Чисті вулиці, рівні дороги, відремонтовані будинки, економічна стабільність, прозора влада – це те, за чим ми йдемо в Євросоюз. Питання: чому ми самі не змогли досягти цього?Весняні канікули 2010 року я провела в Німеччині. П’ять днів у Лейпцизі розкрили мені очі на те, яким має бути життя цивілізованого суспільства. Разом зі своїми однокласниками я вирушила туди вивчати німецьку мову
Щойно перетнули кордон з Польщею, відчула зміну – автобус їхав безшумно, ні гуркоту, ні трясіння. Півдня у Празі і ми вирушили до Лейпцига. По дорозі жодного покинутого села, жодного занедбаного клаптика землі. Місце призначення було схоже на паперовий макет середньовічного міста – бездоганне і трошки нереальне. Навіть у маленькому мотелі, де нас поселили, кімнати були, наче щойно після ремонту.
Наступного дня ми познайомилися з життям німців ближче. Мало автомобілів, проте безліч велосипедів. Для місцевих жителів це основний транспортний засіб. Для них обладнані спеціальні доріжки, по яких пішоходам ходити не можна. Смітники окремо для паперу, пластику, скла, органічних відходів. Головне – ні в кого не виникає думка кинути щось не туди. Здавалося б, така дрібниця, та в цьому головна відмінність між нами та європейцями. Вони звикли жити за правилами, які не можна порушити. Ми ж постійно шукаємо шпарини, щоб уникнути їх.
Моя подруга Іра все дивувалася з мешканців Лейпцига:
– Того не можна, туди не ходи, а це тільки так треба робити. Всюди якісь норми і заборони. Як їм не нудно жити?
– Тому, мабуть, і збудували таку квітучу країну. Це десятиліття життя за правилами зберегли і історичні пам’ятки, і наукові здобутки, – відповідаю я. – Може й ми колись так зможемо.
Після закінчення навчання вирушили до Берліна. Мегаполіс разюче відрізнявся від маленького міста. На великій площі не всюди вслідкуєш за чистотою. Проте з Києвом не зрівняти.
Бранденбурзькі ворота, Рейхстаг, Тріумфальна колона та ще багато видатних місць, які ми побачили, вразили нас, та не вони є причиною того, що я вибираю Європу.
Від Радянського Союзу у спадок ми отримали занадто екстенсивне мислення. Радянська влада завжди вирішувала проблеми кількістю. Солдати на Великій Вітчизняній війні часто не мали патронів і йшли на ворога голіруч. Це не хвала їхній відвазі, а велика ганьба для влади. Будувати канали, заводи, орати поля так само голіруч, без належного забезпечення інструментами та технікою. Зараз же в нас нема такої кількості людей, а ситуація з оснащенням будь-якої галузі така сама. Німеччина ж, розорена після війни, з величезними боргами, зуміла збудувати країну з нуля. Не завдяки кількості людей, а завдяки самовідданості громадян. Тому що вони змогли жити роками за суворими правилами.
Дуже важливо, щоб наша держава вступила Європейський союз. Досвід державотворення європейських країн буде неоціненним для нас. Та будувати сучасну демократичну державу тільки зверху буде дуже складно. Тому важливо, щоб прості українці змогли поспілкуватися з такими ж простими німцями, чехами, французами, подивитися, як вони живуть. Тільки якщо кожна людина матиме особистий приклад для наслідування , ми теж зможемо стати високорозвиненим громадянським суспільством, самодостатньою державою.
На нас очікує зміна цінностей, способу мислення. Вже не можна буде «домовитися» з владними структурами та правоохоронними органами. Поки це звучить дивно, адже для початку самі владні структури повинні запровадити нові принципи діяльності. Зараз у 2013 році ми ще не вміємо жити розумно. Під «ми» я маю на увазі і депутатів, і звичайних громадян.
Я вибираю Європу за віковічні традиції розумного життя, за велосипедні доріжки та доглянуті села.