Книга є перекладеними статтями польських істориків та педагогів, які вийшли у 2003 році в Ополє на пошану одному з корифеїв польської історичної дидактики Адаму Сухонському. Вона складається з чотирьох розділів: "Вітчизняна і загальна історія", "Історія навчання і виховання", "Викладання історії" та "Навчальні засоби".
Польські історичні розвідки добре знайомі вітчизняним науковцям ще з радянської доби. По-перше, доступність мови, а отже доступ до тем та перекладів "буржуазної історіографії", які неможливо було "проштовхнути" в СРСР. По-друге, цікавість до наукового поступу сусідів, які все-таки не були змушені гордо нести прапор марксизму, а тому дозволяли собі більше вільнодумства, ніж їхні старші товариші з Союзу.
Зараз досвід Польщі у викладанні історії багатьма розглядається як орієнтир, на який рівняються, аби зрозуміти, в чому і на скільки ми відстали, випередили або пішли іншим шляхом.
У перших двох розділах багато суто польської проблематики, яка може бути корисною для ознайомлення чи порівняння. Цікавою може бути стаття Якова Жоньца "Значення історії малої вітчизни для утвердження регіональної ідентичності". В тексті є як теоретична викладка (визначення термінів "ідеологічна батьківщина", "приватна батьківщина" тощо, їх співвідношення), так і конкретні приклади. Деякі проблеми, які піднімаються в матеріалі, є близькими для України. Адже Польща внаслідок Другої світової так само набула у своєму складі території, які сотні літ входили до складу сусідніх держав. Наприклад, промисловий регіон Верхня Силезія.
Окрім того, що він має німецьке минуле, на його території мешкають силезці, за якими довго не визнавався окремий етнічний статус. Попри це - в регіоні також відбувався процес творення нових "малих вітчизн" прибулими трудовими мігрантами. Тому проблема глибша: "вітчизна не є просто сумою регіонів".
Останні два розділа - універсальні. Тут є доволі розлогі статті про використання фотографій і навіть аерофотографій на уроках та у підручниках, мемуаристики і нових технологій. В матеріалах враховується специфіка епохи - тотальна дигіталізація життя, яка у молодого покоління виражена дужче, ніж, навіть, у викладачів. Цьому присвячені як цілі статті (Анджей Щепаняк "Комп´ютерна освіта в Інституті історії Опольського університету", Данута Шлахціц-Дудзіч "Використання комп´ютера та інтернету у викладанні історії"), так і окремі місця у решті матеріалів.