ГлавнаяБлогиБлог Віталія Скоцика

Синдром аборигенів, або як українцям не розтринькати свою землю

Днями був у магазині і побачив жахливу картину: бабуся купувала одну картоплину і одне яблуко. Серце стиснуло, бо бідність – страшна біда. У деяких магазинах у Києві навіть виділили спеціальні полички, куди кожен охочий може покласти продукти для пенсіонерів. Наші люди завжди готові прийти на допомогу тим, хто цього потребує. Однак проблему це не вирішить. І, як не дивно, рецепт виведення країни з тотальної бідності – в завершенні аграрної реформи. Земельне питання стосується кожного українця – як комбайнера, так і вчителя, програміста чи студента-медика.

Фото: Макс Левин

Прості цифри

Кожен другий долар валютної виручки дає саме аграрний сектор. А третина ВВП за підсумками минулого року так чи інакше була пов’язана з аграрним сектором та суміжними виробництвами. Від цих показників прямо залежать, приміром, можливість держави отримати кредити від МВФ і не допустити зростання безробіття, зниження зарплат і купівельної спроможності українців. І молодь, і пенсіонерів однаково цікавить, скільки можна буде купити завтра на гривню – як кажуть, щоб вистачало і на хліб, і до хліба.

Тож немає сумнівів, що макроекономічна стабільність і подальший розвиток економіки України залежать від ефективності аграрної реформи. Причому зараз важливо правильно обрати модель поводження із землею. Особливо на фоні “націоналізації” українських металургійних підприємств на окупованих територіях, по суті, це єдиний шанс забезпечувати надходження від експорту і гарантувати стабільність гривні.

Продаж землі: підводні камені та здоровий глузд

Погодьтеся, якщо землею володітимуть виключно іноземні компанії або встановиться олігополія (кілька «сімей» поділять усю землю), то саме ці компанії чи групка людей будуть вирішувати, якою має бути структура української економіки. Як показує практика минулого, є дві великі загрози. Перша – розвинений світ не хоче бачити Україну як економічно сильного конкурента. Друга – місцевим “феодалам” зручніше тримати на “короткому налигачі” бідних людей, які здатні працювати за безцінь та продавати сировину і напівфабрикати. Бо це дає можливість швидше заробити зараз, не думаючи про майбутнє.

Напевно, це одна з головних причин, чому простий українець виступає категорично проти продажу землі, незалежно від того, де він живе, у селі чи місті. Люди розуміють, що це грабунок в умовах відсутності належного законодавства, яке б забезпечило цивілізований обіг землі.

Інвестором можуть стати самі українці

Уже зараз зрозуміло, що, продаючи пшеницю і купуючи натомість айфони, автомобілі, лікарські препарати, ми опиняємося у ситуації аборигенів, яким пропонують обмінювати золото і землю на намисто зі скла. Більшість аборигенів погано закінчили. Вони або вимерли, або живуть у злиднях.

Кожна тверезомисляча людина розуміє, що треба розвивати виробництво готових товарів. І саме їх продавати на зовнішні ринки. Україні слід опиратися на власного виробника наукомістких готових товарів з високою часткою доданої вартості, яка включає в тому числі високу частку оплати праці кваліфікованого виробника. А тут не обійтися без значних інвестицій в економіку.

Проте інвестори бувають різними. Одні орієнтуються на короткий термін (рік-два). Їхня мета – скористатися макроекономічною нестабільністю. Наприклад, можна швидко скупити сировину за знецінену гривню і продати за дорогий долар. Потім повторити таку ж саму схему і… вуаля! Виробник лишається з нічого не вартим папірцем. Так часто стається з фермерами, які не мають ані власних коштів для удосконалення виробництва, ані доступу до дешевих кредитів.

Інші орієнтуються на довготривалі інвестиції у кілька десятків років. Такий інвестор зацікавлений у тому, щоб з часом заробляти на постійній основі. У розвинених країнах значну частину таких інвесторів представляють пенсійні фонди, яким потрібно повертати кошти своїм вкладникам за 20-30 років. Саме ці інвестори потрібні нашій країні.

При цьому в Україні таким інвестором можуть стати самі українці. За оцінками експертів, зараз через недовіру до банківської системи українці тримають “під матрацом” $ 40-50 млрд. Для порівняння, сьогодні Україна бореться за транш МВФ у розмірі $ 1 млрд. Найбільш перспективною сферою інвестицій у найближчі роки може стати виробництво готової продукції, пов’язане з аграрним сектором, адже, за висновками ООН, у найближчі роки попит на продовольство зросте на 65 %. Але для цього потрібно створити умови, коли потенційний інвестор-українець чітко розумітиме, що користувач землі буде господарювати на ній дбайливо, а земля не стане власністю кількох олігархів чи іноземних корпорацій. Загалом же, українська земля при розумному її використанні може дати $ 504 млрд капіталізації. Ці активи працюватимуть на Україну!

Наступний крок – розвиток інших перспективних галузей промисловості. Логіка проста. Сучасний агросектор і переробка дозволять швидко отримати ресурс для розвитку всієї економіки. Але все починається з цивілізованої (!) земельної реформи. І самосвідомості українців, які мусять навчитися захищати національне багатство.

Віталій Скоцик Віталій Скоцик , Економіст, Голова Аграрної партії України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram