Буча там здійнялася велика. Міністерство закордонних справ Польщі, найм’якіше з усіх західних сусідів, пообіцяло пильно стежити за імплементацією згаданого закону та вживати усіх необхідних заходів, щоб забезпечити полякам в Україні доступ до навчання польською мовою. Міністр закордонних справ Угорщини розпорядився, щоб угорські дипломати не підтримували жодної української ініціативи у міжнародних організаціях. Більше того, відтепер угорська дипломатія перешкоджатиме Україні в реалізації важливих для неї справ на міжнародній арені, а ООН може розслідувати ситуацію на вимогу угорців. Президент Румунії Клаус Йоганніс взагалі скасував офіційний візит в Україну через нашу освітню реформу. Він зазначив, що до жовтневої поїздки готувалися дуже ретельно, однак на перешкоді стало «неприємне здивування» тим, що Верховна Рада «без попередніх обговорень з партнерами України», все ж прийняла закон, який «жорстко обмежує права національних меншин навчатися рідною мовою».
Ось так, замість загальноукраїнської слави, світять тепер Президентові України іноземні докори. Гарячкові намагання українського уряду зусиллями Міністерства освіти і науки та Міністерства закордонних справ загасити скандал запізнілими заявами типу ми конвенцій не порушували, але виправимось у наступному законі, виглядають як анекдотичні спроби лікувати за допомогою «Боржомі» те, що зовсім «відвалилося». Раніше треба було думати!
Написав це і сам задумався: чи є у зазначених міністерствах посадові особи необхідного фаху та рівня? Що сталося з державною етнонаціональною політикою? Взагалі, де вона? А у тому ж місці, де багато чого розумного, вельми потрібного сьогодні українській нації, яка болісно шукає свою ідентичність. І без виваженого поліетнічного підходу нам тут не обійтись.
Кажуть, нове – добре забуте старе. Згадаймо, що на зламі тисячоліть, в угарі чергової «оптимізації», було недалекоглядно втрачено спеціалізований Державний комітет України у справах національностей та міграції. Біля його витоків стояли такі постаті як Іван Курас, Володимир Євтух, Володимир Трощинський – масштабні мислителі, справжні державні діячі. Вже тоді етнополітичний менеджмент системно впроваджувався у державне управління, потенційно конфліктні міжнаціональні ситуації розглядалися комплексно, міждержавні проблемні питання прогнозувалися та вирішувалися на випередження, зокрема, з урахуванням інтересів української діаспори.
Але це було давно, коли ще нікого не вбивали…