Сотні націй світу давно від таких моделей управління процесами давно відмовилися.
Формулюючи нове законодавче поле важливо чесно дати відповідь на питання: «Як можна вже на початковому етапі відрізнити справжню налаштованість на реальні зміни від лише розмов про зміни?»
Варіантами відповіді можуть бути наступні:
- у першому випадку ведуть мову про ті чи інші версії структурних, функціональних чи змістовних змін, а також про регулятори, здатні ці зміни забезпечити та захистити від спотворень чи ігнорування;
- у другому випадку ми почуємо красиві, майже, поетичні виступи, заклики та обіцянки про кращу долю нації та майбутнє її нащадків. Без жодної конкретики щодо шляхів до того. Лише слова, слова і слова як такі, що у своїй правильній банальності ні у кого зі здоровим глуздом та надіями на краще апріорі не можуть викликати бодай якихось заперечень.
Перший контекст не може не отримати протидії, а тому завжди постає проблема: як здійснити подібні речі еволюційним чином так, щоб уникнути гнівних закликів на кшталт того, що всі, приміром, райвно потрібно розігнати методом «розстрілу через повішання»?
Відомо, що світ для цього давно використовує метод оновлення законодавчої бази як рушія еволюційних змін, в освіті зокрема.
У цьому руслі бачиться більш ніж доцільною потреба у проекті нового закону «Про повну загальну середню освіту» блоків з нормативно-правовою деталізацією поточної діяльності працівників системи ЗСО.
Такий законодавчий підхід дозволить прибрати бюрократичні важелі до щорічних підзаконних актів дублюючого змісту як формальний чинник значимості чиновницьких посад, чого реальне життя ніколи не підтверджувало, а лише, навпаки - демонструвало, як бюрократичні підходи ставли перепонами до якісної діяльності у системному вимірі. Не мова про окремі заклади/керівників/вчителів, бо то є винятки із загального сумного правила.
Мова також і про те, щоб звільнити освітян-практиків та їхнє керівництво від стану постійного очікування на щораз нове трактування загальних фраз закону «Про освіту» з початком та закінченням чергового навчального року чи приходом нового очільника МОН.
Не викликає сумнівів порочність збереження залежності системи освіти від бюрократичних рішень чергового керівника, бо це:
- по-перше, не дозволить повноцінному втіленню у життя задекларованого у законі «Про освіту» принципу автономії закладів;
- по-друге, щораз зводитиме нанівець щонайменші ростки свободи педагогічної діяльності сотень тисяч педагогів-практиків;
- по-третє, зберігатиме необґрунтовані в умовах новітньої України надмірні обсяги суто економічних витрат на сегмент управління поточною діяльністю закладів освіти, котра апріорі за своєю природою не має нічого спільного з бюрократичними процедурами.
Основна грошова маса освітнього бюджету має йти на забезпечення прямої взаємодії здобувачів освіти з педагогами-практиками.
Як можна ефективно окреслити лінію державної освітньої політики, спрямовану на перехід від пострадянської моделі до більш сучасного її варіанту?
Зазвичай це робиться через концептуальні рамки здійснення справи через формування такої законодавчої бази поточної діяльності системи загальної середньої освіти (ЗСО), яка враховувала б специфіку та особливості:
- віку здобувачів освіти;
- рівня складності змісту їхнього навчання;
- цілей діяльності.
Мова про те, щоб вивести організацію освітньої діяльності мільйонів з опори на патетику про «розумне, добре та вічне» та ще й такими засобами як «серце віддаю дітям» чи «вчителюванням – це не професія, а поклик душі» тощо.
Пора перейти на такі стандарти змісту, структури, методології та забезпечення, котрі здатні на гарантовано високу результативність завдяки своїй технологічності, у якій всі чинники, згадані вище, є, звісно, бажаними, але ж не визначальними та достатніми.
Можна це зробити, наприклад, десь так:
Відображення рівнів освіти -
- початкова освіта;
- основна (базова) освіта;
- профільна (академічна і професійна);
У цьому контексті має бути додатково відображена специфіка наступних реперних «точок» кожного рівня, як то:
- контингент учнів;
- тип державних закладів;
- кадрове забезпечення;
- форми ДПА по закінченню циклу навчання;
- документи про закінчення циклу навчання;
- межі ініціатив від приватних закладів системи ЗСО.
Відображення структури діяльності -
щодо загальних принципів:
а) дотримання по-тижневого розподілу робочих етапів/днів навчального процесу;
б) врахування регіональних особливостей для гнучкого початку та закінчення навчального року;
в) врахування вікових особливостей здобувачів освіти для розподілу часових термінів канікул та робочих сесій;
г) забезпечення автономності закладу та його відкритості до побажань громади.
щодо структури навчального тижня:
а) дні стандартних навчальних занять
б) напівдень занять з додатком для позакласних занять (гуртки, факультативи, секції, студії тощо) в інтегральних за складом цільових учнівських групах;
в) вихідні дні.
щодо структури навчального дня:
а) розклад класних занять (уроки, пари);
б) розклад навчальних консультацій;
в) розклад позакласних занять;
г) перерви на відпочинок.
щодо особливості структури навчання у ліцеї:
а) перехідний період - 10-й клас;
б) завершальний період - мобільні профільні групи 11 -го та 12 -го років навчання.
Відображення формалізованих цілей освіти -
у структурі документів про освіту:
а) про закінчення циклу навчання;
б) про освітню кваліфікацію згідно стандартів освіти, що перевірена незалежною атестаційною агенцією.
у структурі підсумкових атестацій здобувачів освіти:
а) принцип добровільної участі у ДПА через ЗНО після третього (старшого) циклу ЗСО;
б) документи про освіту для учасників ДПА як ЗНО;
в) документи про освіту для неучасників ДПА/ЗНО.
Не є проблемою для багатьох українських спеціалістів надати наведеним позиціям концептуально новоякісного щодо пострадянської моделі організації освіти конкретно-чіткого змісту, який би врахував і практику закордонних систем, і наявний досвід діяльності інноваційних українських закладів.
Шкода, але поки у нас з цим проблема, бо для більшості сучасного українського суспільства, зокрема й освітянської спільноти, громадські активісти/діячі/експерти, орієнтовані на впровадження стратегічно важливих для майбутнього нації змін видаються більшою проблемою ніж існуючий стан занепаду суспільної сфери. Корені цього у тім, що більшість є випускниками/практиками тієї моделі освіти, яка апріорі не могла не привести націю до вбогого стану її суспільної сфери, адже ніколи не орієнтувала більшість на продуктивний стиль життя та мислення.
Відтак, вірогідність того, що новий закон «Про повну загальну середню освіту» стане дієвою дорожньою картою до вже прийнятого рамкового закону «Про освіту» є вкрай мізерною.
Потрібно бути готовим до того, що нація отримає «ІІ том» узагальнених дефініцій на кшталт того «що і як по-новому називається» у старій моделі неочевидних повноважень, відсутності конкретних форм відповідальності та дорадчого «впливу» громад на чиновницьку тіньову «державу» у державі. Формально народній.