Зрештою, подібні розмови почали викликати у людей настороженість і побоювання. Тож, у таких умовах запровадження реальної децентралізації у вигляді об’єднання громад має відбуватися поступово та виважено, із мінімальними ризиками щодо якості життя людей. Адже у країні бракує як суспільної довіри до цього процесу, так і маси нормативно-правових документів для організації процесу. Я переконаний, що процес об’єднання громад в Україні буде успішним лише, якщо змінити суспільне сприйняття влади, як такої. Людям довго нав’язували міф про «чарівника» на блакитному гелікоптері у вигляді президента, прем’єра, глави районної чи обласної адміністрації, які приїдуть і вирішать проблеми людей. Міф луснув, коли «межигірський чарівник» рвонув на гелікоптері до Москви. І цей міф треба розвіяти остаточно. Люди мають повірити, що саме вони обиратимуть місцевих очільників і спрямовуватимуть їх дії. А відтак – відповідатимуть за свій політичний вибір.
У країні має бути чіткий розподіл повноважень центру та місцевого самоврядування. Центр має опікуватися обороною, зовнішньою політикою, безпекою. Натомість цінності європейського самоврядування – це робочі місця, якісна освіта, соціальний захист, економічна самодостатність. І вони мають прищеплюватися в Україні на місцевому рівні.
Посилення повноважень громад має відбутися насамперед на бюджетному рівні. Гроші громад мають працювати на потреби людей і розвиток територій. Податки мають лишатися громаді, і вона на них буде розвиватися. Місцеві ради повинні реально впливати на розвиток своїх територій. Тоді люди, відчують зміни і усвідомлять власну громадянську відповідальність. І так реформа стане успішною.
Добровільне об’єднання територіальних громад та обрання ними органів самоврядування – значно ефективніший механізм, аніж насаджені зверху державні адміністрації. Об’єднані громади самостійно зможуть визначати розвиток та утримання інфраструктури, забудову та благоустрій територій, визначати діяльність соціальної сфери, охорони здоров’я, середньої, дошкільної та позашкільної освіти, системи правопорядку, тощо.
Принципово важливо, що громади отримають додаткові фінансові ресурси відповідно до змін, внесених у Бюджетний кодекс. Вже на першому етапі реформування це буде 60% податку на доходи фізичних осіб, акцизний податок з реалізації підакцизних товарів, податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, податок на майно, єдиний податок, 25% екологічного податку тощо. А далі практично всі кошти, що заробляє громада мають залишатися на місцях.
Встановлені й інші збори та платежі до місцевих бюджетів об’єднаних територіальних громад. Серед них державне мито, паркувальний та туристичний збір, плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та надання адміністративних послуг, адміністративні штрафи та штрафні санкції, 75% коштів відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, субвенції із інших бюджетів, тощо.
В громаді мають залишатися максимальна частина фінансового ресурсу для задоволення потреб краю. Треба облишити у минулому нікому не потрібні перегони коштів за напрямком «регіон-центр-регіон». Адже це – інструмент корупції та зловживань. Об’єднані територіальні громади можуть розраховувати на державну фінансову підтримку. Зокрема, у Державному фонді регіонального розвитку передбачено 3 млрд гривень, на соціально-економічний розвиток регіонів виділено 1,94 млрд, субвенція на підтримку інфраструктурних проектів об’єднаних територіальних громад складає 1 млрд.
Кожна громада, що створюється, не живе одним днем. Це – перспективна ґрунтовна робота. Вона передбачає створення нових виробництв, робочих місць, залучення інвестицій. Цій діяльності сприяють такі структури, як Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад. Вони допомагають громадам розробити програму соціально-економічного розвитку до 2020 року і загалом стати самодостатніми та економічно сильними.
Вже цього року громади можуть отримати субвенцію для модернізації інфраструктури об’єднаної територіальної громади, нове будівництво, реконструкцію, капремонт об’єктів комунальної інфраструктури. Ці кошти можна буде використати для ремонту й будівництва доріг та мостів, закупівлю шкільних автобусів, пожежної і спеціальної рятувальної техніки, будівництва водогонів, систем водовідведення, рекультивації існуючих сміттєзвалищ тощо. Тобто – на першочергові цілі, на фінансування яких раніше руки у влади не доходили.
Для того, аби ці проекти стали реальністю, необхідне об’єднання громад. Це – ключова умова реформи. Потрібно обрати компетентні ради та призначити кваліфіковані виконкоми, значно оптимальніші, аніж існують нині. Приміром, якщо сім сільрад об’єднаються в одну громаду, то замість семи безправних адміністративних структур буде одна – потужна і з реальними повноваженнями. Більш ефективна система управління, наявність планів розвитку, прозорість рішень зроблять території громад привабливими для інвестицій. А це – економічний розвиток і нові робочі місця. У громадян, особливо молоді, нарешті, з’явиться можливість для реалізації власного потенціалу в місці, де вони народились та виросли.
Під час поїздок Чернігівщиною люди часто запитують мене, як буде формуватися майбутня адміністративна система. Інтереси жителів села у виконавчому органі місцевої ради об’єднаної територіальної громади захищатиме cтароста. Його обиратимуть у селах і селищах відповідні місцеві ради. Він представлятиме позицію мешканців у виконкомі місцевої ради об’єднаної громади, матиме печатку та видаватиме різного роду довідки.
Не варто очікувати значного скорочення штату органів місцевого самоврядування. Оптимізація передбачатиме залучення професійних кадрів до нової системи органів місцевого самоврядування. Цей штат працюватиме на людей, у кожного працівника будуть визначені функції і задачі. А це сприятиме підвищенню ефективності управління і вищої якості послуг, що надаються людям.
Впевнений, справжнім фахівцям не потрібно хвилюватися. Їхні уміння будуть застосовані в інтересах громад. Але водночас необхідно передбачити систему постійного професійного навчання та вдосконалення кадрового потенціалу самоврядування.
Новоутворена громада має стати центром якісних змін життя на сільських територіях. Приміром, нині громада не має великого впливу на сферу освіти, медицини, культури, спорту. Але після об’єднання – отримає повноваження і ресурси, аби вирішувати питання матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів середньої, шкільної та дошкільної освіти. За рішенням громади та наявності ресурсів у дитячому садочку може бути добудовано спортзал чи басейн, а в школі – комп’ютерний клас.
Громада сама визначатиметься щодо якості освітніх послуг на своїй території. Зокрема, у яких школах навчатимуться діти, які вчителі викладатимуть, які додаткові заняття будуть забезпечені для учнів. Громада матиме змогу вирішити транспортну потребу для учнів окремих сіл, якщо така виникатиме. Адже шкільні автобуси передаються з районних відділів освіти у комунальну власність ОТГ. Водночас буде збережено і загальнодержавну програму «Шкільний автобус», яка фінансуватиметься з центрального бюджету.
Необхідно враховувати, що реформа місцевого самоврядування почалася не сьогодні і не вчора. І питання фінансування цих процесів насправді – лише один аспект цього процесу. Адже ми рухаємося запланованим ще у 90-х шляхом реформування. 1996 року Конституція України закріпила право громадян на самоврядування. За рік Україна ратифікувала Європейську Хартію місцевого самоврядування. Ці та інші документи є стратегічним планом розвитку, фундаментом, на якому постане нове громадянське суспільство.
Але попри це ідея реформи місцевого самоврядування має чимало опонентів. Вона – як кістка в горлі нинішніх посадовців районної виконавчої вертикалі. Вони звикли служити керівнику, який їх призначив, ігноруючи побажання громад. А часто і просто нехтують інтересами людей. Із запровадженням реформи керівники районів та області не впливатимуть на розподіл коштів об’єднаних громад. Вони є фактично зайвою ланкою, що обмежує права і можливості громад. Реформа усуне цю ланку. Викреслить цих діячів, як клас, і поверне державу обличчям до людей. Громада самостійно обиратиме свого лідера, визначатиме йому вимоги, аби той максимально відповідав її потребам.
Нинішні призначені чиновники це усвідомлюють і через страх втратити владу розповідають страшилки про так званий колапс, що настане після їх звільнення. Людей залякують закриттям медичних закладів у селах. Але це не відповідає дійсності. На рівні громади обов’язково функціонуватиме первинна медицина та швидка допомога. Якщо громада забажає і зможе утримувати, приміром, стоматологічний пункт чи лікарню, так і буде. Ніхто їй цього не заборонить. А якщо людина потребуватиме лікування в стаціонарі та надання складних медичних послуг, вона отримає їх рівнем вище. Спеціалізована медична допомога – онкоцентри, кардіоцентри тощо базуватимуться на регіональному рівні.
Об’єднані громади матимуть усі механізми, аби якісно забезпечити людей послугами. Ідеться про виплату пенсій та субсидій, забезпечення пільг, контроль санітарного та епізоотичного стану, реєстрацію актів цивільного стану. Просто ці процеси стануть більш соціально спрямованими і дієвими. Приміром, державні субвенції – медичну й освітянську – розподілятиме громада. Кошти Фонду регіонального розвитку можна буде реалізовувати на проекти громади.
Громади отримають технологічну можливість підключитися до Державного земельного кадастру. Вже у квітні до кадастру в громадах буде підключено міграційний реєстр, що дасть можливість громадянам здійснювати реєстрацію прямо в центрі громади.
Загалом, об’єднані територіальні громади отримують весь спектр повноважень, які сьогодні мають міста обласного значення. Таким чином, розподіл повноважень – один із головних принципів децентралізації, відповідно до якого, найбільше повноважень матимуть органи місцевого самоврядування, тобто ті, що є найближчими до людей.
Реформи місцевого самоврядування не варто боятися. Натомість треба усвідомлювати, що це – крок до сильної, успішної України. Унітарної та єдиної, а не федеративної та розхристаної, як її прагнуть спотворити зовнішній агресор – РФ та агенти їх шкідливого впливу в Україні.