У страху великі очі
Протягом останніх тижнів точилися жваві дискусії, чим загрожує вихід Великої Британії з ЄС. Обговорення відбувалися як на рівні громадян, так і на рівні урядовців. Навіть «Велика сімка» висловлювала свої побоювання. Умовно ці страхи можна розділити на дві категорії.
Перша — це турбота про майбутнє об’єднаної Європи. Можливий економічний колапс і розвал внаслідок виходу Великої Британії з ЄС.
Друга — це перспективи для України в її інтеграційних процесах щодо ЄС. Мовляв, Україна втратить союзника.
Проте дуже мало експертів публічно ставили запитання з точки зору України. Останні роки «інтеграція в Європу» перетворилася на якусь самоціль, жертвою якої можуть бути політичні, економічні, культурні інтереси країни. Саме це і заважає оцінити холодним розумом можливі наслідки потенційного виходу Британії з ЄС.
Світ уже переживав набагато складніші катаклізми і живе досі. Подібні страхи висловлювалися свого часу, наприклад, щодо розпаду Британської Імперії. Теж говорили про занепад, розрив економічних зв’язків. Проте з’явилася нова модель співпраці. Більшість колишніх членів імперії входять до Британської Співдружності. У багатьох випадках економічна і політична співпраця навіть посилилася, вийшла на новий рівень. Були забуті «образи минулого». Тому, можливо, переродження ЄС — це необхідність.
Про міфи і страхи
Спробуємо розібратися з найбільш поширеними страхами. Перший: ЄС зазнає економічних втрат, а найбільше їх зазнає сама Велика Британія через розрив економічних зв’язків і потребу проводити нові переговори. Очевидно, що це радше міф, ніж реальність, бо не може собі Європа дозволити ізолювати одну з найбільших економік світу, що входить до п’ятірки і має тенденцію стати четвертою або навіть третьою. Зрештою, живуть у Європі Швейцарія та Норвегія, котрі не є членами ЄС, але мають активну економічну співпрацю.
Другий: Британія розпадеться, бо Шотландія захоче залишитися в ЄС. Вже багато років у Шотландії та інших членах Об’єднаного Королівства є свої парламенти, окремі футбольні клуби. Проте це не заважає їм вести спільну зовнішню і внутрішню політику. Очевидно, що страхи політичного розпаду Великої Британії надто перебільшені. Адже ми маємо справу з цивілізованою старою Європою, де навіть оголошення незалежності якоїсь частини не буде заважати спільним інтересам цих частин. Не буде проблем навіть якщо, наприклад, Шотландія вступить до ЄС, а Англія - ні. Такі прецеденти існували та існують зараз, коли Гренландія і Фарерські острови, тісно пов’язані з Данією, офіційно не входять до ЄС, хоча мають дуже тісні стосунки.
Очевидно, що, незалежно від результату, Європа вже не буде такою, як раніше. Адже головною тезою прихильників виходу Британії з ЄС було небажання фінансувати політичну бюрократію об’єднаної Європи, що багато в чому нагадує радянську, коли інтереси країн-членів не завжди враховують. Усі британці готові підтримувати тісну економічну співпрацю, там, де їм це вигідно, але багато з них не бажають наднаціональних політичних надбудов, коли десь у Брюсселі вирішують, як поводитиметься туманний Альбіон. Європа буде трансформуватися до більшої незалежності її членів у політичних питаннях.
Про український шлях
Чого чекати Україні? Це запитання ставить більшість експертів. Найбільш поширеним, як сказано вище, є страх втрати союзника у питаннях євроінтеграції і в протистоянні з Росією. Мовляв, якщо не буде Британії, то усім у Європі заправлятимуть Німеччина і Франція, які менш дружньо налаштовані до України, схильні до компромісів з Росією. Це справді частково відповідає дійсності, але головна проблема — не Британія, Німеччина, Франція, а «реактивність» української зовнішньої політики, яка є зовнішньою хіба з тієї точки зору, що нею «керують ззовні». Україна лише відповідає на «подразники». Така політика є хибною для незалежної держави, де в основі зовнішньої політики має стояти захист своїх інтересів.
Ми добре розуміємо, що немає єдиної Європи в українському питанні. Там є наші союзники і наші противники. Але навіть із союзниками немає системної роботи. Таку думку не раз доводилося чути під час останнього візиту до Великої Британії і спілкування з місцевими політиками. Вони кажуть, що Україна сама занадто пасивна у питаннях пошуку підтримки. Коли ти сам не стукаєш у двері, тобі не відкриють.
Тому в даному питанні маємо чітко визначити, що потрібно Україні. Потрібні їй багато слів про «європейський вибір», «європейські цінності» чи потрібні їй конкретні осяжні завдання. Такі як повноцінний доступ до кредитних ресурсів, ринків збуту, європейські соціальні стандарти в Україні, однозначна політична та економічна підтримка у питанні протистояння з Росією.
Питання економічного характеру повністю залежать від нашої активності і здатності захищати свої права. Питання політичної підтримки розділяли і будуть розділяти Європу. Вона ніколи не буде єдиною. Це факт, з яким доведеться жити і працювати, налагоджуючи стосунки з кожним окремим членом ЄС, а не лише із «великою євробюрократією».
Тож, незалежно від того, чим закінчиться сьогоднішній референдум, потрібно чекати великих змін на зовнішньополітичній арені, де, можливо, не буде політичного об’єднання Європи, але буде збережена тісна економічна співпраця. У цій ситуації Україні доведеться шукати союзників. Можливо, будувати нові політичні та оборонні союзи з тими, хто відчуває такі ж небезпеки, як Україна.
В епоху змін програють ті, хто орієнтується виключно на зовнішню волю та підтримку, а виграють ті, хто готовий боротися за свої інтереси, навіть, якщо вони не завжди співпадають з тим, що собі намалювали сильні геополітичні гравці. У цій політиці не може бути вічних друзів і ворогів. Можуть бути лише інтереси своєї країни.
Велика Британія вже реалізувалася як сильний геополітичний гравець, хоча свого часу теж змушена була йти у фарватері інших країн. Будемо сподіватися, що Україна також стане тією країною, яка впливає на процеси, а не лише йде за їхнім плином.