Напередодні виборів «піаром протухає» все. Політики вивчають «що хоче почути виборець», а потім це говорять, розміщують на бордах та у листівках. Одним словом, влаштовують справжнє бігбордування по людям.
Проте, окремі речі були, є, і будуть актуальними не залежно від характеру політичних сезонів. Одна з таких тез, що систематично мусуються на протязі передвиборчих компаній - це децентралізація бюджету або його кардинальна федералізація. Керівники на місцях вже двадцять років чекають, коли, нарешті, припиниться практика «трансфертного жонглювання» та «демонстрації фокусів» з розподілом коштів між регіонами. Ручне керування бюджетом - потужний удар по фінансовій самодостатність територіальних громад. Параметри бюджетно-фінансової децентралізації є ще й індикаторами, за якими можна оцінити ступінь децентралізації управління в цілому у державі.
«Бюрократичні гальма» уряду та «налогообножение» призводять до пресловутого «покращення».
Дерегуляція, децентралізація мала б давно стати філософією українських реформ. Саме та поводяться з управлінням та економікою у разі системних глибоких криз: віддають максимум повноважень у регіони. В Україні це б змінило і пріоритети у політичних змаганнях партій. Вони б намагалися очолити еліти у регіонах, а не набивати парламент та кабмін, наче мішок з половою, своїми кращими «головами».
Влада, яку ми віддаємо «на місця», повинна жорстко контролюватися інститутами громадянського суспільства – профспілками, «геошками», рухами. Далі, необхідно у стислі терміни провести фактичне та формальне оживлення інституту місцевих референдумів. Норми про пряму демократію, задекларовані у Конституції, мають стати найважливішим елементом української політичної культури. Прикладом такого волевиявлення є Швейцарія. Там проводиться десятки референдумів на рік. Цей «конвеєр справедливості» у вигляді «громадянин – організація – референдум» працює бездоганно в багатьох країнах світу.
У своєму останньому письмовому зверненні, Юлія Тимошенко пропонує залишати «у регіоні» до 70% відсотків ресурсів. Ця цифра дещо перекручена, проте вона не повинна бути меншою за 50%. Як правило регіони «середньої вагової категорії» отримують у своє розпорядження до 20%, інше - через бюджетні інструменти, які дозволяють уряду та президенту «тримати за роги» місцеве начальство та шарувати регіони на різні сорти – вищий, перший, другий і тд… Критерії такого поділу – виключно політична доцільність та загравання з електоратом. Крім всього ще й «бюрократичні гальма» уряду та українське специфічне «налогообножение» посилюють ефект пресловутого «покращення».
Що треба зробити вже завтра?
По-перше, президент Янукович має поділитися владою та грошима, передавши їх на місця відповідно до «заповіту Юлії Володимирівни». Це головна ідеологічна засада децентралізаційної та дерегуляційної реформи.
По-друге, варто модернізувати критерії, за якими визначається достатній ступінь дерегуляції та децентралізації. Повинен існувати прозорий та науково обґрунтований алгоритм трансфертної політики та субсидування. Ця позиція має змінити черги голів адміністрацій та їх полювання на гроші у приймальнях міністрів.
Передача полномочий из центра в регионы нужна однозначно. Это является программой Партии регионов и программой Президента Украины. Эти процессы должны проходить через децентрализацию бюджетных полномочий. Мы должны дать право распределять деньги там, где они зарабатываются, это принцип справедливости
— Вадим Колесниченко, заместитель руководителя фракции Партии Регионов в Верховной Раде
По-третє, Податковий кодекс в його нинішньому вигляді - гільйотина для регіонів та дрібного бізнесу. Він нагадує мені арсенал інструментів для катування та тортур платника податків. Президент оголошує прем’єру розмір бюджету, прем’єр – керівнику податкової – далі «відповідні люди» озброєні цим арсеналом, - знекровлюють і знесилюють платника. Дійсно, Україні потрібен простий податковий документ, де б було, зокрема, чітко визначено податок який залишається у місцевому бюджеті.
По-четверте, держава має відмовитися від принципів «латання бюджетних дірок» та тушіння «фінансових пожеж». Необхідно запровадити проектний підхід у фундаментальному фінансуванні регіонів. Більше того, необхідно враховувати ймовірну ланцюгову реакцію таких ініціатив для цілої економіки та, відповідно, інтегрувати такі проекти в цільові державні програми. Все це має обговорюватися кваліфікованими експертними середовищами, як інституалізовані у відповідні дорадчі та експертні органи.
І останнє, слід пам’ятати, що цій дискусії вже 20 років. Її активним учасником був кожен відомий політик. Розмови починалися за місяць до виборів і закінчував через тиждень. Через кілька місяців ця «помаранчева чи блакитна локшина» про референдуми, права регіонів та 70 відсоткові квоти знову висітиме на вухах простих людей. Прикрашені цими аксесуарами, ми підемо голосувати за «нові/старі обличчя та децентралізацію».
Я бачу лише один вихід з цього кругообігу брехні – це відповідальність влади перед реальними громадськими об’єднаннями, причому тільки після правового і політичного оздоровлення інституту місцевого та всеукраїнського референдуму. Це має бути програмою мінімум громадянського суспільства на цей рік.