П’єр Тейяр де Шарден, визначний французький палеонтолог, писав, що в історії нашої планети епохальною подією була поява розумної, а через те, творчої людини, яка не тільки знала себе, але була свідома того стану. Але і цей вінець творіння Абсолюту, одиноке створіння, що має розум, свідомість і пам’ять, не все робить вжиток із того дару, а часто-густо діє - як звірята, що не мають розуму, під впливом почувань та інших не-розумових імпульсів.
Крім того людина часто-густо сприймає своє природне довкілля, як щось постійне і невичерпне, наприклад воздух, вода, земля, до яких підсвідомо додає і довкілля нею створене, наприклад величаві будівлі. Тому тільки коли запаси води вичерпались, або будівля завалилася, людина усвідомлює собі, що природа має свої границі, а людські твори свою часовість.
Так повстала наука екології, що вивчає закономірності взаємовідношень організмів (в першу чергу людей) з середовищем, в якому вони живуть. Володимир Вернадський розробив вчення про біосферу, себто про оболонку Землі, що в ній існує життя. Але проблеми екології здавалися людям далекими від щоденного життя і на них мало хто звертав увагу. Аж прийшла Чорнобильська аварія і все людство, а в першу чергу ми, що живемо в сусідстві з тою загроженою територією, усвідомило собі страшну небезпеку зі сторони атомної енергії.
Є небезпека, що Україна може знов стати прикладом остороги людства, тим разом у сфері створеної нашими предками світового значення культурної пам’ятки. Приблизно тисячу років тому назад наш володар Ярослав Мудрий створив у свойому столичному городі Києві ансамбль будівель, серед яких шедевром безцінним є Свята Софія. Хоч протягом нашої історії цей унікальний храм зазнавав у різні часи руйнувань зі сторони наших ворогів, він все таки у своїй основі зберігся до наших днів. Але тепер є небезпека, що не вороги, а ми самі зі зле-зрозумілої любови до Святої Софії її знищимо до тла, безповоротно. Ось тепер у Святій Софії кропотливою працею науковців було відкрито на стінах будівлі з-під столітніх нашарувань пилу і кіптяви мозаїки і фрески Одинадцятого століття. Але є небезпека, що ці унікальні архитвори всесвітнього мистецтва безповоротно загинуть. Безсердечний їх ворог у наші часи це руйнівний вплив вібраційних навантажень від руху транспорту, а також горіючі свічки вірних та кіптява, що порушують температурно-вологісний режим та занечищують їх.
Додати ще треба, що загрозою є теж богослужіння, під час якого товпа віруючих, у своїх молитовних захопленнях, неминуче опиратимуться на стіни собору, чим пошкоджуватимуть і безповоротно стиратимуть фарби фресків.
Відносно вібрації міська влада вже ограничила кількість автобусів на площі Богдана Хмельницького. Загроза зі сторони відданих вірі віруючих повстане тоді, коли Свята Софія буде передана одній із християнських конфесій, що претендують на неї і стане знову діючою церквою для одної з них.
Свята Софія перестала бути власністю одної конфесії. Вона тепер є національним скарбом всього українського народу - а разом з тим усього культурного людства.
Це зобов’язує. Ми мусимо доказати, що хоч часто діємо під впливом емоцій, у справах загальнонаціональних і загальнолюдських ми вже дозріли, щоб в нашій незалежній державі вживати розуму. Розум нам наказує, що справа тут у консервації, яку можуть забезпечити тільки спеціалісти, що діють у режимі музею-заповідника. Їх фахова опіка та їх вимоги - тут справа, що не підлягає ніякій дискусії.
Я дуже поважаю рішення голодуючих посвятити навіть своє життя для справи, в яку вони вірять. Але тут їх рішення викликане емоціями - є небажана жертва, бо вона не помагає, а шкодить справі. Тому я звертаюся до тих відданих українській церкві людей з проханням, щоб вони свій ентузіазм повернули у творче русло, а саме у збереження Святої Софії, того найбільшого скарбу всього українського народу, а не у його, хоч несвідоме, але все таки безповоротне знищення.
Київ, травень 1995.
