Про хумус та ізраїльську кухню
Я люблю хумус більше, ніж Ізраїль. Велика справа — найкращий хумус. Через це зчиняються бійки.
Взагалі ізраїльська кухня — це боягузливі страви, які ми вкрали з багатьох місць. Колись я прочитав таку фразу: «Нація, яка не має власної їжі, насправді не існує». Вона стосується не лише Ізраїлю, а й будь-якої країни.
Про відсутність відчуття дому в героя "Синонімів"
Кінець фільму не лише про кохання чи ненависть, а більше про близькість до місця. Глибокі відносини з кимось — це не лише кохання, а цілий спектр емоцій.
"Синоніми" розповідають про період мого життя, який відбувався 17 років тому. Відтоді Ізраїль істотно змінився, хоча там досі залишилося багато проблем, через які я хотів звідти втекти.
Водночас я не ідеалізую Францію. Досліджуючи її, протагоніст дізнається, що ця країна – теж не райський куточок. Його відкриття не означає примирення з Ізраїлем.
"Синоніми" — це не фільм, який би говорив, що немає іншого такого місця, як дім. Скоріше, він розповідає про те, що ти не можеш утекти від себе, але це не означає, що не треба намагатися.
Про армійський досвід
Соромно казати, але мені подобалося служити в армії. У ті роки я мріяв бути героєм, кимось на кшталт ковбоя з вестернів. Я шукав пригод, і військова служба пропонувала їх.
Здається, я тоді не розумів, що таке смерть. Ти говориш про вбивства, про смерть, але не маєш уявлення щодо справжнього сенсу цих слів. Не розумієш, що це незворотньо. Швидше, уявляєш смерть іншою станцією життя.
Армія охоплює ще й такі поняття, як братерство і чоловіча дружба. Зазвичай тут немає жінок, і здебільшого ти знаходишся в оточенні хлопців 18–21 років. Це дуже гомоеротична штука, яку в армії заперечують. Здається, я зміг добре показати її в "Синонімах".
У будь-якому разі військова служба стає величезним досвідом, тому що в Ізраїлі ти починаєш готуватися до армії ще до того, як ідеш служити. З раннього віку втовкмачують, особливо хлопчикам, що це грандіозний момент твого життя. Уявіть, я готувався до цього моменту і у 15 років бігав пляжем Тель-Авіва з рюкзаком, повним каменів. Сьогодні я вважаю це повною безглуздістю.
Про "ідеального імігранта"
Після того, як "Синоніми" перемогли на Берлінале, я прочитав, що праворадикальні організації Німеччини використовували фільм як приклад того, яким має бути хороший імігрант. Типу, Йоав — це хороший імігрант: він перестає говорити рідною мовою і старанно вивчає мову місця, де хоче жити. Дуже по-ідіотськи.
Радше, навпаки, фільм розповідає, як це — бути готовим інтегруватися у суспільство, де ти не будеш повністю прийнятий, куди можна потрапити лише через точне мавпування того, що проходять у класах іміграції. Там навчають цінностям республіки, розповідають, що таке хороше і погане. Ці класи форматують людей і вчать їх позбуватися своїх вірувань, натомість заміщаючи вірою в республіку.
У фільмі багато політики, але він також дуже особистий. Я хотів би, щоб мій фільм ненавиділи всі політичні партії і він знаходив відгук на рівні особистостей. Зрештою, я не політичний гравець.
Я відчуваю, що мистецький об’єкт має бути сповненим протиріч. А вони не можуть бути показані на жодній політичній події, бо протиріччя — це завжди помилка, що не вписується у політичні плани.
"Синоніми" — хороший приклад фільму з протиріччями. Тут показана людина, яка біжить з Ізраїлю, охарактеризованому як насильницьке суспільство маскулінних чоловіків. В той же час, Йоав закоханий у нього.
Про ізраїльське фінансування
Було не складно знайти фінансування в Ізраїлі. Перед презентацією в Ізраїльському Фонді кіно мені порадили пітчингувати «Синоніми» «патріотично». Сьогодні отримати фінансування було б неможливо. Значно збільшився політичний тиск держави на кіно і люди почали вдаватися до самоцензури заради можливості отримати фінансування. Мені пощастило і я встиг проскочити.
Про сучасне кіно
Сучасне кіно має виражати хаос реальності, у якій ми живемо, змішувати на екрані різні речі. У п’ятдесяті роки голлівудські оператори вірили, що весь фільм має бути знятий одним об’єктивом. Зараз це виглядає дивно. Але досі 99% фільм схожі формально.
Кіно — це просто камера та об’єкт. Водночас є багато можливостей, нескінченні шляхи їх дослідження, безліч кутів зору. Видається нелогічним та неймовірним, що технології зайшли так далеко, а речі досі залишаються такими самими. Час розвиватися далі.
Про VR-фільми
Я дуже погано розбираюся у комп’ютерах, навіть гроші у банкоматі знімаю з великими складнощами. VR я не розумію. Я досі відчуваю багато можливостей у цих простих речах — камера, актор і стіл. Цей трикутник все ще має потенціал для дослідження.