Коли ви отримували «Золотого Дюка», то висловили слова на підтримку Олега Сенцова. Чи турбують людей на Заході питання політичних в’язнів Кремля та анексії Криму?
Очікувано, я думаю, що Олег Сенцов та інші заручники мають бути звільнені. Люди на Заході знають про Крим, і вони схвильовані через дії Путіна. Ми дійсно розуміємо, ким він є, і не схильні недооцінювати його.
Світ пішов у неправильному напрямку: він все більше хилиться вправо. Я кажу не лише про Путіна чи Трампа. Є багато проблем й у Великобританії та Європі. Як на мене, ХХІ століття виглядає дуже похмурим.
Ваша остання робота «Пітерлоо» показує ціну, яку люди заплатили за демократію. Але згодом ця ж подія дала можливість трапитися Brexit. Як ви ставитеся до цього процесу?
Люди, які брали участь у Пітерлоо, боролися за право голосу. Якщо б їх перенесли у машині часу до Великобританії ХХІ століття, то вони були б шоковані, що люди можуть голосувати, але не роблять цього.
Brexit — це величезна катастрофа та дурість. Цього не мало статися. Brexit став можливим через незнання, прогалину в освіті та пропаганду. Люди апатичні і не голосують. Це моя рефлексія щодо цього питання.
Демократія має свою ціну, і вибір людей варто поважати. Brexit — це дуже обмежений і спрощений вияв демократії.
У своєму фільмі ви показуєте протистояння та насилля. Чи не варто вже відходити від історій насилля і шукати, наприклад, історії примирення?
Ваше питання передбачає, що фільм мав би дати висновок, певне заключення. Я вважаю, що кіно може без цього обійтися. Я роблю фільми, які змушують авдиторію рефлексувати, сперечатися, продумувати можливі варіанти продовження побаченого.
Є дві речі, які я уникаю у своїх роботах. Перша — це висновки. Я залишаю глядачам місце для емоцій, болі, гніву тощо. Друга — я не пояснюю в кінці фільму, як склалися події історично. Немає кадру, який би оповідав, що цей хлопець потрапив до в’язниці, а цей — виборов собі право голосу. Ці факти ви можете знайти у вікіпедії.
«Пітерлоо» — ваш найбільший проєкт. Чи є різниця між роботою над великими та маленькими проєктами?
Фундаментально різниці немає. Я не люблю сценарії. Зазвичай я вивчаю тему, розробляю її, ми багато працюємо з акторами та створюємо сцени вже під час зйомок на локації. Навіть «Пітерлоо» не став виключенням. Лише один момент ускладнив мою роботу над фільмом: довелося щось розповідати, щоб отримати бюджет на «Пітерлоо».
Наскільки гроші важливі для створення ваших фільмів? Чи були випадки, коли ви змушені були знімати проєкт за менші гроші, ніж розраховували?
Ти маєш зняти фільм, який не виходить за рамки бюджету. Тому потрібно вирішити, що робити з обмеженнями.
Наприклад, я був дуже зв’язаний, коли створював фільм про Вільяма Тернера. Важлива частина його досвіду і робіт — це Венеція. Він там бував і малював. Але спробуйте просто поїхати до Венеції та придбати там філіжанку кави. Це буде дуже недешево.
А тепер уявіть, що туди має податися ціла знімальна група, якій потрібно зафільмувати Тернерівську Венецію ХІХ століття. Це величезні гроші. Продюсер сказав мені: «Маємо вирішувати: або ми робимо фільм без Венеції, або взагалі відмовляємося від нього». Зрештою, виявилося, що фільм чудово працює і без італійських кадрів.
Я знаю, що ви працювали на телебаченні. Як ви ставитеся до сучасних каналів та Netflix зокрема?
Коли ви говорите, що я працював на телебаченні, варто зробити уточнення, що я знімав фільми для ефіру. Тоді у Великобританії було всього три канали з величезною авдиторією. BBC давав мені й іншим режисерам повну свободу у створенні того кіно, яке ми бажали.
Я дивлюся сучасне телебачення і можу відмітити, що воно наблизилося до філософії Netflix. Канали стали більш комерційно орієнтованими. З іншого боку, добре, що люди отримали можливість побачити цілу купу цікавих речей.
Що вас підзаряджає та мотивує знімати?
Життя. Люди. Ви також могли б стати хорошою темою для мого фільму.
Доволі часто ідеї приходять неочікувано. Наприклад, «Таємниці та брехня» виросли з того, що дві людини з моєї сім’ї всиновили дітей. Я подумав: «Гм, цікава тема для дослідження». Коли я почав її вивчати, то зрозумів, що найважливіше у ній — це досвід дітей і матерів. Це стало основою для створення стрічки.
Або «Віра Дрейк». Я достатньо старий і ще пам’ятаю світ до Закону про аборти 1967 року. Тоді жінки з небажаною вагітністю мусили звертатися до таких людей, як Віра Дрейк. Цю ідею я виношував приблизно 40 років.
Колись Канни не взяли «Віру Дрейк» до конкурсу. Зараз така доля спіткала «Пітерлоо». Як ви впоралися з відмовами?
Я був дуже розлючений через відмову, яку отримала «Віра Дрейк». Це вивело мене з себе. Вперше ми потрапили у Канни з «Оголеними» і вибороли нагороду за режисуру. Вдруге, з «Таємницями та брехнею», отримали «Золоту пальмову гілку». Ми зробили павзу та вирішили знову подаватися на фестиваль уже з «Вірою Дрейк». Французи дали нам відповідь: це фантастичне кіно безумовно має бути в Каннах. Після чого зникли на два тижні. Врешті-решт ми з продюсером утомилися чекати і надіслали фільм зі спеціальним посланням до Італії. Венеція одразу погодилася взяти наш фільм, і там ми виграли «Золотого лева».
У мене немає жодної здогадки, чому Канни не взяли «Віру Дрейк». Не думаю, що це пов’язано з темою абортів. Скоріше, це політика, що стосується кіно, й особисті забобони. Є люди, які з якихось причин не люблять мене та мої роботи. Не в самих лише Каннах, а загалом у Парижі.
Коли ми отримали відмову для «Пітерлоо», то дуже-дуже-дуже засмутилися. Але знаєте, я взагалі довго не переймався через це. Ми вирішили не протестувати. Інколи ти залишаєш ситуацію так, як є, і рухаєшся далі, наприклад, до Венеції.
Справжня трагедія — це не відмова Канн, а те, що у нас досі немає французького дистриб’ютора. Це дуже дивно, тому що всі мої фільми були успішними у місцевому прокаті.
Вам не прикро, що ви маєте «Золоту пальмову гілку», «Золотого лева», але й досі не отримали «Золотого ведмедя»?
Я всього раз брав участь у конкурсі Берлінале зі стрічкою «Безтурботна». Ми сподівалися, що візьмемо «Золотого ведмедя», але отримали лише єдину нагороду з можливих — за акторську гру для Саллі Гокінс.
Але мені подобається Берлінський кінофестиваль. Я був президентом журі. Колишній директор Берлінале, Дітер Косслік, запрошував взяти участь у конкурсі з «Пітерлоо», ще навіть не подивившись фільм. Проблема в тому, що, коли ти знімаєш кіно влітку, ти не встигаєш закінчити стрічку до лютого: у цей час фільм знаходився на стадії постпродакшну.
Що ви думаєте про творчість Кена Лоуча та Пітера Ґріневея? З першим режисером часто порівнюють вашу творчість, а другий, здається, ненавидить ваші стрічки.
Я дійсно знаю обох цих хлопців. Кен Лоуч — чудовий режисер. Ми раніше говорили про кіно, яке змушує думати. Кен майстерно знімає такі фільми. Я дуже дружній із ним. Ми навіть довгий час разом працювали на ВВС, але робили різні речі.
Пітер Ґріневей — зовсім інший тип. Часом він кінорежисер, набагато частіше — художник. Так само можна сказати і про його роботи: деякі просто чудові, а деякі — лайно. Але я не хотів би більше про нього говорити.
Ви британський режисер. Вам пропонували знімати кіно про Джеймса Бонда?
Ха-ха. Як ви думаєте?
Цілком можливо, що ви б дослідили характер Джеймса Бонда.
Серйозно, якби я знімав фільм про Джеймса Бонда, то протягом усієї стрічки агент 007 відвідував свою стару матусю. Думаю, продюсерам ніколи б не прийшла ідея запросити мене стати режисером Джеймса Бонда. Вони хочуть, щоб це був екшн-фільм.
Але тепер у вас є «Пітерлоо» — це вже трошки екшн. Принаймні, якщо порівнювати з вашими минулими роботами.
Обіцяю, що в день, коли мені запропонують зробити фільм про Джеймса Бонда, я віддам вам половину своєї зарплатні.