Вдумайтесь, Україна є мабуть єдиною країною в світі, де захворіли голова держави і спікер. Це чи не найкрасномовніше характеризує той стан, в якому ми знаходимось. Хочеться побажати хворим якнайскорішого одужання, а здоровим вберегтися в цьому вірусному середовищі, але ж очевидно, що, наприклад, від зупинки роботи Верховної Ради нас відділяє досить тонка межа.
І лише прем’єр, який щонайменше публічно всюди на заходах присутній у масці, працює в онлайні і перебирає на себе основний негатив від заходів, які вживаються.
Їх критика є вельми обґрунтованою, але вибір зараз насправді між поганим і дуже поганим сценарієм.
Міністру охорони здоров’я можна скільки завгодно дорікати на те, що не відстояв кошти коронавірусного фонду, а Міністру економіки – за те, що оцінку впливу обмежень на бізнес роблять асоціації а не профільне міністерство, а також за той самий фонд в частині наявності ресурсів для підтримки бізнесу під час карантину. Адже ймовірність другої хвилі не ставилась під сумнів.
Але зараз важливіше провести жорстку ревізую коштів фонду на предмет обсягів, на які ще не взяті фінансові зобов’язання, а також провести перемовини із підрядниками (що, наприклад, на сніг асфальт не варто класти) із метою перенесення видатків на наступний рік.
І на наступному засіданні уряду зробити перерозподіл. Знаючи специфіку використання бюджетних коштів і розуміючи який час залишився до кінця року, не факт, що всі критичні видатки на медицину можна буде профінансувати, навіть без тендеру. Але це буде хоча б спроба, яка покаже, що держава налаштована подбати про здоров’я людей і підтримку бізнесу, принаймні на мінімальному рівні. Альтернатива - можливість фінансування лише у другій половині січня 2021, і це у випадку затвердження бюджету. Чи будуть забезпечені лікарні всім необхідним на січень – це взагалі окреме питання. А школи і садочки?
Поки що ми безнадійно відстаємо від Китаю, якій зміг побудувати шпиталь для хворих за декілька тижнів після запровадження карантинних обмежень.
За наявності ресурсу, хоча б обмеженого, треба по-новому вибудовувати роботу із регіонами. Демарші деяких обласних (і не тільки) центрів лише частково пояснюються передвиборними перегонами. Щонайменше певною мірою це також результат децентралізації, про який багато говорилося, хоча і в іншому контексті. Найбільш очевидний ефект, який видно вже зараз – голови обласних державних адміністрацій в більшості випадків виступають статистами. Адже під час кризи найконтрастніше проявляються як інституційні, так і людські якості.
Пригадується, перед запровадженням другої хвилі обмежень в Німеччині Ангела Меркель поспілкувалась із усіма керівниками федеральних земель. Тепер, якщо наприклад на певній території немає місця в лікарні, пацієнта готові прийняти навіть в сусідній федеральній землі. Щось мені підказує, що це була розмова не в стилі наших селекторних нарад.
І в українському випадку говорити мабуть треба для початку із мерами обласних центрів, як би важко це не було. Передаванням привітів в соцмережах і навіть порушенням кримінальних справ цього не заміниш.
Онлайн лічильник вільних місць в лікарнях міг би не лише показувати результати дій або бездіяльності місцевих керівників, але і зняти проблему «плати за вхід», яка подекуди існує.
Наявність вільних площин біля доріг і поствиборний вакуум реклами із турботою про людей по телебаченню міг би підштовхнути Мінінформполітики до збільшення обсягів соціальної реклами. Думаю, багато знакових людей погодилися б розказати про свій досвід хвороби або досвід хвороби своїх рідних, подекуди дуже сумний. Плюс лікарі. Якщо навіть політикум не розуміє всієї загрозливості ситуації (згадайте гламурні кружевні маски на обличчях депутатів або участь посадових осіб в масових заходах без масок), то що говорити про простих людей?
І на додаток дієвий контроль.
Наявність ресурсу – злагодженість дій на результат – контроль. Поки що ця піраміда перевернута догори ногами. Хитається. Може впасти.