевого фінансування (Проте все не зовсім-зовсім жахливо. Наприклад, стрічка класика сенегальського кіно Усмана Сембена «Сховище» має у своєму активі перемогу в секції Канн «Особливий погляд»).
«Озеро диких гусей» — нова робота володаря «Золотого ведмедя» Дао Інаня. Режисер, як і у своїй попередній стрічці «Чорне вугілля, тонкий лід», занурює нас у неонуарну естетику Китаю. Тут буде все — злочинці, поліція і фатальна жінка. А ще жорстокість, без якої, здається, не обходиться жодна китайська драма.
Венеційські прем’єри «Київського тижня критики» — «Пофарбоване пташеня» Вацлава Маргоула і «Про нескінченність» Роя Андерссона. «Пофарбоване пташеня» стало фільмом-сенсацією Венеції. З нього втікали глядачі, що ті чорти під час сеансу екзорцизму. Справа не в чорно-білій естетиці чи тригодинному хронометражі, а в першооснові. Стрічка створена на базі роману Єжи Косинського польсько-американського письменника-містифікатора, який розповідав моторошні та жахливі історії, сповнені насильства, про своє дитинство під час Голокосту.
«Про нескінченність» значно добріший до глядача. Це ні на що не схоже рой-андерсонівське кіно, яке не обходиться без фірмових гіркої іронії та абсурдистського гумору. Цього разу через оповідь нас веде Шахерезада, яка, як відомо, навмисне затягувала оповідку в «Тисячі й одній ночі», щоб зберегти собі життя. Натомість Рой Андерссон знімає одну з найкоротших картин у своїй фільмографії. Ще один аргумент на користь цього кіно — за «Про нескінченність» Андерссон отримав нагороду як найкращий режисер Венеційського кінофестивалю.
Українська програма
В рамках «Київського тижня критики» вручається національна премія кінокритиків «Кіноколо». Два номінанти нагороди будуть показані в рамках програми — «Додому» Нарімана Алієва (так, це той самий фільм, що висунутий від України на здобуття премії «Оскар») і «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча — лауреат спецпризу журі секції East of the West фестивалю в Карлових Варах.
Крім новинок до цієї програми ввійшли один із шедеврів турецького режисера Нурі Більге Джейлана «Відчуження» (Нурі Більге Джейлан — постійний гість Каннського кінофестивалю і навіть володар «Золотої пальмової гілки» за стрічку «Зимова сплячка». На жаль, в Україні вона так і не вийшла у прокат), класична комедія часів Нового Голлівуду «Паперовий місяць» Пітера Богдановіча — нині трохи призабутого, але досі своєрідного автора, а також українська класика радянських часів — «Довгі проводи» Кіри Муратової та «Бич божий» Олега Фіалко. Ці чотири стрічки — джерела натхнення режисерів Нарімана Алієва й Антоніо Лукіча, які особисто їх відібрали.
Новий Голлівуд
Останній за списком, але не за значенням блок — ретроспектива «Нового Голлівуду». «Джокер» напряму цитує та послуговується естетикою «Таксиста» (який буде показаний у рамках цієї програми), а Тарантіно винаходить машину часу, щоб перенестися в пізні 60-ті, коли безтурботні їздці та шалені бики лише починали свій хрестовий похід старими нормами й обмеженнями кіно. Новий Голлівуд відлунює і в українському контексті. Більшість цього кіно знімалося в країні, яка вела війну, а потім рефлексувало над цими подіями.
В ретроспективному блоці на великому екрані йтимуть остаточна відреставрована версія «Апокаліпсису сьогодні» (Final cut) Френсіса Форда Копполи, вже згадуваний «Таксист» Мартіна Скорсезе, «Американські графіті» Джорджа Лукаса, який на той момент ще не створив «Зоряні війни», «Керрі» нині не дуже актуального Браяна де Пальми, «Довге прощання» Роберта Олтмена — улюбленого режисера Пола Томаса Андерсона й «Безтурботний їздець» Денніса Гоппера — стрічка, яка назавжди змінила американський кінематограф.
«Київський тиждень критики» проходитиме з 24 по 30 жовтня. Всі покази відбудуться в кінотеатрі «Жовтень».