Різноманітні варіанти історії виникнення дня «дурносміхів» у просторі і в часі укладаються майже в єдину фабулу – одна людина чи група, залежна за різних причин від волі чи примх своїх володарів або господарів, намагаючись уникнути відповідальності за невиконання установлених обов’язків, підмінює їх подобою зажаданих дій або речей. Як твердять міфи, викривши таку заміну і перебуваючи в цей час у доброму гуморі, правителі людської долі реагували на вчинки своїх підлеглих сміхом замість відсікання провинних голів.
Ось з цього, начебто, розпочалася епоха масових доброзичливих розиграшів серед людей саме у цей день…
Які ж дари на свято дісталися нам в Україні на перше квітня 2012 року?
Глузливі дачки ветеранам і інвалідам. Безробіття. Насильство і безвідповідальність «ментів» і «мажорів». Невідомо з чого зроблені продукти, ціна яких вже давно перевищила «екологічно чисті» європейські. Пальне, такої ж сумнівної якості і за такою ж захмарною ціною. Політв’язні. Цензура. Державні ЗМІ, що тхнуть «совєтчиною». Зовнішній авторитет, який вже вимірюється у хвилинах «постояти біля Обами». Та ще багато чого огидного і набридлого під авторством цього режиму.
І все це на тлі неустанних теревенів всіляких «професіоналів» з кабміну та різних адміністрацій про реформи, модернізації, інновації…
Якщо б наші календарі на всі 365 днів складалися з першого квітня, то ще можна було би розцінити минулі два роки як дуже невдалий жарт трупи коміків під керівництвом головного режисера Віктора Януковича. Але ця трагічна комедія занадто затягнулася і все більше стає розуміючих, що цю виставу не врятувати ротацією акторів. Так сталося, що весь склад трупи, всупереч оголошеному афішами і глашатаями «професіоналізму», насправді виявися аматорським колективом. Останні кадрові зміни в його складі не зможуть виправити ситуацію. І причина не в майстерності лицедіїв, кольору їх гримування, яскравості театральних костюмів.
Причина – головний режисер і сценарій, за яким витанцьовують коміки, намагаючись примусити націю проковтнути цей дурно виготовлений продукт.
У 2010 році одні українці справедливо не вірили, що Партія регіонів дійсно налаштована зробити життя людей краще, інші українці - більшою частиною земляки нинішньої влади, сподівалися, що «свої не кинуть».
Сьогодні, перші зрозуміли, що треба було не тільки не вірити – треба було боротися, другі переконалися, що їх таки «свої кинули» і за своє також треба боротися. Тому, годі сподіватися всякій машкарі, що нація залишиться байдужим глядачем і віддячить невдахам сцени лінющими оплесками…