Співавтор закону також визнала - він «не міг не відкрити «скриньку Пандори» і для справжніх злочинців», але це означає, що треба було краще працювати і тепер це стане наукою нам всім», - вважає Савченко.
Критикувати «Закон Савченко» почали майже одразу після того, як він набув чинності. Закон відкрив можливість для виходу із в’язниць багатьом одіозним особам. Це і суддя Зварич, і підозрюваний в організації афери «Еліта-Центр» Олександр Шахов і Андрій Слісарчук, сумновідомий Доктор Пі, якого звинувачують у вбивствах та незаконній лікарській практиці. Згадується і історія 25-річної сепаратистки з Харківщини, яка у 2014-2015 роках агітувала у соцмережах за створення "ХНР", "ДНР" і "ЛНР", була визнана судом винною у замаху на територіальну цілісність України і отримала покарання у вигляді 1 року 10 місяців позбавлення волі. Завдяки "Закону Савченко" її звільнили з-під варти прямо в залі суду.
А ще окрім перерахованих персон, на волю вже найближчим часом вийде близько 6,5 тисяч в’язнів, більша частина з яких – небезпечні злочинці.
Відзначу, що Державна пенітенціарна служба вже виступила з жорсткою критикою закону і має для цього серйозні підстави. Адже, за даними служби, станом на 12 лютого 2016 року, положення «Закону Савченко» були застосовані до 10609 осіб, а 2538 засуджених були звільнені з місць відбування покарань, ще 258 - звільнені зі слідчих ізоляторів. До речі, серед звільнених – 440 осіб, що відбували покарання за умисне вбивство. Загалом же під дію цього закону підпадає майже 50 000 засуджених і тих, кого утримують у СІЗО.
Із повагою ставлюся до героїчної Надії Савченко, яка несправедливо вже понад 1,5 роки перебуває в російському СІЗО. Але, на жаль, необхідно визнати, що Закон, в якому вона є співавтором, був ухвалений поспіхом і виключно завдяки авторитету самої Надії. А скористались ним, в переважній більшості, злочинці.
Крім того, за логікою закону, під сумнів ставиться справедливість вироків українських судів та роботи системи правосуддя взагалі. Таким чином ми декларуємо, що у в’язниці у нас сидять невинуваті люди, які, начебто, потрапили туди помилково і «Закон Надії» має стати амністією для цих несправедливо покараних.
Хто може назвати хоча б кілька прізвищ реальних людей, яких несправедливо утримувались в СІЗО по 8 років? Їх просто немає.
Нагадаю, що в 2014 році одразу після Майдану, коли Парламент приймав спеціальну постанову про звільнення політв’язнів, там були зазначені конкретні прізвища і до цих людей була застосована індивідуальна амністія.
Повертаючись до Закону Савченко, виникає питання: якщо в нас стільки невинуватих, чому жоден з них не звернувся до прокуратури чи до народних депутатів? Правозахисних організацій? І чи так уже й багато невинуватих людей сидить в українських тюрмах?
Принцип "день за два" - шанс для рецидивістів?
Власне, дні, проведені у СІЗО, і до цього враховувалися у строк відбування покарання, проте, у співвідношенні "день за день". Тобто, якщо особа чекала на вирок суду у СІЗО 6 місяців, а їй присудили 2 роки позбавлення волі, відсидіти лишалося півтора роки. А за новим законом – взагалі тільки рік.
Враховуючи, що умови перебування у більшості вітчизняних слідчих ізоляторів межують з людськими можливостями виживання, сама ідея "розвантажити" СІЗО видається досить гуманною. Але це – ложка меду у діжці дьогтю.
Адже, на практиці із набранням чинності даного закону, навпаки, створилися умови для пришвидшення виходу на свободу небезпечних злочинців. І навіть можна припустити, що з’явилися стимули для затягування підозрюваними свого перебування в СІЗО – щоб скоротити строк відбування покарання. Крім того, створюється підґрунтя для корупції, наприклад, "платного" попереднього ув’язнення, коли потенційні в’язні колоній намагатимуться таким чином зменшити свій термін.
Більш того, проектом, по-суті, закладено "преференційний" режим саме для небезпечних злочинців. Адже особа, яка опинилась в колонії за менш тяжкий злочин і не перебувала в СІЗО, права скоротити свій строк завдяки перерахунку за принципом "день у СІЗО за два в колонії" не матиме.
Сумну статистику нещодавно оприлюднила Генпрокуратура України: в державі за останні два роки в півтора-два рази зросла кількість вбивств, грабежів, квартирних крадіжок і викрадень автомобілів. Значно збільшилась кількість особливо тяжких злочинів: якщо в 2013 році правоохоронці зафіксували 13 тисяч таких злочинів, то в 2015-му - вже 21,5 тисячі. І це ще не враховані Крим та окуповані території Донецької та Луганської областей!
Натомість, на контрольованому Україною Донбасі рівень злочинності суттєво впав. Вочевидь, насичення регіону силовиками сприяло "перекочуванню" злочинних елементів на мирні території.
Ми бачимо, як сьогодні поліція не завжди може впоратись навіть з неадекватними блондинками за кермом. Чи зможуть правоохоронці зупинити вбивць, бандитів та рецидивістів, які з великою вірогідністю скоро можуть опинитись на свободі?
Хто сьогодні перебуває в СІЗО
Нагадаю, що після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, запобіжний захід у вигляді арешту застосовують здебільшого саме до осіб, які вчинили насильницькі злочини – умисне вбивство, бандитизм, тероризм та ін. Для тих, хто не вчиняв насильницькі злочини переважно застосовують запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту або застави.
За даними Державної пенітенціарної служби станом на 1 листопада 2015, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах утримувалося 70 873 осіб, з яких:
8,1 тисяча - засуджені на термін більш ніж 10 років,
10,6 тисяч - за умисне вбивство,
4,7 тисяч - за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження,
14,7 тисяч - за розбій, грабіж і здирництво,
1,4 тисяч - за зґвалтування,
28 - за захоплення заручників,
6,9 тисяч - за злочини у сфері незаконного обігу наркотиків та інші злочини проти здоров'я населення.
Водночас, у СІЗО утримуються 9350 осіб, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту (2185 осіб – на стадії досудового розслідування, 7165 – на стадії судового розгляду до винесення вироку).
На мою думку, "гуманізація" пенітенціарної системи не повинна передбачати можливостей ухиляння злочинців від належного покарання. Відтак, залишається цілком незрозумілим, в чиїх інтересах цей закон написано та проголосовано?
Ласкаво просимо до…СІЗО?
Закон передбачає, що реалізовувати своє право засуджений буде через суд – він, його адвокат або члени сім'ї повинні звернутися з відповідним клопотанням. Хоча і не визначено чітко, в який саме суд. На практиці вже виникли ситуації, коли клопотання успішно подаються і до суду, який виносив обвинувальний вирок, і до суду за місцем відбування покарання.
Таке неоднозначне тлумачення закону судами (які приймають або не приймають клопотання до розгляду) підриває саму суть правозастосування в унітарній державі.
Більше того, оскільки йдеться про пом’якшення покарання або навіть про звільнення від нього, незрозуміло, на що має спиратися суд? За звичайних обставин, при розгляді аналогічних питань, судді враховували б психологічний портрет засудженого, ступінь його виправлення, перевиховання, суспільної небезпечності тощо. У випадку клопотання на підставі "Закону Савченко" це питання так і не отримує відповіді.
Тому, підбиваючи підсумки, можна сказати.
По-перше, мета закону і досі залишається поза межами логіки. Якщо це було полегшення долі засуджених та гуманізація пенітенціарної системи, то потрібно було подавати інший за змістом проект – наприклад, прописати належні умови утримання під вартою.
По-друге, при всій повазі до Надії Савченко, є підозри, що ім’ям Героя України лише прикрилися, щоб надати ваги цьому законопроекту і набрати більше голосів "за". Справжні ініціатори закону вчинили ницо: жінку-Героя України фактично використали для відбілювання корупціонерів та інших злочинців. Але найгірше в Законі Савченко те, що він не допоможе самій Надії.
На мою думку, цей закон потрібно визнати таким, що втратив чинність. Справжня гуманізація системи відбування покарань полягає зовсім в іншому і має стати темою для іншого законопроекту. Його треба розробити разом із представниками Пенітенціарної служби, правоохоронцями, суддями та адвокатами – подалі від політиків. Тільки тоді вдасться знайти шлях для реальної гуманізації законодавства в цій соціально чутливій сфері.
Адже під час розробки подібних ініціатив потрібно думати не лише про ув’язнених, а й про тих українців, які перебувають на волі. На їхню безпеку «Закон Савченко» може вплинути чи не найбільше.