ГлавнаяКультура

Голова Держкіно: "Нам потрібно створити українського Джеймса Бонда"

Друга частина інтерв'ю з Головою Державного агентства України з питань кіно Катериною Копиловою. LB.ua продовжив розмову про реформування кіногалузі в Україні: про необхідність квот на національне кіно в кінотеатрах, про рівень кіноосвіти та про те, чому Україна потребує національного кіногероя.

Фото: regionews.com.ua

"Українському фільму дуже важко пробитись до українського глядача"

Повертаючись до законопроектів, які були внесені Віктором Вікторовичем Януковичем. Один з пунктів - зменшення квотування національного кіно. Існує така думка, що національному кіно квоти не потрібні. Яка ваша думка щодо цього?

Я нічого нового не скажу, ми розповсюджували офіційний коментар з цього приводу.

Я вважаю, що квота може бути і 30%, і 50%, і 70%. Але квота дієва тоді, коли є змога її виконувати. Ми проаналізували український кінотеатральний бокс-офіс за 2011 рік: в прокат вийшло 214 фільмів. У 2012 році ми очікуємо 300 картин для кінотеатрального показу. Скільки Україна зможе надати національних фільмів у кінотеатри? Сьогодні в країні створюється певна кількість стрічок як за рахунок державного фінансування, так і коштами приватних інвесторів. З них у 2012-2013 рр. заплановано закінчити приблизно п’ятнадцять. З урахуванням можливої похибки - це 5% від орієнтовної загальної кількості фільмів, які пройдуть в кінотеатрах у 2012-2013 рр.

Якщо квота буде реальною, буде можливість її контролювати. Тобто говорити з дистрибуторами і кінотеатрами про те, що у нас є необхідна кількість національних фільмів і тому виконання квоти є обов’язковим згідно із законодавством. Так ми зможемо забезпечити показ національного кіно в кінотеатрах і дати українському глядачу українське кіно.

Чи не знизить це конкурентноспроможності українського кіно?

Чому вона має знизитись?

Якщо режисери будуть знати, що в них є стабільне місце в українському прокаті...

Справа не у конкурентноспроможності. Практика довела, що українському фільму дуже важко пробитися до українського глядача. Ми випустили картину “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” і знаємо, які проблеми були пов'язані з її прокатом. Найбільша – це потужний американський кіноконтент, під який наперед розписаний час у кінотеатрах.

Про конкурентноспроможність дуже важко говорити. В Європі лише один фільм з шести може окупитись у прокаті. Увійти в конкуренцію з американськими фільмами не може жодна країна, крім Китаю та Індії, тому що в них дуже обмежений вхід для американського кінопродукту. Європа об'єднується для створення копродукційних проектів, проводить фестивалі і доносить до глядача національне кіно - французи до французів, поляки до поляків.

Фото: Дарья Бадьер

Тому якщо говорити про конкурентноспроможність, слід було б говорити про конкурентноспроможність бюджетів на виробництво. Що взагалі неможливо - ні для України, ні для Європи, ні для Росії. В Росії виробництво фільму коштує три-п’ять мільйонів доларів, а в Америці малобюджений фільм починається з дев’яти! (посміхається) Навіть Франція не може досягнути рівня успіху комерційного кіно Америки. Я не знаю, як з цим конкурувати, це не конкуренція, це зовсім інший вектор.

Власне, йдеться не про конкуренцію у фінансовому розумінні, а конкуренцію з огляду на внутрішнє сприйняття режисера - чи не буде йому простіше працювати, коли він буде знати, що він 100% потрапить до кінотеатрів, тому що він - український?

Ви знаєте, не треба забувати, що фільм - це аудіо-візуальний твір, і художник, який його робить, зацікавлений в якості цього твору, зацікавлений не лише в тому, щоб картина потрапила в кінотеатри, а й у тому, щоб вона мала глядача. Фільму недостатньо стати в прокат – фільму потрібно, щоб прийшла публіка.

Перший крок – отримати український прокат - ми можемо допомогти зробити. Але крок від режисера до глядача мають зробити самі кінематографісти і довести, що можуть знімати кіно, яке буде цікавим українському народу.

Тобто ви не вважаєте, що квоти заважатимуть ринковій складовій кінопрокату?

Так, я вважаю, що на данному етапі не заважатимуть. Можливо, з часом український кінематограф виросте настільки, що квоти стануть непотрібними. Польський кінематограф за 6 років зріс до 30 процентів польського кіно в кінотеатрах країни. Я мрію про таке для України. Мрію, щоб на національне кіно стояли черги в кінотеатри. Щоб українці ходили на українське кіно, любили українське кіно, говорили про українське кіно і пишались ним. І це не від квоти залежить. Це залежить від творчої реалізації українців для українців.

"Треба підтримувати "доросле" продюсування дебютних кінопроектів"

Чи задоволені ви рівнем української кіноосвіти, чи вважаєте ви його достатнім для створення нового кіно в Україні?

Ні, не вважаю. Я сама у свій час закінчила театральний інститут. У нас була краща освіта. Але так всі кажуть (сміється).

У чому проблема української кіноосвіти? На початку 90-х років молоді кінематографісти не знайшли реалізації у професії, тому в кіно України протягом тривалого часу був вакуум. Випали щонайменше два покоління. Зараз вчити молодь мали б майстри з тієї плеяди, але їх небагато, буквально одиниці. Немає потужного покоління вчителів.

Крім того, у нас застаріла матеріально-технічна база кіноосвіти. Діти не мають, на чому вчитися знімати: необхідно знайти можливість поліпшення цих умов у кіновузах.

Необхідні нові сучасні програми освіти, які відповідають вимогам кіносьогодення. До навчання української молоді варто було б залучати європейських професіоналів кінематографу. Нажаль, Держкіно не управляє кіноосвітою: ми можемо лише надати пропозиції і допомагати у вирішенні. Ми, власне, цим і займаємося, бо вважаємо реформу кіноосвіти однією з основних складових розвитку сучасного кінематографу в Україні. Але не все вдається швидко. Хочу висловити подяку міжнародним кінофестивалям, які проводять освітні заходи, залучають відомих кінопрофесіоналів до проведення майстер-класів для української молоді. Це і «Молодість», і Одеський кінофестиваль - така їх робота є надзвичайно важливою.

Фото: http://odessa-life.od.ua

Окрім того, нещодавно почали створюватись так звані лабораторії кіно, які надають молодим кінематографістам можливість творчої реалізації. Це дуже прогресивний шлях, новий для України. Я знаю про існування такої лабораторії за участю Володимира Войтенка, Володимира Тихого, Ігоря Савиченка, Дениса Іванова. Сподіваюсь, що небайдужі кіномитці будуть частіше ділитись професійним досвідом.

Ще вважаю дуже важливим художнє керівництво та «доросле» продюсування дебютних кінопроектів. Молода людина повинна мати можливість по закінченню ВУЗу прийти в об'єднання і сказати: я маю ідею, я маю навички, я хочу це зробити, допоможіть мені. І отримати потрібну допомогу.

Формування нового покоління українських кінематографістів – це одне з основних завдань сьогодні. При наданні фінансування дебютним проектам надається особлива увага, але одного фінансування замало - треба ще вчити і спрямовувати.

Як ви співпрацюєте з Віктором Вікторовичем Януковичем?

Він приймає участь в обговореннях, які стосуються, в основному, вирішення проблемних питань. Законодавча ініціатива, яка від нього надходить - це дуже велика допомога. Віктор Вікторович допомагав нам і з Податковим кодексом, і з Бюджетним, вніс три згадані Вами законопроекти до Верховної Ради України.

Головне - він людина, не байдужа до українського кінематографу. Як народний депутат України, він підтримує ініціативи, які йдуть від нас в якості фахових пропозицій. Він вміє слухати, чути, розуміти і підтримувати. Це важливо.

Ініціювати зміни в законодавстві мають кінематографісти. Саме вони знають, що потрібно для того, щоб полегшити їх працю. Віктор Вікторович, в свою чергу, надає можливість консультацій з юристами, економістами з інших відомств – за тими питаннями, де нам бракує певних спеціальних знань зі суміжних галузей. Його команда дійсно бере участь у створенні законопроектів, самі ми б не впорались. Після розробки пропозицій стосовно поправок до Закону «Про кінематографію» ми зібрали кілька нарад, круглих столів, у яких Віктор Вікторович також брав участь, опрацювали нагальні питання і він подав ці закони до Верховної Ради України. За що ми йому дуже вдячні.

"Кіно - це візитівка держави у світі"

Як ви вважаєте, чи треба, щоб українське кіно виконало обов'язкову програму? Є думка про те, що нам немовби не вистачає патріотичного кіно. Що ви думаєте з цього приводу? Чи є якісь теми, на які мають знімати фільми в Україні?

Думаю, фільми, що створюються за державним замовленням, повинні мати виховну складову. Для чого був створений Джеймс Бонд, або кіногерої Сільвестра Сталоне? Для підняття національної свідомості, для того, щоб нація могла пишатись своїми героями. Я впевнена, що нам потрібно створити українського кіногероя - перш за все, для самоідентифікації молоді з нацією, до якої вона належить.

Кіно має створюватись також і до відзначення видатних подій. Наприклад, у 2014-ому році ми святкуємо 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Безперечно, слід відзняти фільм, присвячений цій річниці.

Крім того, держава має звернути увагу на молоде покоління і розвивати дитячий кінематограф. Наші діти ростуть переважно на західному контенті, але Україна має свої особливості, культурні і духовні цінності. Ми мусимо виробляти своє національне кіно і за його допомогою доносити власні, важливі для нашого народу, цінності.

Вам не здається, що це доволі консервативний погляд?

Чому?

Тому що сучасне кіно, на мій погляд, віддаляється від того, що називатись національним.

У яких країнах?

В Австрії, в Франції... Можливо, це справа певної еволюції - спочатку ми маємо виконати обов'язкову програму, а потім..

У Франції кінематограф розвивається за системою державного протекціонізму останні 70 років. Ми зараз маємо відродити і надолужити 20 втрачених років. І Франція, й Австрія мають змішані системи фінансування кінематографу. В Україні сьогодні існує лише фінансування за рахунок державного бюджету, за гроші платників податків.

В конкурсі, який ми проводимо, беруть участь будь-які фільми, незалежно від їх тем. Але спеціально в рамках відбору ми оголошували, наприклад, конкурс на дитяче кіно. В результаті створюється 5 дитячих проектів, але – знову ж таки - тематики ми їм не давали. В чому консервативний погляд? В тому, що держава оголошує конкурс на дитяче кіно? Думаю, що це абсолютно нормально.

Ми маємо намір продовжити конкурс проектів до 200-річчя Шевченка - хіба вшанування пам’яті великого співвітчизника не характерно для народів інших країн?

У нас багато заявок в конкурсі на документальне кіно: вважаю необхідним наголошувати у ньому на певній темі або проблематиці. Прикладом може слугувати альманах «Поза Євро», який сьогодні створюють молоді режисери. Вони знімають те, що відбувається в країні поза Євро-2012. Якщо в документалістиці треба висвітлити актуальні для України події, то держава може сформувати на це запит. Кінопроект буде відображати творче бачення, а конкурс визначить кращих.

Мова йде не про так звану «обов’язкову программу». Йдеться про державну позицію: напрями державної політики та їх реалізацію. І це не консерватизм. Це стрижень національної свідомості.

Адже лише тоді існує нація, коли ми розуміємо, що ми є українці і цим пишаємось. Кіно - це візитівка держави у світі. Це найбільш легкий спосіб донести інформацію про себе. І мені дуже хочеться, щоб наша країна ідентифікувала себе у кінематографі.

Дарія БадьйорДарія Бадьйор, критикиня, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram