А разом з нею і весь український народ, який безумовно заслуговує на кращу міжнародну перспективу. Отже, фактично усі ми стали заручниками політичних комплексів особисто Президента України Віктора Януковича, який продовжує розглядати українську опозицію не як політичних опонентів, готових до чесної політичної боротьби, а як загрозу комфортному існуванню себе та свого олігархічного оточення.
У мене немає жодних сумнівів у тому, що численні міжнародні сигнали про неприпустимість використання проти опозиції силових методів, які щоденно надсилаються на Банкову, Грушевського та Михайлівську площу, будуть вкотре проігноровані. Якби влада хотіла їх почути – вона б це зробила ще влітку, коли політичні репресії не набули кульмінації.
А зараз вже пізно.
Юлія Тимошенко сидить у тюрмі. Юрій Луценко так само за вироком суду перебуває у місцях позбавлення волі. Влада не збирається їх випускати або реабілітувати, тим більше – допускати до участі у парламентських виборах 2012 року.
Таким чином у нас, громадян України, залишається одна надія – на Європейський суд з прав людини, на розгляді в якого знаходяться дві найбільш резонансі українські справи. 17 квітня цього року у Страсбурзі відбудеться відкритий судовий процес щодо справи Юрія Луценка. З джерел, наближених до суду, я точно знаю про те, що рішення вже практично готове. Європейський суд зобов’яже українську владу випустити Юрія Луценка на свободу. І Валерії Лутковській, яка до останнього часу мріяла про посаду Обмубдсмена, доведеться демонструвати на весь світ імпотентність влади у захисті брехні та фальсифікацій.
17 квітня на Україну чекає міжнародне фіаско. Але воно буде не єдиним. Європейський суд з прав людини кількома місяцями пізніше, точно до парламентських виборів, прийме рішення про незаконність арешту Юлії Тимошенко. Саме ці два судових рішення можуть стати або порятунком, або вбивством для нинішньої влади.
Порятунком, якщо Віктор Янукович та його партійні соратники виконають постанови суду. Вони матимуть можливість зберегти власне обличчя при незадовільній політичній грі. Саме рішення ЄСПЛ дарують їм унікальний шанс виправити сповзання в радянське минуле. Якщо політичні в’язні братимуть участь у виборах, тоді у нашої держави з’явиться реальний шанс до кінця року нарешті підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом та здійснити європейський прорив, який оцінять усі 46 мільйонів українських громадян.
Якщо ж рішення Європейського суду буде проігнороване, а парламентські вибори – відверто сфальсифіковані, на нашу країну чекатиме міжнародне фіаско. І виключення України з лав Ради Європи здаватиметься владі лише квіточками. Ізоляція «по-білоруські» буде подана до українського політичного столу у повній сервіровці.
Як лідер Радикальної партії я абсолютно не переймаюся долею Банкової та її спонсорів. Вони дадуть собі раду, принаймні чартерні літаки та закордонні маєтки із рахунками у західних банках нікуди від них поки що не дінуться. А от доля пересічних українських громадян мене турбує.
Саме тому наша політична сила має намір до останнього боронити вибір народу, який буде зроблено під час парламентських виборів у жовтні цього року. А зараз ми надсилаємо до Банкової та Михайлівської площі останнє політичне попередження:
• або ви виконаєте рішення Європейського суду з прав людини по справам Ю.Тимошенко та Ю.Луценка, врятувавши тим самими своє обличчя та подарувавши надію українському народові отримати наприкінці року довгоочікувану Угоду про асоціацію з Євросоюзом;
• або ви назавжди зникнете з політичної мапи не лише України, але й Європи.
Часу на роздуми залишилося небагато.