Якщо ми знаємо для чого люди сплачують податки, розуміємо в якій спосіб це відбувається, то питання «чому» залишається відкритим. Економічна теорія дає нам декілька варіантів відповіді на нього, щоправда, жодна з них не є повноцінною. Спільними зусиллями декількох поколінь вчених, в тому числі й Нобелівський лауреатів, перші фундаментальні спроби пролити світло на це запитання привели лише до висновку, що всі ми різні. Інколи платники сплачують більше податків на відміну від того що передбачає сучасна економічна теорія, яка ґрунтується на припущенні про індивідуума як раціонального економічного агента. Зокрема, в окремих ситуаціях ми бачимо, що існує високий рівень податкового комплаєнсу коли відсутній ризик перевірки та, навпаки, факти ухилення від оподаткування, коли ризик викриття шахрайства зависокий. Люди різні, обставини місця й часу також, а отже мають бути розвинути нові теоретичні підходи до пояснення причин сплати/несплати податків. Відповідь на питання чому люди сплачують податки має подвійну користь, оскільки водночас дозволяє зрозуміти ті обставини по яких податки не сплачуються. Отже, практичне значення такого знання для цілей доброї податкової політики держави важко переоцінити.
Що сучасній, не лише економічній, науці відомого з цього приводу?
Відповідь, на мою думку, варто пошукати у відповіді на інше питання, а чому люди вступають в кооперацію між собою. Якщо дужу спрощено і схематично, то логіка причинно-наслідкових зв’язків наступна. Різниця потреб, навичок і вмінь людей, породжує необхідність кооперації, з однієї сторони. З іншої, до кооперації спонукає також спільність інтересів. Дилему бранця пам’ятаєте з теорії ігор!
Лише в натуральних господарствах, що знаходяться на повному самозабезпеченні, людина сама собі і коваль, і жнець тощо. Але натуральне господарство не дозволяє примножувати багатство, воно дозволяє не вмерти з голоду. Як довела еволюція економічних відносин, краще мати певну спеціалізацію та здійснювати обмін одних товарів та послуг на інші. Людина, взагалі за Ювалом Харарі, така істота, що відрізняється від решти біологічного світу здатністю до співробітництва між різними, незнайомими людьми у великих масштабах. Вже там, де є обмін, виникає потреба в довірі, виникає необхідність дотримання певного економічного порядку, ієрархії відносин в тому чи іншому суспільстві, для підтримки якого й винайдено податки. Зрозуміло, що у стародавні часи чи середньовіччя ні про які суспільні послуги не йшлося, оскільки це «винахід» зроблено лише у ХХ сторіччі.
Якщо вести мову про минуле, то слід зазначити, що люди ніколи не любили податки платити. Ну кому сподобається горбатитись на полі, важко працювати й віддавати частину свого доходу, нехай й в натуральній формі, васалу, що багатше за тебе, могутніше. Останнє, щоправда, єдине що зумовлює сам факт сплати.
З огляду на це, еволюція форм оподаткування рухалась в унісон з розвитком економічних відносин. По-іншому й бути не могло, адже податки, за влучним висловом, Карла Родбертуса похідні від того як влаштоване суспільне господарство.
Якщо трохи зануритись в історію, то розвиток методів, інструментів, сучасною мовою, адміністрування податків відбувався від насильницького здирництва, інколи останнього що було в людини, до сучасного добровільної сплати і до… самооподаткування!
Довільність та грабіжницький характер стягнення податків характерні для ранніх етапів розвитку нашої цивілізації. Головний довгостроковий історичний тренд, який можна простежити, полягає у тому, що з розвитком економічних та суспільних відносин відбувається трансформація практики оподаткування від примусу до добровільної сплати, від експропріації майна, засобів існування людини до сучасних тонких механізмів регулювання соціально-економічних процесів, до самооподаткування.
Найбільша за часом частина історії та практики оподаткування стосується насильницьких методів саме стягування, а не сплати податків, що потребувало наявності репресивного адміністративного апарату. У бестселері Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона «Чому нації занепадають» згадується про практику оподаткування у Конго XV – XVI ст. таким чином: «Податки були довільними, і один з них стягувався щоразу, коли з короля злітав капелюх». Таких прикладів свавілля історія оподаткування знає чимало.
Податки можуть встановлюватися в різний спосіб, формах і технологіях, стягуватися з різних джерел, що й визначає, власне, практику оподаткування. Діапазон вибору дуже широкий. Від сучасних технологій оподаткування, що ґрунтуються на добровільності сплати, до варварських, антицивілізаційних, наприклад, тих, що встановлювала радянська влада в Україні у період колективізації та індустріалізації. За часів воєнного комунізму певним різновидом податкової політики радянської влади було запровадження монополії на продукти сільського господарства, що більш відомо під назвою «продрозкладка». Продрозкладку було нав’язано українцям силоміць із завоюванням України. До чого ця продрозкладка призвела сьогодні знають всі. Варто спрямувати читача до дослідження Тімоті Снайдера «Криваві землі», у якому він зазначає, що колективізація та продрозкладка спочатку як непередбачуваний результат невігластва та нереалістичних планів зернозаготівель, а потім як умисний результат каральних операцій призвів до масового голодомору в Україні наприкінці 1932-1933 років.
Протягом останніх ста років, з розвитком глобалізаційних процесів, урбанізації та демографічного переходу, швидкого зростання добробуту і статків в першу чергу найзаможніших спостерігається стійка тенденція до збільшення масштабів добровільної сплати податків платниками і навіть до самооподаткування. Прикладом такого самооподаткування можуть бути меценатські внески, пожертви або витрати найбагатших осіб світу на благодійність, потреби освіти й науки. Так, Воррен Баффетт, Марк Цукерберг, Біл Гейтс та багато інших заможних людей віддали та продовжують передавати на ці потреби десятки мільярдів доларів.
Одним із останніх масштабних прикладів, «провалів» держави і самооподаткування вже пересічних громадян було ніщо інше як волонтерський рух та добровільні внески наших співвітчизників та людей доброї волі інших країн, які у 2014 році допомогли швидко відновити боєздатність українського війська, що вимушено було протидіяти військовій агресії зі сходу.
В основі такої еволюції оподаткування – від насильницького стягування до самооподаткування – здебільшого, але не виключно, довгострокова тенденція підвищення рівня добробуту населення (sic!) як в окремо взятих країнах, так й по всьому світу взагалі. Виключення звісно є всюди, але світовий тренд в цивілізованих і в першу чергу демократичних країнах очевидний – майбутнє за саме за добровільною сплатою.
На цю думку, наводить й гіпотеза, сформульована Річардом Докінзом, умовно назвемо її гіпотезою вродженого альтруїзму, притаманного як живій соціальній істоті будь-якій людини. Якщо коротко, Докінз стверджує, що людині притаманні три типи альтруїзму : генетичний, реципрокний (ти – мені, я - тобі) та ієрархічний.
Базовим видом альтруїзму є альтруїзм генетичний, оскільки допомагає людини виживати. Тут податками не пахне, це родоплемінні суспільства, що функціонують завдяки неформальним інститутам та правилам, що добре описано Френсісом Фукуямою. З посилання на Докінза та Гамільтона та їхню теорію «егоїстичного гену» він зазначає, що родичі зазвичай проявлять альтруїзм по відношенню один до одного строго пропорційно кількості генів, що є для них спільними.
На відміну від цього альтруїзм реципрокний виникає в соціумі як запит на потребу співробітництва та співіснування великих груп незнайомих людей. Це суто прагматичне бажання підкріплюється тим, що Адам Сміт (щоправда можливо це був Девід Юм, але залишу це питання на розсуд знавцям філософії) в своїй першій, менш відомій книжці, зазначив як співчуття, сучасною мовою емпатія. Вже згаданий Харарі зазначає, що найкращим проявом патріотизму, іншими словами емпатії до співвітчизників, є сплата податків
Не важко помітити, що генетичний альтруїзм та реципрокний є похідними від базових інстинктів homo sapiens розмноження та самозбереження, відповідно. В організованих людських утвореннях самозбереження залежить від ладу, порядку, закону, безпеки, які поширюються не лише на певну кількість людей (громаду, суспільство, націю), а й території, тому без податків тут не обійтись. Та власне й стабільне розмноження у фізичному, генетичному сенсі, до часу створення перших пенсійних систем в кайзерівській Німеччині у другій половині XIX сторіччі, «гарантував» лише генетичний альтруїзм, коли батьки дбають про маленьких дітей, а подорослівши діти дбають про батьків у похилому, чи поважному (!), віці.
Ієрархічний альтруїзм, в свою чергу, є продуктом більше соціальних взаємовідносин між індивідуумами, хоча він спостерігається в певних проявах в окремих видах ссавців. Альфа-самець, лідер в такій системі дає посил усім іншим, дивіться який я могутній та сильний, що можу собі дозволити бути поблажливим та щедрим. Можливо саме цей прояв «ієрархічної щедрості» в сучасному соціумі спонукає до самооподаткування?!
Звісно все це лише гіпотеза, яку не можна абсолютизувати і ставитись до неї як до аксіоми, адже вона має пройти перевірки фактами та випробування постійними експериментами. Наука на то, вона й наука, щоб перевіряти її положення фальсифікацією. На мою думку, поки суперечностей не простежується. Проте якщо наведені міркування небезпідставні, то логічно запитати яке практичне значення це знання має для нас сьогодні й зараз, для сплати податків і, зокрема, для нашої країни?
А тут висновки, як на мене, самоочевидні. Україна – одна з небагатьох країн світу, які протягом останніх 30 років, майже нічого не набули в економічному сенсі, проте багато чого втратила. Комуністичний Китай за цей час спромігся витягти зі злиднів і зробити середнім класом 400 млн людей. На противагу до цього у 2021 році у фізичному вимірі вітчизняний ВВП не досягає рівня 1990 року, за цей час ми втратили майже чверть населення країни. Тому аби вести мову про наведення ладу з податками в країні, добровільність їх сплати, податкову культуру й мораль, та, власне, застосування податкових механізмів, що притаманні країнам зі значно вищим рівнем середньодушових доходів, вітчизняний економіці потрібно дати можливість значно збільшитись. Буквально як у фізичному, так й у вартісному виразі. Без зменшення загального, надвисокого рівня, податкового навантаження досягти цього не можливо. З огляду, на наведені вище міркування, можна сказати – неприродньо! В якій спосіб це робити, це вже інша дискусія, і тут думки можуть розходитись, але робити це потрібно, при чому невідкладно. «Малую малость не разделишь, а от большего не убудет!» - зазначив якось Жозе Сарамаго. Тому спочатку цю малість треба примножити, а потім оподатковувати, усувати «логічні суперечності та прогалини», запроваджувати сучасні, вишукані та ефективні методи податкового адміністрування. Позитивним є той факт, що сьогодні це не питання суспільного консенсусу, він є. Це питання зламу стереотипів в головах можновладців, що намагаються наповнити бюджет за будь-яку ціну і спосіб, не помічаючи як від таких спроб тіньовий, офшорний сектори та кількість українських заробітчан за межами неньки України лише зростають.
То ж «лупаймо цю скелю»!