Отже, у зазначеному дописі вказано:
«Минулого тижня країною прокотилася хвиля протестів за правосуддя та справедливість. Вирок Сергію Стерненку, винесений суддею, любителем Сталіна та Леніна, показав відсутність справедливості в країні. Сергія фактично посадили за триста гривень.
Якщо не вдаватися у юридичні деталі, то зрозуміло, що це вирок не Стерненку, це вирок правоохоронній та судовій системам, які працюють за дзвінком.
Вирішив знайти, як же ведуть себе українські «найсправедливіші» суди у кримінальних справах щодо людей, вирок яким не читають під боком умовні Портнов чи Татаров. Порівняймо їх з вироком Стерненку».
Далі наведено 5 прикладів вироків, коли суди за вчинення розбійних нападів призначали засудженим покарання, не пов’язані із реальним позбавленням волі. Після чого Голова правління ЦПК резюмує:
«…Таких випадків можна знайти безліч. Тобто в Україні готові відпускати під умовні терміни рецидивістів та тих, хто катує людей, однак саджати за грати за 300 гривень тих, хто не подобається Портнову, Татарову та Авакову. Саме тому 9 березня українці знову зберуться на протест – цього разу перед з'їздом суддів, які хочуть обрати тих, хто дозволятиме їм таке свавілля – 4 нових членів Вищої ради правосуддя».
Як відомо, Центр протидії корупції – не державна організація, а Голова його правління – не службова особа. Але кожне публічно проголошене від імені ЦПК слово (яке завжди звучить голосно) має бути точним та відповідально виваженим, чого, на жаль, не можна сказати про названий допис Голови правління ЦПК.
Так, наведені приклади 5-ти суддівських вироків дійсно можуть підводити читача до думки/висновку про можливі факти корупції при їх постановленні.
І тут автору слід було чітко визначити: чи він категорично проти корупції у судах, чи вважає, що корупція не має бути вибірковою і тому у справі Стерненка С.В. судді Приморського районного суду м. Одеси слід було застосувати той же корупційний підхід.
До інформації про акцію протесту проти суддівської сваволі і беззаконня ніяких претензій бути не може.
Зауважу лише, що пан В. Шабунін як особа, яку чують не тільки в Україні, міг та мав би приділити належну увагу факту антидержавної за своєю неправовою сутністю декриміналізації такого вочевидь неприпустимого правопорушення, як постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України), яку у червні-грудні 2020 року, за делікатного та узгодженого сприяння Конституційного Суду, здійснили українські парламентарі.
Причому така декриміналізація перш за все пов’язана з неналежним ставленням до своїх обов’язків деяких народних обранців - членів Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.
На моє глибоке переконання, шкода від такого діяння парламентарів та суддів КСУ державним інтересам, у тому числі і правосуддю, ніяк не менша ніж та, яку спричинило скандально відоме рішення КСУ від 27.10.2020 року.
Теза В. Шабуніна «…Сергія фактично посадили за триста гривень …» у поєднані із висновком «…в Україні готові відпускати під умовні терміни рецидивістів та тих, хто катує людей, однак саджати за грати за 300 гривень тих, хто не подобається Портнову, Татарову та Авакову» не можуть не викликати, м’яко кажучи, здивування як такі, що містять ще один неприйнятний, на мій погляд, для захисту С.В. Стерненка контекст.
Використане автором порівняння означає, що він, по суті, констатує/визнає доведеність факту вчинення Стерненком С. В. розбійного нападу і заволодіння чужим майном та правильну його кваліфікацію у вироку Приморського районного суду м. Одеси.
Текст цього вироку щодо Стерненка/Демчука (кримінальне провадження №12015160330000570 від 25.04.2015) міститься у відкритих джерелах. Обидва не визнають своєї винуватості.
Відтак, В. Шабунін, якщо він дійсно відстоює інтереси правосуддя в Україні, взагалі не повинен був допускати подібні порівняння, оскільки вони явно суперечать позиції та інтересам захисту Стерненка С. В. і Демчука Р.С.
Тим більше, що адвокати можуть розвинути позицію захисту та надати суду апеляційної інстанції додаткові аргументи/дані щодо відсутності/недостатності у матеріалах кримінального провадження доказів вчинення обвинуваченими усіх інкримінованих їм діянь та/або відсутності беззаперечних доказів винуватості Стерненка С. В. і Демчука Р.С. в умисному, насильницькому, вчиненому з корисливих мотивів заволодінні чужим майном.
Можливо, захисники будуть доводити, що викладені у вироку дані, у тому числі і заяви самого потерпілого у справі на початковій стадії досудового розслідування, говорять лише про факт викрадення та позбавлення волі останнього з метою вплинути на нього саме як на фігуру суспільно-політичного життя. Для цього, на мою думку, є вагомі підстави - у вироку зовсім не досліджено обставини заволодіння чужим майном не тільки обвинуваченими, а й кимось із 4-х інших дотичних до подій осіб. За таких умов, обвинувачення Стерненка С. В. і Демчука Р.С. у вчиненні розбою видається голослівним і юридично некоректним.
Передбачаю також наведення захистом і інших доводів та міркувань щодо «нелогічності» обвинувачення у розбої (а за законом - це напад з метою заволодіння чужим майном) зокрема: 1) суд, стверджуючи про вчинення умисного корисливого злочину, не дослідив та не дав оцінки тому факту, що у потерпілого у справі за обставинами, визнаними судом доведеними, нібито вилучено лише 300 грн. та картки до 2-х телефонів, а самі телефони, вартість яких є вочевидь більшою, ніж 300 грн., залишились у власника; 2) особи, яким інкриміновано корисливий злочин, маючи доступ до банківської картки потерпілого у справі, яка начебто була ними вилучена та перебувала під їхнім контролем, не вчиняли дій по отриманню грошей, які знаходились на рахунку (картці).
Виходячи із тексту вироку, у сторони захисту є і інші вагомі аргументи, зокрема, щодо необґрунтованості кваліфікації інкримінованих обвинуваченим діянь, для того, щоб переконати суд апеляційної інстанції визнати вирок незаконним та необґрунтованим не тільки в цій частині, а й в цілому.
Тому, приєднуючись до зауваження посла Великої Британії пані Мелінди Сіммонс – «…справа Сергія Стерненка демонструє необхідність судової реформи в Україні», закликаю Голову правління ЦПК В. Шабуніна у подальшому вдаватись «у юридичні деталі», розуміти їх значущість та прагнути до більш точних і відповідально виважених формулювань та оцінок.
Також сподіваюсь, що пан В. Шабунін та Центр протидії корупції не тільки докладуть зусиль до відновлення кримінальної відповідальності суддів за винесення завідомо неправосудних вироків, рішень, ухвал та постанов як окремого виду кримінального правопорушення, а й ініціюють належне розслідування факту та обставин протиправної декриміналізації ст. 375 КК України.