Навчання повністю безкоштовне, щоб скласти іспит, не треба давати хабарі викладачам. Усі студенти настільки мотивовані на навчання, що їх мітлою з наукових бібліотек не виметеш. Розуміють: не вчитимешся, батьківські зв’язки не допоможуть, тебе можуть бути відрахувати за елементарне списування на іспиті. Серед 300 вишів України багато які входять до сотні світового рейтингу вищих навчальних закладів. Для порівняння, у Франції, чию Сорбонну було засновано більш ніж вісім століть тому, лише 41 університет.
До речі, про бібліотеки. Як приємно, що всі 18 000 бібліотек країни підписані на всю затребувану періодику, книжковий фонд поповнюється регулярно, у тому числі й електронний контент. Бібліотеки обладнані найновішою технікою, оцифрований контент дозволяє отримати будь-яку інформацію практично миттєво. Поки ще не введено відрахувань авторам за ксерокопіювання, можна будь-які матеріали отримати абсолютно безкоштовно і «відксерити» без черги, просто в залі бібліотеки. Це навмисно зроблено для тих, хто воліє особисто приходити до храму книги.
Професія вчителя — почесна та престижна. Не в грошах щастя, звичайно, але вчительська праця оцінюється зарплатою вищою від середньої по промисловості. Конкурс для вступу до педагогічних вишів зашкалює, юридичним і економічним факультетам не наздогнати. Вибирають кращих із кращих. І серед пріоритетів Міністерства освіти і науки — професія вчителя. Адже всі розуміють, наскільки важлива його робота для нашого суспільства. Учителі — це привілейований клас, тому фахівці обласних інститутів неперервної освіти готові підлаштовуватися під потреби вчителя і допомагати йому робити уроки більш різноманітними та цікавими. І навіть готові проводити курси без відриву вчителя від навчального процесу. Учителеві ніхто не має права вказувати, як проводити уроки, — ні міністр, ні директор школи. Робота викладача оцінюється за результатами навчання. Плани, конспекти — це такий радянський анахронізм, що давно пішов у непам’ять.
Директори та завучі українських шкіл узагалі не підозрюють, що існують райвно, міськвно, облвно, СЕС, МНС, КРУ та інші приємні організації, які не дають учити дітей і заважають організації навчального процесу. Гроші на ремонт із батьків ніхто не збирає. Директор дає завдання РУО, що треба зробити до нового навчального року, і сміливо йде у відпустку. А коли повертається, ще й може виставити штрафні санкції за недоробки та недопрацювання. І все це електронкою, оскільки паперовий документообіг давно пішов у минуле.
І навіть дивно читати в зарубіжній пресі, що педагогічна громадськість бере активну участь у передвиборчій агітації за партію влади. Нашим учителям навіть на думку не спаде агітувати за того чи іншого депутата. І урочисті лінійки, присвячені першому дзвонику, з двогодинним стоянням під пекучим сонцем, лишилися в далекому радянському минулому.
А підручники які чудові видаються в Україні! Розвивають критичне мислення і вміння обстоювати свій погляд, слухати і чути інших, із завданнями-кейсами, спрямованими на відпрацювання практичних навичок, з електронними додатками. У м’якій обкладинці, великого європейського формату, легкі, з красивим дизайном, надруковані на вітчизняному екологічному папері. Важливо ще й те, що підручники доправляють до шкіл перед початком навчального року, щоб учитель міг ознайомитися з новою книгою заздалегідь.
Та хіба перелічиш усе хороше в українській освіті?
Про все це я хотів би розказати зарубіжним колегам на I Міжнародному освітньому форумі, який пройде на початку березня в Харкові й співорганізатором якого є видавництво «Ранок». Але, гадаю, розмова буде інакшою, жорсткою та правдивою.
Понад 400 учасників форуму приїдуть обговорити, як нам вирватися з совкових реалій і почати впроваджувати сучасну шкільну реформу. А міжнародні експерти та педагоги з семи країн Європи, серед яких і відомий фінський реформатор освіти Арі Покка, дадуть конкретні інструменти для змін.
Сподіваюся, наші спільні зусилля дозволять Україні вирватись із замкненого кола і стати в ряд країн зі справді якісною освітою, орієнтованою перш за все на інтереси дітей, а не чиновників.