Як зробили у Дружківці
Суть запиту, який дружківський активіст спрямував до усіх депутатів міськради, полягала в тому, що він просив надати копію декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, а крім того, автобіографію.
Один із депутатів відповів так:
«Депутат Дружковского городского совета Селиванов А.Д. приглашает Вас лично ознакомиться с запрашиваемыми Вами документами по месту его основной работы в профсоюзном комитете Дружковского машиностроительного завода по адресу: Донецкая область, г. Дружковка, ул. Ленина,5. Часы работы с 7.30 до 16.00 в будние дни. Также Селиванов А.Д. любезно предоставит для осмотра жилье своей семьи».
«Любезно» - це, звичайно, добре і зворушує, але ситуації з доходами і витратами не прояснює.
Одна депутат написала, що підготувала таку декларацію, проте передасть її особисто запитувачеві, ще один депутат відповів, що його декларацію викладено на сайті і дав лінк.
Три депутати надіслали ідентичні відповіді, яскраво засвітившись у жанрі епік-фейл.
На кількох сторінках вони пояснили запитувачеві, що, по-перше, він написав не запит, а звернення. А раз звернення, то там має бути особистий підпис і поштова адреса (до інформаційного запиту таких вимог немає, там достатньо вказати найменування запитувача та контакт, на який надіслати відповідь).
Але найголовніше, депутати впевнені, що інформація про їхнє майно і доходи аж ніяк не є суспільно-важливою. Ну тобто не впливає на право виборців робити усвідомлений і зважений вибір.
Далі цитую:
«В отриманому запиті не зазначено, яким саме чином інформація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 201_ рік хай і депутата Дружківської міської ради може свідчити про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечувати реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчити про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Звертаю Вашу увагу також на той факт, що відповідно до ст.62 Конституції України в Україні конституційно закріплений принцип презумпції невинуватості, а тому для обґрунтування мого обов’язку в наданні інформації прошу повідомити, у чому саме полягає порушення прав людини, введення громадськості в оману, інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних осіб та якими доказами це підтверджується.
З огляду на викладене вище вважаю, що відомості, що містіться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 201_ рік, не є інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), а я особисто не є розпорядником інформації відносно цієї інформації, тобто у даному конкретному випадку на мене особисто не розповсюджуються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. № 2939-VI. Те ж саме стосується й автобіографії, що була надана мною до виборчої комісії».
Павло Островський, активіст ГО «Сильні громади Донеччини», розповів, що Дружківські активісти діяли у рамках проекту, що має на меті об’єднати на сайті gromady.dn.ua дані про депутатів органів самоврядування Донеччини. Аналогічні запити розіслано й активістами інших міст Донбасу, як-то Артемівськ, Димитров, Добропілля, Костянтинівка, Краматорськ, Красний Лиман, Красноармійськ, Слов’янськ, Часів Яр.
Статистика реагування плюс-мінус така ж як і в Дружківці.
Хто і в чому помилився
Причина такої низької результативності – не тільки почуття гумору депутатів Дружківки і їх кумедне уявлення про суспільну значущість і презумпцію невинуватості, а й помилка активістів.
Дмитро Котляр, медіаюрист, експерт Ради Європи, вважає, що депутати цілком мали право не надавати декларацію на запит, висловлений саме таким чином: «Хоча їх обгрунтування є хибним, в принципі, вони не зобов'язані надсилати свою декларацію у відповідь на таке звернення».
Те, що запитувач трактував, як інформаційний запит, і депутати, і експерт потрактували саме як звернення, оскільки – і це важливо – депутати не є розпорядниками публічної інформації. Відтак, будь-який лист до них буде не запитом, а саме зверненням.
Натомість належним розпорядником публічної інформації з цього питання є місцева рада, її виконком, інші органи місцевого самоврядування.
«Якби запит був до належного розпорядника, то запитувачу повинні були б надати декларацію, бо цього вимагає Закон "Про засади запобігання і протидії корупції", Закон "Про доступ до публічної інформації" та Закон "Про захист персональних даних"», - пояснює Дмитро Котляр.
Більш розширене обґрунтування відкритості декларацій надає юрист Інституту медіаправа Віта Володовська: «Відповідно до закону "Про статус депутатів місцевих рад" депутати подають свої декларації за місцем роботи або ж безпосередньо до місцевої ради (якщо це самозайняті, безробітні або пенсіонери). У зв'язку з цим, вимагати декларації можна саме у відповідних установ/підприємств, які є основним місцем роботи депутата, або ж у апаратів відповідних місцевих ради чи виконкомів, які будуть належними розпорядниками цієї категорії відомостей. При цьому, основний аргумент тут полягає саме в тому, що відкритість таких даних прямо передбачена законом. По суті, законодавець уже визнав суспільну важливість цієї інформації, прямо передбачивши обов'язок оприлюднювати та розкривати такі дані у відповідь на інформаційні запити».
Часто місцевим активістам відмовляють у наданні декларацій депутатів, посилаючись на те, що у ч.2 ст. 12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» така норма прописана не для всіх депутатів органів місцевого самоврядування, а лише для голови, його заступників, керівників виконавчих органів та їх заступників, секретаря.
Проте, як коментує Володовська, раніше, відповідно до ч.2 ст. 12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» дійсно обов'язок оприлюднення стосувався лише вказаних осіб. Але тепер це поширюється на всіх депутатів.
«З набуттям чинності новим законом "Про запобігання корупції" усі подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що буде повністю відкритим у доступі. Тобто, усі декларації будуть оприлюднені на офіційному порталі Нацагентства із запобігання корупції. Відповідно до ст.3 Закону Про запобігання корупції, його дія поширюється у тому числі на народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад», - пояснює Віта Володовська.
Закон «Про запобігання корупції» набув чинності 26 квітня 2015 року. Поки що Єдиний реєстр декларацій не створено.
Автобіографія депутата
З автобіографіями ситуація складніша.
Законодавством передбачено фактично лише положення про те, що автобіографії подаються депутатами на етапі їх реєстрації як кандидатів на виборах до територіальної виборчої комісії.
«Наша проблема в тому, що отримати документи у їх безпосереднього розпорядника неможливо – територіальні виборчі комісії після виборів передають усю документацію до обласних архівів. Архів знаходиться в Донецьку, відповідно до нього немає доступу», - пояснює ситуацію Павло Островський.
Водночас на практиці примірники автобіографій можуть зберігатись у особових справах депутатів за місцем роботи.
Тому, радить Віта Володовська, алгоритм дій тут має бути таким же, як і з деклараціями – звертатись до апарату місцевої ради (виконавчого комітету) або за основним місцем роботи депутата.
«При цьому, крім суспільної необхідності в отриманні інформації про осіб, які уповноважені представляти інтереси територіальної громади, можна також посилатись на ч.2 ст. 5 Закону Про захист персональних даних, яка передбачає: "Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень".
Можна, наприклад, стверджувати, що інформація про освіту та трудову діяльність депутата, яка міститься в автобіографії, має важливе значення для визначення його компетенції щодо вирішення питань місцевого самоврядування, наявності конфлікту інтересів тощо. В цьому, власне, теж полягає суспільна важливість таких даних», - коментує Володовська.
Водночас медіаюрист каже, що можна використати й альтернативний варіант: таки спробувати звернутись до депутатів у порядку закону «Про звернення громадян» із відповідним клопотанням про надання зазначеної інформації. Щоправда, у такому випадку строк розгляду буде значно довшим і не виключено, що депутати і далі не вбачатимуть суспільної необхідності у наданні таких даних.
Згадуватимуть про презумпцію невинуватості.
І навіть запрошуватимуть в гості.